| Table of Contents | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
5:0.1 (62.1)В РАЗІ неможливості кінцевого розуму людини усвідомити те, яким чином неосяжний і величний Бог, Всесвітній Отець, сходить зі своєї вічної обителі в безмежній досконалості аби зблизитися з окремою людською істотою, незважаючи на цю неможливість, кінцевий інтелект людини все одно може бути певним стосовно істинного факту єднання з божественним на тій тільки підставі, що істинна й справжня частка живого Бога постійно перебуває в розумі кожного морально свідомого смертного Урантії із нормальним розумом. Настроювачі Мислення, які оселяються в людині, є частками вічного Божества Райського Отця. Вам не треба шукати Бога десь далеко, поза межами присутності духовної реальності й усвідомлення внутрішнього досвіду своєї власної душі; саме тут ви можете знайти Бога та спробувати дійти із ним єдності.
...
5:1.12 (64.3)Великий Бог вступає у прямий контакт зі смертними людьми та дарує частку своєї безмежної, вічної та незбагненної природи, щоб перебувати і жити в них. Разом із людиною Бог вирушає у вічну подорож. Віддавши себе проводу духовних сил, що перебувають всередині та навколо вас, ви не зможете зазнати невдачі в досягненні тієї високої долі, яку було визначено люблячим Богом в якості всесвітньої мети його висхідних створінь еволюційних світів космосу.
2. Присутність Бога
5:2.1 (64.4)Фізична присутність Нескінченного є реальністю матеріального всесвіту. Інтелектуальна присутність Божественності має бути визначена глибиною індивідуального інтелектуального досвіду та еволюційним рівнем особистості. Духовна присутність Божественності повинна бути диференційована у всесвіті відповідно до потреби. Вона визначається духовною спроможністю сприйняття та ступенем присвячення волі створіння виконанню божественної волі.
5:2.2 (64.5) Бог живе в кожному зі своїх синів, народжених у дусі. Райські Сини завжди мають доступ до присутності Бога, "правої руки Отця", всі його особистісні створіння мають доступ до "надрів Отця". Йдеться про контур особистісного зв'язку — де би, коли б і як би не встановлювався контакт чи інший зв'язок зі Вселенським Отцем, цей спосіб передбачає особистий, самоусвідомлений контакт та взаємозв'язок із ним, будь то в центральному місці його перебування чи в якомусь іншому визначеному місці, приміром на одній з семи священних сфер Раю.
5:2.3 (64.6) Однак зауважте, що ні будь-де в природі, ані навіть у житті інших смертних, що пізнали Бога, божественну присутність неможливо відкрити настільки повно і певно, як це можна зробити намагаючись вступити у взаємозв'язок із проживаючим всередині вас Таємничим Доглядачем, Райським Настроювачем Мислення. Що за прикра помилка — марити про Бога далеко в небі в той час, коли дух Всесвітнього Отця живе всередині вашого власного розуму!
5:2.4 (64.7) Саме завдяки цій частині Бога, що проживає у вас, а також в міру досягнення прогресу в процесі своєї гармонізації із духовним провідництвом Настроювача, ви можете сподіватись на краще впізнання присутності та перетворюючої сили інших духовних впливів, що оточують вас та впливають на вас, при цьому не функціонуючі в якості вашої невід'ємної частини. І навіть факт відсутності інтелектуального усвідомлення такого близького й особистого контакту з внутрішнім Настроювачем у підсумку не спростовує цей піднесений досвід. Докази єднання з божественним Настроювачем повною мірою містяться у природі та кількості плодів духа, що з'являються в життєвому досвіді кожного окремого віруючого. "За плодами їхніми пізнаєте ви їх."
5:2.5 (65.1)Малодуховному, матеріальному розуму смертної людини надзвичайно складно пережити виразне усвідомлення духовної діяльності таких божественних сутностей, як Райські Настроювачі. Поступово, мірою того, як душа, що є спільним творінням розуму людини і Настроювача, стає все більш реальною, одночасно з цим процесом відбувається розвиток нового аспекту свідомості душі, який здатен відчувати присутність, розпізнавати духовне провідництво й інші над-матеріальні дії Таємничих Доглядачів.
5:2.6 (65.2)Увесь спектр взаємодії з Настроювачем включає моральний статус, ментальну мотивацію та духовний досвід. Самореалізація цих досягнень в основному, хоча і не виключно, обмежена сферами свідомості душі, але саме докази такої реалізації виявляються й рясніють проявленням духовних плодів у житті цих особистостей, що вступають у контакт із своїм внутрішнім духом.
3. Істинне Поклоніння
5:3.1 (65.3)Хоча Райські Божества з точки зору всесвіту єдині, у своїх духовних стосунках з такими істотами, подібними до тих, що населяють Урантію, вони окрім цього, одночасно є трьома різними окремими особами. Божества різняться в тих аспектах, що стосуються особистих звернень, спілкування і взаємодії, а також інших близьких відносин. У найглибшому розумінні поклоніння, ми поклоняємося Вселенському Отцю, і лише йому. Істинно, що ми можемо поклонятися, і дійсно поклоняємось, Отцю в такому вигляді, яким він проявляє себе у своїх Синах-Творцях, але навіть в їхній подобі, безпосередньо чи опосередковано, він все одно лишається Отцем, тим самим Отцем, якому ми поклоняємося та якого ми щиро обожнюємо.
5:3.2 (65.4) Прохання всіх видів належать до сфери компетенції Вічного Сина та структур його духовної організації. Молитви, інше формальне спілкування, все окрім релігійного вшанування та поклоніння Всесвітньому Отцю — всі ці аспекти зазвичай стосуються локального всесвіту і не виходять за межі юрисдикції Сина-Творця. Але поклоніння, безсумнівно, замкнене і зав'язане на персону самого Творця через функцію особистісного контуру Отця. Також ми віримо в те, що присутність духа Отця фасилітує процес отримання або реєстрації Отцем того вшанування, яке оселена Настроювачем істота виказує йому. Існує величезна кількість доказів, які підтверджують це переконання, також я обізнаний в тому, що всі категорії фрагментів Отця уповноважені реєструвати справжнє поклоніння своїх суб'єктів належним чином перед Всесвітнім Отецем. Без сумніву, Настроювачі також використовують прямі перед-особистісні канали зв'язку з Богом, також вони у змозі використовувати контури духовної гравітації Вічного Сина.
5:3.3 (65.5)Поклоніння — це цілком окреме явище, що існує заради самого поклоніння; молитва включає елемент зацікавленості особистості або створіння; існує велика різниця між поклонінням та молитвою. Справжнє поклоніння цілком і повністю вільне від акценту на власній особистості, воно зовсім не містить будь-яких елементів особистого інтересу; ми поклоняємось Богу тільки за те, що він такий, яким ми його розуміємо. Поклоніння не просить нічого й не очікує нічого отримати навзаєм для того, хто проявляє поклоніння. Ми вклоняємось Отцю не тому, що ми можемо отримати щось від такого вшанування; поклоніння і відданість, яку ми виказуємо Отцю — це природні та спонтанні реакції визнання його неперевершеної особистості, його люблячої природи та прекрасних рис його характеру.
5:3.4 (65.6)У той момент, коли складова власної зацікавленості втручається в поклоніння, це щире відчуття із поклоніння перетворюється на молитву, яка тепер відповідно має бути спрямована до особи Вічного Сина або Сина-Творця. Але в практиці релігійного досвіду не існує жодних причин, з яких молитва не може бути адресована Богу Отцю, як частина істинного поклоніння.
5:3.5 (66.1)Перебуваючи зануреними у практичні справи свого буденного життя ви знаходитесь під опікою духовних особистостей, що походять від Третього Джерела та Центру; ви взаємодієте із представниками Сполученого Діяча. Таким чином: Ви вклоняєтесь Богу; молитесь і спілкуєтесь із Сином; в усіх аспектах, що стосуються вашого земного життя ви знаходитесь у робочому зв'язку з різними інтелектами Безкінечного Духа, що діють на вашій планеті та в усьому вашому всесвіті.
5:3.6 (66.2)Творці або Суверенні Сини, що визначають долю локальних всесвітів представляють як Всесвітнього Отця, так і Вічного Райського Сина. Всесвітні Сини є тими, хто від імені Отця приймає віросповідне поклоніння; й у межах своїх творінь вислуховує й отримує прохання від усіх тих, хто молиться. Фактично, якщо брати до уваги все те, що стосується досягнення практичних цілей та здійснення конкретних намірів синів і дочок вашого локального всесвіту, Син Михаїл і є Богом. Він є персоніфікацією Всесвітнього Отця та Вічного Сина в вашому локальному всесвіті. Безкінечний Дух підтримує особистий контакт з дітьми світів локального всесвіту через материнських Духів Всесвітів, адміністративних та творчих партнерів Райських Синів-Творців.
5:3.7 (66.3) Щире поклоніння означає мобілізацію всіх сил людської особистості під провідом еволюціонуючої душі в одночасному її підпорядкуванні впливу пов'язаного Настроювача Мислення, який спрямовує особистість до Бога. Розум з його матеріальними обмеженнями ніколи не зможе стати високосвідомим істинного значення справжнього поклоніння. Усвідомлення людиною реальності досвіду поклоніння в основному визначається прогесивними змінами в статусі її еволюціонуючої безсмертної душі. Духовне зростання самої душі відбувається цілком незалежно від інтелектуальної самосвідомості.
5:3.8 (66.4)Досвід поклоніння полягає в величних намаганнях сполученого з вами Настроювача повідомляти божественному Отцю невимовні прагнення й потреби людської душі, які неможливо виразити; тієї самої душі, яка є спільним творінням розуму смертного, що прагне Бога, та безсмертного Настроювача, який розкриває Бога людині. Тому поклоніння є актом згоди матеріального розуму на здійснення спроби його духовного "я" під керівництвом пов'язаного з ним духа, встановити зв'язок із Богом в якості віросповідного сина Всесвітнього Отця. Смертний розум погоджується на поклоніння; безсмертна душа прагне й ініціює поклоніння; божественна присутність Настроювача забезпечує здійснення самого акту такого поклоніння від імені смертного розуму та безсмертної еволюціонуючої душі. Справжнє поклоніння, в підсумку, стає досвідом, що реалізується на чотирьох космічних рівнях: інтелектуальному, моронтійному, духовному та особистісному — рівнях усвідомлення розуму, душі, духа, а також їх об'єднання в досвіді особистості.
4. Бог у Релігії
5:4.1 (66.5)Мораль еволюційних релігій змушує людей прямувати до Бога, мотивуючи їх силою страху. Релігії одкровення приваблюють людей на пошуки Бога любові, стимулюючи в людях бажання бути схожими на нього. Але релігія — є не лише пасивним відчуттям "абсолютної залежності" та "впевненості у продовженні життя після смерті"; це також живий і динамічний досвід досягнення божественності, що спирається на служінні людству.
5:4.2 (66.6) Визначними і безпосередніми результатами істинної релігійності людини є виникнення в її людському досвіді стійкої єдності, тривалого миру та глибокого переконання. Для примітивної людини навіть політеїзм є відносним об'єднанням еволюціонуючої концепції Божества; політеїзм є монотеїзмом в процесі його становлення. Раніше чи пізніше Богу судилося стати прийнятим в якості реальності цінностей, сутності значень та життя істини.
5:4.3 (67.1)Бог не лише визначає долю; він і є вічним призначенням людини. Вся нерелігійна людська діяльність прагне схилити всесвіт до спотворюючого служіння людському его; істинно релігійна особистість прагне ототожнити себе зі Всесвітом, й після цього присвятити діяльність цього об'єднаного "я" служінню всесвітній родині, людській та надлюдській.
5:4.4 (67.2)Сфери філософії та мистецтва знаходяться проміж нерелігійною та релігійною діяльністю людського "я". Через мистецтво та філософію матеріально спрямована людина залучається до роздумів про духовні реальності та всесвітні цінності вічних значень.
5:4.5 (67.3) Усі релігії вчать поклонінню Божеству, а також деякій доктрині людського спасіння. Буддійська релігія обіцяє спасіння від страждань, нескінченний мир; юдаїзм обіцяє спасіння від труднощів, процвітання, засноване на праведності; грецька релігія обіцяла спасіння від дисгармонії, від потворності завдяки сприйняттю краси; християнство обіцяє спасіння від гріха, святість; іслам впроваджує визволення від суворих моральних стандартів юдаїзму та християнства. Релігія Ісуса є спасінням від власного его, визволенням від зла відокремленості створіння в часі, а також у вічності.
5:4.6 (67.4)Єврейська релігія була заснована на доброчесності; релігія греків — на красі; обидві ці релігії шукали істини. Ісус відкрив Бога любові, а любов сама по собі охоплює істину, красу і доброчесність.
5:4.7 (67.5)Зороастрійці мали релігію моралі; індуси — релігію метафізики; конфуціанці — релігію етики. Ісус жив релігією служіння. Усі ці релігії мають цінність, оскільки вони є справжнім наближенням до релігії Ісуса. Релігії призначено стати реальністю духовного єднання всього того, що є добрим, прекрасним та істинним у людському досвіді.
5:4.8 (67.6) Грецька релігія мала гасло "Пізнай себе"; євреї спрямовували своє вчення на "Пізнання Бога"; християни проповідують євангеліє, спрямоване на "пізнання Господа Ісуса Христа"; Ісус проголосив благу звістку про "пізнання Бога і себе як сина Божого". Всі ці різні концепції призначення релігії визначають ставлення людини до різних життєвих ситуацій, а також є провісниками глибини її поклоніння та природи і характеру її молитви. Духовний статус будь-якої релігії можна визначити за природою і характером її молитв.
5:4.9 (67.7)Концепція напівлюдського та ревнивого Бога є неминучим переходом між політеїзмом та вищим за нього монотеїзмом. Екзальтований антропоморфізм є найвищим рівнем досягнення чисто еволюційної релігії. Християнство піднесло концепцію антропоморфізму із людського ідеалу до трансцендентного і божественної концепту особистості прославленого Христа. Цей ідеал є найвищою формою антропоморфізму, яку людина зможе будь-коли осягнути.
5:4.10 (67.8)Християнське розуміння Бога є спробою поєднати три окремі вчення:
5:4.11 (67.9) 1. Єврейська концепція — Бог, як поборник моральних цінностей, праведний Бог.
5:4.12 (67.10)2. Грецька концепція — Бог, як всеоб'єднувач, Бог мудрості.
5:4.13 (68.1) 3. Концепція Ісуса — Бог, як дійсний живий друг, люблячий Отець, як божественна присутність.
5:4.14 (68.2)Вочевидь, що складна християнська теологія зіштовхнулася з великими труднощами у досягненні послідовності. Цю складність додатково обтяжує той факт, що вчення раннього християнства загалом ґрунтувалися на особистому релігійному досвіді трьох різних осіб: Філона Александрійського, Ісуса з Назарету та Павла з Тарсу.
5:4.15 (68.3)Вивчаючи релігійне життя Ісуса, сприймайте його позитивно. Думайте не стільки про його безгрішність, скільки про його праведність, його сповнене любов'ю служіння. Ісус звеличив пасивну любов, розкриту в єврейській концепції про небесного Отця, до вищого рівня активної, прихильної до створінь любові Бога, який є Отцем кожної окремої індивідуальності, і навіть грішника.
5. Свідомість Бога
5:5.1 (68.4) Джерелом моралі є аргументація самоусвідомлення; мораль вища тваринного рівня свідомості, однак, незважаючи на це, мораль є цілком і повністю еволюційною за своїм походженням. Під час свого розгортання, крім всього іншого, людська еволюція передбачає розвиток усіх необхідних обдарувань, які є передумовами наділення людини Настроювачами Мислення та присвячення людству Духа Істини. Але досягнення певних моральних рівнів не звільняє людину від необхідності реальної боротьби за своє земне життя. Фізичне оточення людини передбачає боротьбу за існування; соціальні умови вимагають етичних адаптацій; моральні обставини вимагають прийняття певних рішень, які б ґрунтувалися на вищих досяжних людині мотивах; духовний досвід людини, що усвідомлює існування Бога вимагає від неї знайти його і щиро прагнути бути подібним до нього.
5:5.2 (68.5)Релігія не ґрунтується на фактах науки, зобов'язаннях суспільства, припущеннях філософії чи обов'язках, які передбачає собою мораль. Релігія — це окрема сфера реакції людини на її життєві ситуації, релігія незмінно проявляє себе на всіх стадіях після-морального розвитку людини. Релігія може просочувати собою всі чотири рівні реалізації цінностей й отримання зиску від братерства у всесвіті: фізичний або матеріальний рівень самозбереження; соціальний або емоційний рівень спільноти; моральний рівень усвідомлення обов'язку; духовний рівень свідомості всесвітнього братерства, що досягається через божественне поклоніння.
5:5.3 (68.6)Прагматичний вчений розглядає Бога як Першопричину, Бога сили. Емоційний митець вбачає у Бозі ідеал краси, Бога естетики. Мислячий філософ часом схильний до визнання Бога всесвітньої єдності, такого, навіть, як пантеїстичне Божество. Релігійна людина віри вірить у Бога, що сприяє спасінню людини, Отця на небі, Бога любові.
5:5.4 (68.7) Моральна поведінка завжди передує розвитку еволюційної релігії і навіть є частиною релігії одкровення, однак вона ніколи не охоплює весь релігійний досвід. Бажання служити іншим — це наслідок морального мислення та релігійного життя. Технічно, сама по собі моральна поведінка не в стані призвести до досягнення людиною вищих духовних рівнів релігійного досвіду. Поклоніння абстрактній красі не є поклонінням Богу; також не є поклонінням Богу екзальтація природою чи благоговіння перед єдністю.
5:5.5 (68.8)Еволюційна релігія є матір'ю науки, мистецтва та філософії, які сукупно змогли піднести людину до рівня чутливості релігії одкровення, що забезпечило собою можливість прийняття людьми дару Настроювачів і прибуття Духа Істини. Еволюційне тло людського існування бере свій початок у релігії і закінчується також нею, хоча це і є цілком різні якості релігії, одна еволюційна і біологічна, інша одкровенна і періодична. Таким чином, хоча релігія і є нормальним і природним явищем для людини, вона не є чимось обов'язковим. Людина не має бути релігійною проти своєї волі.
5:5.6 (69.1) Релігійний досвід, будучи по суті духовним, ніколи не може бути повністю зрозумілим матеріальним розумом; отже, так виникає призначення теології — психології релігії. Основна доктрина людського розуміння Бога створює парадокс у кінцевому розумі. Людській логіці та кінцевому розуму майже неможливо узгодити між собою концепцію внутрішньої божественності, Бога, що знаходиться всередині і є частиною кожної окремої індивідуальності, з ідеєю трансцендентності Бога, його божественного володарювання над всесвітом всесвітів. Аби обґрунтувати розумне поклоніння та затвердитись у надії на виживання особистості, ці дві фундаментальні і суттєві концепції існування Божества повинні бути уніфіковані їх об'єднанні вірою й доведені до концепції всесущності особистого Бога і реалізації внутрішньої присутності фрагменту цього Бога. Труднощі й парадокси властиві релігії тому, що реалії релігії знаходяться поза межами здатності смертного до її інтелектуального розуміння.
5:5.7 (69.2)Навіть під час свого тимчасового перебування на землі смертна людина здобуває у своєму релігійному досвіді три великі втіхи:
5:5.8 (69.3)1. В інтелектуальному плані людина досягає вдоволення від більш уніфікованого людського самоусвідомлення.
5:5.9 (69.4) 2. У філософському плані вона насолоджується обґрунтованістю своїх ідеалів і моральних цінностей.
5:5.10 (69.5)3. В духовному плані людина зростає, отримуючи досвід божественного братерства, духовно насолоджуючись істинним поклонінням.
5:5.11 (69.6)Богосвідомість, така, якою вона переживається еволюціонуючими смертним світів, повинна складатися з трьох змінних факторів, трьох різних рівнів реалізації реальності. Першим таким рівнем є інтелектуальна свідомість — усвідомлення ідеї Бога. Після цього йде рівень свідомості душі — реалізація ідеалу Бога. Останнім рівнем є свідомість духа — реалізація духовної реальності Бога. Уніфікуючи ці фактори божественної реалізації, і не настільки важливо якою неповною може бути ця уніфікація, смертна особистість завжди охоплює всі рівні свідомості завдяки усвідомленню особистості Бога. В тих смертних, які досягли Корпусу Завершення, всі ці фактори з часом призведуть до реалізації верховності Бога і в подальшому можуть завершитись реалізацією кінцевості Бога, а саме — якогось з аспектів абсонітної надсвідомості Райсього Отця.
5:5.12 (69.7) І хоча сам по собі досвід Богосвідомості лишається незмінним із покоління в покоління, людське розуміння філософської ідеї Бога та його теологічне визначення повинні змінюватися з кожною новою епохою. Знання Бога, тобто релігійна свідомість, є справжньою дійсністю всесвіту, однак незалежно від того, наскільки справжнім (реальним) є релігійний досвід, він завжди повинен бути готовим витримати розумну критику і пройти через резонну філософську інтерпретацію; релігійний досвід у сукупності всього людського досвіду не має прагнути стати окремою річчю-в-собі.
5:5.13 (69.8)Вічне спасіння особистості цілком залежить від вибору смертного розуму, рішення якого визначають потенціал виживання безсмертної душі. Коли розум вірить в Бога, а душа знає Бога; коли, за підтримки Настроювача, вони разом прагнуть Бога, тоді спасіння є гарантованим. Обмеження інтелекту, нестача освіченості, відсутність культури, низький соціальний статус, і навіть неповноцінність стандартів людської моралі — фактори, що є результатами відсутності необхідних освітніх, культурних та соціальних передумов, не можуть завадити ефективній присутності божественного духу в таких нещасних й по-людськи обмежених, але віруючих особах. Оселення в людині Таємничого Спостерігача являє собою початок і надає гарантію можливого потенційного зростання та виживання безсмертної душі.
5:5.14 (70.1)Здатність смертних батьків до зачаття не залежить від їхньої освіти, культури, соціального чи економічного статусу. Єднання батьківських факторів в природних умовах цілком достатньо для запліднення дитини. Людський розум, що розрізняє добро і зло, має здатність поклонятися Богу і перебуває в союзі з божественним Настроювачем, — ось все, що потрібно смертному для того, щоб ініціювати і сприяти народженню своєї безсмертної душі, яка в свою чергу має потенціал виживання; все це можливе, якщо наділена духом людина дійсно шукає Бога і щиро бажає стати подібним до нього, чесно обираючи виконання волі Отця небесного.
...