...
158:5.5 (1758.1) Ця подія була випадком справжнього зцілення від подвійної хвороби, від фізичного та духовного недугу. Від тієї самої години хлопець був назавжди вилічений. Після того, як Яків покинув їх зі своїм відновленим сином, Ісус сказав: "Тепер ми вирушимо до Кесарії-Філіппійської; готуйтеся негайно". Й під час своєї подоріжі на південь вся їхня група зберігала мовчання, а натовп слідував за ними позаду.
6. В саду Кельса
158:6.1 (1758.2) Вони лишилися на ніч у Кельса; того вечора, після того як вони поїли та відпочили, дванадцять зібралися навколо Ісуса у саду, й Фома сказав: “Учителю, хоча ми, ті, хто залишився юіля підніжжя гори, досі не знаємо про те, що сталося на горі, що так сильно підбадьорило тих з наших братів, які були з тобою, й також оскільки те, що сталося на горі, не може бути розголошене тепер, ми хочемо, щоб ти поговорив з нами про нашу невдачу і дав нам інструкції щодо цього”.
158:6.2 (1758.3)І Ісус відповів Фомі, кажучи: “Все те, що ваші брати почули на горі буде вам відкрито в належний час. Але зараз я вкажу вам на причину вашої поразки у тому, що ви так нерозумно намагалися зробити. Під час, коли ваш Учитель і його товариши, ваші брати, вчора піднімались на гору з метою шукати і знайти глибше розуміння волі Отця й просити його про дари більшої мудрості, для того, щоб ефективніше виконувати його божественну волю, ви, ті, хто лишився тут на варті з моїми настановами прагнути набути більшого розуму й духовного усвідомлення та молитися з нами за більш повне одкровення волі Отця, не змогли проявити віру за вашим наказом, а натомість піддались спокусі й вашим старим негідним нахилам шукати собі кращіого місця у царстві небесному — матеріальному та тимчасовому царстві, про яке ви досі мрієте. Ви чіпляєтесь за ці хибні концепції, незважаючи на мої численні ствердження про те, що царство моє не від світу цього.
158:6.3 (1758.4) “Щойно ваша віра починає усвідомлювати справжню особистість Сина Людського, як ваше егоїстичне бажання мирських переваг повертається до вас й ви починаєте обговорювати між собою те, хто має бути найпершим у царстві небесному, царстві, якого, в тому вигляді, про який ви так наполегливо мрієте, не існує і ніколи не буде існувати. Хіба не казав я вам про те, що той, хто хоче бути найпершим у духовному царстві братерства Отця мого повинен стати найменшим у своїх власних очах і таким чином стати слугою братів своїх? Духовна велич полягає в любові, що розуміє, любові подібної до Божої, а не у насолодженні від використання матеріальної влади для піднесення самого себе. В тому, що ви намагались зробити, й з чим ви зазнали абсолютної невдачі, ваш намір не був чистим. Ваш мотив не був божественним. Ваш ідеал не був духовним. Ваші амбіції не були альтруїстичними. Ваші дії не ґрунтувались на любові, й мета, якої ви прагнули досягти не була волею Отця Небесного.
158:6.4 (1758.5)“Як довго вам потрібно ще вчитися тому, що ви не зможете скоротити час перебігу уставлених природних явищ, окрім випадків, коли такі речі є відповідними до волі Отця? І також ви не можете робити духовну роботу за відсутності духовної сили. Навіть якщо у вас є для цього потенціал ви також не зможете зробити нічого без наявності того третього та суттєвого людського фактору, яким є особистий досвід володіння живою вірою. Невже вам треба завжди бачити матеріальні прояви як принади духовних реальностей царства? Невже ви не можете зрозуміти духовне значення моєї місії без необхідності видимої маніфестації незвичних речей? Коли вже можна буде покладатись на те, що ви будете дотримуватись вищих і духовних реалій царства незалежно від зовнішнього вигляду всіх матеріальних проявів?”
158:6.5 (1759.1) Промовивши так до дванадцяти, Ісус додав: “А тепер йдіть відпочити, бо завтра ми повертаємось до Магдали і там приймемо рішення стосовно нашої подальшої місії в містах та селах Декаполісу. І завершуючи обговорення досвіду подій сьогоднішнього дня, дозвольте мені заявити кожному з вас те саме, що я сказав вашим братам на горі, і хай ці слова залишуться глибоко у вашому серці: Син Людський тепер ступає останнього ступеню його присвячення. Ми збираємось розпочати ті труди, що незабаром призведуть до великого й кінцевого випробування вашої віри та відданості, часи, коли я буду відданий в руки людей, які прагнуть мого знищення. І пам'ятайте, що кажу я вам: Сина Людського вб'ють, але він повстане наново”.
158:6.6 (1759.2)Сумні, вони пішли спативідійшли до сну. Вони були спантеличені; вони не могли зрозуміти цих слів. І хоча вони боялись питати ще щось про те, що він сказав, вони направду згадали все це після його воскресіння.
7. Протест Петра
158:7.1 (1759.3) Рано вранці цієї середи Ісус та дванадцять апостолів відправились з Кесарії Філіппової до парку Магдали біля Віфсаїди-Юлії. Апостоли спали дуже мало цієї ночі, й прокинувшись рано вони були готові йти в путь. Навіть флегматичні близнюки Алфеєві були шоковані цією розмовою про смерть Ісуса. В дорозі на південь, десь за Водами Мерому, Ісус вирішив пройти до Капернаума дамаською дорогою що проходить через Галілею, на яку вони натрапили; він зробив це, оскільки бажав уникнути книжників та інших людей, які, як знав Ісус, незабаром будуть слідувати за ними. Ісус вирішив зробити так, бо знав, що ті, хто йшли за ним, підуть на схід від Йорданської дороги, оскільки вони вважали що Ісус і апостоли будуть боятися йти територією Ірода Антипи. Ісус намагався уникнути своїх критиків і натовпу, який йшов за ними для того, щоб він міг залишитись наодинці зі своїми апостолами в цей день.
158:7.2 (1759.4) Вони продовжували йти через Галілею допоки не настав час обіду, й тоді вони зупинилися в тіні, щоб підкріпитися. Як тільки вони почали їсти, Андрій, звертаючись до Ісуса, сказав: “Учителю, брати мої не розуміють твоїх глибоких слів. Нарешті ми повністю повірили в те, що ти Син Божий, і тепер ми чуємо від тебе ці дивні слова про те, що ти залишиш нас, про смерть. Ми не розуміємо твого вчення. Можливо ти говориш з нами притчами? Ми просимо тебе говорити з нами прямо і неприховано”.
158:7.3 (1759.5) Відповідаючи Андрію, Ісус сказав: "Мої браття, саме через те, що ви визнали те, що я є Сином Божим, я зобов'язаний почати розкривати вам правду про кінець перебування Сина Людського на землі. Ви наполегливо чіпляєтесь за вірування в те, що я є Месією, й ви не залишаєте ідею про те, що Месія повинен сидіти на троні в Єрусалимі; й тому я наполягаю, що Син Людський мусить найближчим часом піти до Єрусалима, зазнати багатьох страждань, бути відкинутим книжниками, старшими і первосвящениками, і після всього цього бути вбитим та воскрести. І я не говорю з вами притчами; я говорю вам правду, щоб ви були готові до цих подій, коли вони раптово настануть". Поки Ісус ще говорив, Симон Петро, імпульсивно кинувшись до нього, поклав свою руку на плече Майстра і промовив: "Учителю, й хоча це не властиво нам сперечатись з тобою, але я заявляю, що ці речі з тобою ніколи не трапляться".
158:7.4 (1760.1)Петро говорив так, тому що любив Ісуса; але людська натура Учителя розпізнала в цих словах доброзичливої прихильності ледь помітну витончену пораду, що спокушала його змінити своє рішення до кінця земного посвячення поводити себе виключно згідно волі Райського Отця. І саме через те, що він розпізнав приховану небезпеку в тому, щоб дозволити порадам навіть своїх ніжних і вірних друзів переконати його, він звернувся до Петра та інших апостолів, кажучи: “Відійдіть від мене. Ваші слова пахнуть духом мого супротивника, спокусника. Коли ви говорите так, ви не на моєму боці, а скоріше на боці нашого ворога. Промовляючи так ти робиш свою любов до мене каменем спотикання для виконання волі мого Отця. Зважайте не на людські шляхи, а на волю Бога”.
158:7.5 (1760.2) Після того, як вони відійшли від первинного шоку через таке різке дорікання Ісуса, й перед продовженням своєї подорожі, Майстер також сказав: "Якщо хтось хоче іти за мною, нехай відкине самого себе, щоденно виконує свої обов'язки і слідує за мною. Бо хто хоче врятувати своє життя егоїстично, той втратить його, але хто втрачає своє життя заради мене та Євангелії, той збереже його. Що корисного людині в тому, щоб набути весь світ і втратити одночасно свою душу? Хіба може людина обміняти бодай щось на життя вічне? Не соромтеся мене та моїх слів у цьому грішному та химерному поколінні, так як і я не засоромлюся визнати вас, коли зі славою з'явлюся перед Отцем моїм у присутності всіх небесних військ. Менше з тим, багато хто з вас, тих хто зараз стоїть переді мною, не зазнає смерті, допоки не побаче, як це Царство Боже приходить із силою”.
158:7.6 (1760.3) Таким чином Ісус чітко визначив дванадцяти болісний і суперечливий шлях, яким вони повинні йти, якщо хочуть слідувати за ним. Яким шоком були його слова для цих галилейських рибалок, що перебували у полоні мрії про земне царство з шанованими посадами в ньому для самих себе! Але їхні вірні серця були збуджені цим мужнім закликом, і жоден з них навіть і не думав покидати його. Ісус не залишав їх у конфлікті наодинці; він вів їх. Він просив лише, щоб вони хоробро слідували за ним.
158:7.7 (1760.4) Повільно дванадцять апостолів почали усвідомлювати думку про те, що Ісус розповідає їм дещо про свою можливу смерть. Вони тільки почали неясно розуміти все те, що він говорив про свою смерть, тому його твердження про воскресіння з мертвих зовсім не лишило сліду в їхній свідомості. З часом Петро, Яків та Іван, згадуючи свій досвід на горі преображення, дійшли до більш повного розуміння деяких із цих речей.
158:7.8 (1760.5) За все своє спільне з Учителем життя, дванадцять апостолів лише кілька разів бачили такий блиск в його очах і чули такі відверті слова докору, що їх він казав Петру та іншим того дня. Ісус завжди був терплячим до їхніх людських недоліків, але не тоді, коли він вбачав у цьому пряму загрозу його плану щодо беззастережного виконання волі Отця впродовж решти свого земного шляху. Апостоли були буквально приголомшені; вони були здивовані та налякані. Вони не могли знайти слів, щоб виразити своє відчуття суму. Повільно вони почали усвідомлювати, що саме має знести їх Учитель, й також те, що вони повинні пройти через ці випробування разом із ним; однак ще довгий час після цих перших натяків на неминучу трагедію його останніх днів вони все ще не могли повністю збагнути реальність цих прийдешніх подій.
158:7.9 (1761.1) У тиші Ісус та дванадцять вирушили через Капернаум до свого табору в парку Магдали. Згодом настав південь, й хоча апостоли не розмовляли з Ісусом, вони багато говорили між собою, лише тільки Андрій говорив з Учителем.
8. В Домі Петра
158:8.1 (1761.2) Увійшовши до Капернаума в сутінках, вони пройшли малолюдними шляхами безпосередньо до дому Симона Петра до вечері. Вони затримались в домі Симона на час, коли Давид Заведей готув їх перевезення через озеро, й тоді Ісус, поглянувши на Петра та інших апостолів, запитав: "Коли ви йшли разом сьогодні вдень, про що ви так палко розмовляли між собою?" Апостоли мовчали, бо багато з них продовжували ту саму дискусію, розпочату на горі Хермон, про те, які посади вони повинні будуть мати в майбутньому царстві; хто буде більш величним і так далі. Ісус, знаючи, про що вони думали цього дня, звернувся до одного з малих дітей Петра і, посадивши дитину серед них, сказав: "Істинно, істинно, кажу вам, якщо ви не зміните своє ставлення й не станете більше подібними до цієї дитини, ваші досягнення у царстві небесному будуть лише посередніми. Хто упокориться й стане, як це мале дитя, той буде найвеличнішим у царстві небесному. І хто приймає собі такого мелечю, отримує і мене. І ті, хто отримують мене, отримують також і Його — того, хто послав мене. Якщо ж ви хочете бути першими у царстві, прагніть служити цими добрими істинами своїм братам у плоті. Однак тому, хто спокушає й вводить в оману цю малечю, краще б йому було, якби навісили йому жорновий камінь на шию й закинули його у море. Якщо ж ті речі, які ви робите своїми руками, або те, що ви бачите своїми очима, віддаляє вас від прогресу у царстві, відкиньте ці свої омріяні ідоли, пожертвуйте ними, бо краще увійти в царство, позбувшись багатьох улюблених земних речей, ніж триматися цих кумирів й несподівано стати вигнанцями з царства. Але найбільше за все пильнуйте за тим, щоб не зневажати жодного з цих малих, бо ангели їхні завжди пильнують за ними, й небесні воїнства боронять їх."
158:8.2 (1761.3) Коли Ісус закінчив говорити, вони сіли у човен і попливли до Магдали.