144:0.1 (1617.1) ВЕРЕСЕНЬ та жовтень вони провели в усамітненні у віддаленому таборі на схилах гори Гільбоа. Весь вересень Ісус провів в цьому місці наодинці зі своїми апостолами, навчаючи та інструктуючи їх істинам царства.
144:0.2 (1617.2) Ісус і його апостоли перебували в усамітненні на кордоні Самарії та Декаполісу з кількох причин. Релігійні керівники Єрусалима проявляли до них вороже ставлення; Ірод Антипа все ще тримав Йоана у в'язниці, боячись звільнити чи стратити його, одночасно він підозрював, що Йоан і Ісус якимось чином пов'язані між собою. АВ такій ситуації було нерозумно планувати проведення активної діяльності в Юдеї чи Галілеї. Існувала також і третя причина: існуюча напруга між лідерами з-проміж учнів Йоана і апостолами Ісуса потроху зростала, що погіршувалося зі збільшенням кількості віруючих.
144:0.3 (1617.3) Ісус знав, що дні його підготовчої роботи щодо навчання та проповідування вже майже скінчилися, що наступний його крок нарешті стане початком повноцінної і останньої частини його життя на землі, і він не хотів, щоб початок цього етапу у будь-який спосіб бентежив або ускладнював життя Йоана Хрестителя. Тому Ісус вирішив провести деякий час в усамітненні, навчаючи своїх апостолів, а потім провести спокійну роботу в містах Декаполісу, поки Йоана не буде або страчено, або звільнено, щоб вони могли об'єднатися в своїх спільних зусиллях.
1. В Таборі Гільбоа
144:1.1 (1617.4) З часом дванадцять апостолів ставали все більш відданими Ісусу та все більше залучались до роботи царства. Їхнє самовіддання було в значній мірі питанням особистої вірності. Вони не встигали збагнути його багатогранне вчення; вони не повністю розуміли природу Ісуса або значення його дарування на землі.
144:1.2 (1617.5) Ісус чітко пояснив своїм апостолам, що вони перебувають в усамітненні з трьох причин:
144:1.3 (1617.6) 1. Із необхідності зміцнити їх розуміння та віру в євангеліє царства.
144:1.4 (1617.7) 2. Дати можливість затихнути протидії їхній роботі як в Юдеї, так і в Галілеї.
144:1.5 (1617.8) 3. Дочекатися вирішення долі Йоана Хрестителя.
144:1.6 (1617.9) Перебуваючи на Гільбоа, Ісус багато розповідав дванадцяти про своє попереднє життя та свої переживання на горі Хермон; він також розкрив їм дещо про те, що сталося в горах протягом сорока днів безпосередньо після його хрещення. Він особисто наказав їм не розповідати про цей свій досвід жодній людині до того часу, як він повернеться до Отця.
144:1.7 (1618.1) Протягом цих вересневих тижнів вони відпочивали, спілкувалися, обговорювали свій досвід, отриманий з того часу, як Ісус вперше запросив їх до служіння, й докладали щирих зусиль, щоб узгодити все те, чому навчив їх Майстер дотепер. Вони всі підсвідомо відчували, що цей період може стати для них останньою можливістю тривалого відпочинку. Вони розуміли, що їх наступна публічна праця в Юдеї чи Галілеї стане початком остаточного проголошення прийдешнього царства, але вони або зовсім не мали визначеного уявлення про те, яким буде царство, коли воно настане, або знали про це дуже мало. Іван та Андрій вважали, що царство вже наставало; Петро та Яків вірили, що воно ще має настати; Натанаїл та Фома відверто зізнавалися, що вони у розпачі; Матвій, Филип та Симон Зілот були розгублені і відчували себе заплутаними; близнюки були щасливими бо не усвідомлювали ці суперечки; а Іуда Іскаріот мовчав, не виявляючи ініціативи.
144:1.8 (1618.2) Більшу частину цього часу Ісус провів наодинці на горі біля табору. Час від часу він брав із собою Петра, Якова або Івана, але частіше він відходив, щоб молитися чи спілкуватися з Отцем наодинці. Після свого хрещення та сорока днів, проведених Ісусом у Перейських горах, було не зовсім коректно називати цей час спілкування Ісуса з його Отцем молитвою, так само, як було б невірно стверджувати, що Ісус поклонявся Отцю; цілком вірно буде називати цей час особистим спілкуванням Ісуса з його Отцем.
144:1.9 (1618.3) Центральними темами усіх розмов, які відбулись протягом вересня були молитва та поклоніння. Після кількох днів обговорень поклоніння Ісус нарешті виголосив свою незабутню промову про молитву у відповідь на прохання Фоми: "Учителю, навчи нас молитися."
144:1.10 (1618.4) Йоан навчав своїх учнів молитві, молитві за спасіння у прийдешньому царстві. Хоча Ісус ніколи не забороняв своїм послідовникам використовувати форму молитви Йоана, апостоли одразу зрозуміли, що їхній Учитель не повністю схвалює практику промовляння заздалегідь відомих та формальних молитов. Проте, віруючі постійно просили навчити їх молитися. Дванадцять апостолів прагнули знати, яку форму молитовного прохання схвалив би Ісус. І саме через потребу в якійсь простій молитві для звичайних людей, й у відповідь на прохання Фоми, того разу Ісус погодився навчити їх молитви загальної форми. Ісус навчав їх цьому одного дня опісля полудня третього тижня їх перебування на горі Гільбоа.
2. Розмова про молитву
144:2.1 (1618.5) "І справді, Йоан вчив вас простій формі молитви: 'О Отець, очисти нас від гріха, покажи нам свою славу, вияви свою любов, і хай твій дух освячує наші серця в усі часи, Амінь!' Він навчив вас цієї молитви для того, щоб у вас було щось, чому ви зможете навчити людей. Він не бажав, аби ви використовували це заздалегідь заучене та формальне прохання в якості вираження бажань ваших душ під час власної молитви.
144:2.2 (1618.6) "Молитва — це цілком особистий і спонтанний вираз ставлення душі до духа; молитва повинна бути об'єднуючим фактором синівства та виразом братерства. Заохочена духом молитва призводить до духовного прогресу, заснованому на взаємодії. Ідеальна молитва — це форма духовного спілкування, яка призводить до розумного поклоніння. Справжня молитва — це щире намагання досягти небес, прагнучи своїх ідеалів.
144:2.3 (1619.1) "Молитва — це подих душі, який повинен вести вас до наполегливих спроб встановити волю Отця. Якщо хтось з вас, хто має сусіда, йде до нього опівночі та питає: 'Другу мій, позич мені три хлібини, бо мій товариш завітав до мене у подорожі, а я не маю чим його пригостити'; і якщо ваш сусід відповідає вам: 'Не турбуй мене, адже двері мої наразі зачинені, діти та я у ліжку; тому я не можу встати і дати тобі хліба', однак ви продовжуєте наполягати, пояснюючи йому, що ваш друг голодний, і у вас немає їжі, якою можна його пригостити. Істино кажу я вам, що навіть якщо ваш сусід і не встане та не дасть вам хліба тільки тому, що він ваш друг, проте через ваше наполегливе прохання він буде вимушений піднятися до вас і дати вам стільки хліба, скільки вам потрібно. Отже, якщо наполегливість здобуває бажане навіть від смертної людини, тоді ж наскільки більше ваша наполегливість у дусі зможе здобути хліба життя для вас із охочих надати його рук вашого Отця небесного+. І знову кажу вам: просіть, і вам буде дано; шукайте, і ви знайдете; стукайте, і вам відчинять. Бо кожен, хто просить, отримує; той, хто шукає, знаходить; і тому, хто стукає, двері спасіння будуть відчинені.
144:3.7 (1620.5) Дай нам сьогодні хліб наш на завтра;
144:3.8 (1620.6) Освіжи наші душі водою життя.
144:3.9 (1620.7) І прости нам кожному наші борги
144:3.10 (1620.8) Так як ми також простили нашим винуватцям.
144:3.11 (1620.9) Рятуй нас у спокусі, визволи нас від зла,
144:3.12 (1620.10) І все більше роби нас досконалими, як Ти.
144:3.13 (1620.11) Не дивно, що апостоли хотіли, щоб Ісус навчив їх зразковій молитві для віруючих. Іван Хреститель навчив своїх послідовників декількох молитв; всі великі вчителі складали молитви для своїх учнів. Релігійні вчителі євреїв мали близько двадцяти п'яти або тридцяти молитв, які вони промовляли у синагогах і навіть на вуличних рогах. Ісус був особливо проти молитви на публіці. До цього часу дванадцять знали про декілька разів, коли він молився. Вони спостерігали, як він проводить цілі ночі на молитві чи поклонінні, і вони були дуже цікаві знати спосіб чи форму його прохань. Вони дійсно потрапили в скруту, коли мусили дати відповідь народу, який просив навчити їх молитві, як Іван навчив своїх учнів.
144:3.14 (1620.12) Ісус навчав дванадцятих завжди молитися таємно; відходити від усіх у тихе оточення природи або йти у свої кімнати та зачиняти двері, коли вони займалися молитвою.
144:3.15 (1620.13) Після смерті Ісуса та вознесіння до Отця стало звичкою багатьох віруючих завершувати так звану молитву Господню додаванням - "В ім'я Господа Ісуса Христа". Згодом два рядки втратилися при копіюванні, і до цієї молитви була додана ще одна фраза, що звучала: "Бо твоє є царство, сила та слава навіки".
144:3.16 (1620.14) Ісус дав апостолам молитву у колективній формі, як вони молилися в домі в Назареті. Він ніколи не навчав формальної особистої молитви, лише групових, сімейних або соціальних прохань. І він ніколи не пропонував це зробити сам.
144:3.17 (1620.15) Ісус навчав, що ефективна молитва повинна бути:
144:3.18 (1620.16) 1. Безкорисна - не лише для себе.
144:3.19 (1620.17) 2. Віруюча - відповідно до віри.
144:3.20 (1620.18) 3. Щира - чесна серцем.
144:3.21 (1620.19) 4. Розумна - відповідно до світла.
144:3.22 (1620.20) 5. Довірлива - у покорі всемудрій волі Отця.
144:3.23 (1620.21) Коли Ісус проводив цілі ночі на горі в молитві, це було в основному за його учнів, особливо за дванадцятьох. Майстер мало молився за себе, хоча він брав участь у багатому поклонінні характеру спілкування з розумінням зі своїм Райським Батьком.
144:3.23 (1620.21) Коли Ісус проводив цілі ночі на горі в молитві, це було в основному за його учнів, особливо за дванадцятьох. Майстер мало молився за себе, хоча він брав участь у багатому поклонінні характеру спілкування з розумінням зі своїм Райським Батьком.