2 Природа Бога

2:0.1 (33.1) ОСКІЛЬКИ найвище можливе уявлення людини про Бога охоплюється людською ідеєю та ідеалом первинної та безмежної особистості, допустимим і помічним буде вивчення певних характеристик божественної природи, що формують характер Божества. Природу Бога можна краще зрозуміти через одкровення Отця, яке розкрив Михаїл Небадонський у своїх численних вченнях та у своєму незрівнянному земному житті в плоті. Також, людина може краще зрозуміти Божественну природу, якщо вона вважає себе дитиною Бога і відноситься до Райського Творця як до свого справжнього духовного Отця.

2:0.2 (33.2) Природу Бога можна вивчати через отримані відкриття найвищих ідей, божественний характер можна уявити як зображення найвищих ідеалів, але найбільш просвітлююче та духовно повчальне з усіх одкровень божественної природи може бути знайдене в усвідомлені релігійного життя Ісуса з Назарету, як до, так і після досягнення ним повної свідомості своєї божественності. Якщо втілене життя Міхаїла розглядати в якості фону на якому Бог розкриває себе людинi, ми зможемо спробувати висловити певні ідеї та ідеали стосовно божественної природи, які можуть сприяти подальшому просвітленню та об'єднанню людського уявлення про природу та характер особистості Вселенського Отця.

2:0.3 (33.3) У всіх наших зусиллях розширити та духовно збагатити людське уявлення про Бога, ми надзвичайно лімітовані обмеженими розумовими здібностями смертного розуму. Також серйозними перешкодами виконанню нашого завдання є обмеженість мови та бідність наявного матеріалу, що може використовуватися для ілюстрацій чи порівнянь в наших намаганнях зобразити божественні цінності та представити духовні значення кінцевому, смертному розуму людини. Всі наші зусилля розширити людське уявлення про Бога були б майже марними, якби не той факт, що в смертному розумі живе дарований Всесвітнім Отцем Настроювач і що ваш розум пронизаний Духом Істини Творчого Сина. Тому, спираючись на присутність цих божественних духів у серці людини, що надають вам допомогу в розширенні уявлення про Бога, я радо беруся за виконання свого мандату у спробі в подальшому зобразити природу Бога розуму людині.

1. Нескінченність Бога

2:1.1 (33.4) "Торкаючись Нескінченного, ми не можемо знайти Його. Божественні кроки невідомі." "Його розуміння безмежне, а Його велич нездоланна." Засліплююче світло присутності Отця таке, що для його найнижчих створінь він, здається, "перебуває в густій темряві." Не тільки його думки та плани незбагненні, але й "Без числа робить він великі й дивовижні речі." "Бог великий; ми не можемо збагнути його, не злічити число років його." "Чи справді Богові жити на землі? Ось небо (всесвіт) і небо небес (всесвіт всесвітів) не можуть вмістити його." "Незбагненні судження Божі й шляхів його не з'ясувати!"

2:1.2 (34.1) "Існує лише один Бог, нескінченний Отець, який також є істиним Творцем." "Божественний Творець також є Всесвітнім Розпорядником, джерелом і долею душ. Він є Верховною Душею, Первісним Розумом та Необмеженим Духом всього творіння." "Великий Володар не робить помилок. Він сяє величчю та славою." "Творець Бог абсолютно позбавлений страху та ворожості. Він є безсмертним, вічним, самодостатнім, божественним та щедрим." "Яким чистим та прекрасним, яким глибоким та незбагненним є божественний Пращур всіх речей!" "Безмежний є найпрекраснішим, оскільки він передає себе людям. Він є початком і кінцем, Отцем кожної доброї та справжньої мети." "З Богом усе можливо; вічний Творець є причиною причин."

2:1.3 (34.2) Незважаючи на безмежність приголомшливих проявів вічної і всесвітньої особистості Отця, безумовно він в повній мірі усвідомлює свою безмежність та вічність; також він повністю обізнаний у своїй досконалості та силі. Він — єдина істота у всесвіті, окрім своїх божественних партнерів, яка володіє відчуттям ідеальної, правильної та повної самооцінки.

2:1.4 (34.3) Отець постійно й безпомилково вдовольняє диференціал необхідності в присутності своєї божественної особистості, по мірі того, як час від часу він змінюються в різних місцях його головного всесвіту. Великий Бог знає та розуміє себе; він безмежно самосвідомий усіх своїх первинних атрибутів досконалості. Бог не є космічною випадковістю; також він не є вселенським експериментатором. Владики Всесвітів можуть займатися пошуками; Отці Сузір'їв можуть експериментувати; керівники систем можуть набувати досвіду; але Всесвітній Отець вбачає кінець від самого початку; його божественний план та вічна мета дійсно охоплюють і включають усі можливі експерименти та всі ризики всіх його підлеглих в кожному світі, системі та сузір'ї кожного всесвіту його величезних володінь.

2:1.5 (34.4) Ніщо не є новим для Бога, і жодна космічна подія не настає для нього як несподіванка; він мешкає у колі вічності. Він не має початку чи кінця днів. Для Бога не існує минулого, теперішнього чи майбутнього; весь час він присутній в будь-який чинний момент. Він — великий і єдиний Я Є.

2:1.6 (34.5) Всесвітній Отець абсолютно та без будь-яких обмежень є нескінченним у всіх своїх властивостях, і саме цей факт сам по собі автоматично виключає можливість його безпосереднього і особистого зв'язку із кінцевими матеріальними істотами та іншими інтелектами, що створені і функціонують на низьких рівнях.

2:1.7 (34.6) Все вищезгадане вимагає від Отця особливих упорядкувань для контакту та спілкування з його численними створіннями; такі упорядкування, насамперед, були визначені через особистості Райських Божих Синів, які, хоча і є досконалими у божественності, часто набувають природи плоті та крові планетарних рас, стаючи одними із вас та об'єднуючись із вами; таким чином, так би мовити, Бог стає людиною, як це сталося за втілення Михаїла, якого називали поперемінно Сином Божим і Сином Людським. По-друге, існують особистості Нескінченного Духа, різноманітні порядки груп серафімів та інших небесних розумних створінь, які наближаються до матеріальних істот низького рівня походження та багатьма способами служать і допомагають їм. По-третє безособистісні Таємні Наглядачі, Настроювачі Думки, є справжнім даром самогó великого Бога; без будь-якого оголошення та без пояснення вони надсилаються Богом, щоб жити у таких істотах, як люди Урантії. У нескінченному розмаїтті вони зійшли з висот райської слави, щоб облагородити ваш розум, щоб жити в скромних розумах тих смертних, які володіють здатністю до Богосвідомості або мають потенціал для цього.

2:1.8 (35.1) Саме таким чином, а також і багатьма іншими способами, невідомими вам і абсолютно незрозумілими обмеженій свідомості, Райський Отець охоче та з любов'ю зменшує й іншим чином модифікуючі, послаблює та пом'якшує вплив своє нескінченності, аби мати змогу наблизитися до кінцевих розумів створених дітей своїх. Отже, завдяки такій низці особистісних розподілень, що стають все менш і менш абсолютними, нескінченний Отець може брати участь у тісному контакті із різними інтелектами багатьох світів у своєму далекосяжному всесвіті.

2:1.9 (35.2) Все це він зробив і продовжує робити, і вічно буде робити ані трохи не зменшуючи факту і реальності своєї нескінченності, вічності та первинності. Всі ці процеси є абсолютно істиними незважаючи на складність їх сприйняття, таємницю, що їх оточує, а також на неможливість їх повного усвідомлення такими істотами, як мешканці Урантії.

 

2:1.10 (35.3) Оскільки Первинний Отець є нескінченним у своїх планах та вічним у своїх намірах, для будь-якої кінцевої істоти принципово неможливо у повній мірі зрозуміти чи осягнути ці божественні плани та наміри. Смертна людина може лише приблизно розгледіти наміри Отця і то лише час від часу, тут і там, в тій мірі, як ці плани розкриваються їй у зв'язку із виконанням певних частин плану сходження створінь на своїх послідовних рівнях прогресу у всесвіті. Хоча людина не може охопити значення нескінченності, нескінченний Отець безумовно повністю розуміє, наповнюючи своєю любов'ю всі кінцеві аспекти усіх своїх дітей в усіх всесвітах.

2:1.11 (35.4) Отець розділяє божественність і вічність з великою кількістю вищих істот Раю, але навіть ми не певні в тому, чи дійсно нескінченність та, в результаті, всесвітня першість повністю розділяється із будь-ким іще, окрім його координованих компаньйонів по Райській Трійці. Нескінченність особистості обов'язково має охоплювати всю кінцевість особистості; отже, істиною — буквальною істиною — є вчення, яке заявляє, що "в Ньому ми живемо, рухаємося і існуємо." Та частка чистої Божественності Всесвітнього Отця, яка живе в смертній людині, є часткою нескінченності Першого Великого Джерела і Центру, Отця всіх Отців.

2. Вічна Досконалість Отця

2:2.1 (35.5) Навіть ваші продавні пророки розуміли вічну, циклічну природу Всесвітнього Отця, природу, що не має початку й кінця. Бог буквально і вічно присутній у своєму всесвіті всесвітів. З усією своєю абсолютною величчю та вічною славетністю він перебуає у теперішньому моменті. "Отець має життя в собі, і це життя є життя вічне." Протягом віків вічних саме Отець "дарує всім життя." У його божественній цілісності полягає безмежна досконалість. "Я Господь; я не змінююся." Наші знання про всесвіт всесвітів розкривають нам не тільки те, що він є Отцем світил, але й те, що в його принципах керування міжпланетними справами "немає ніякої мінливості, ані навіть тіні змін." Він "оголошує кінець від початку." Він каже: "Мої рішення залишаються незмінними; я виконаю всі свої бажання" "відповідно до вічного наміру, виконувати який я призначив мого Сина." Ось це і є плани та цілі Першого Джерела та Центру, що подібні йому самому: вічні, досконалі та усталені назавжди.

2:2.2 (35.6) В мандатах Отця є остаточна завершеність і досконала наповненість. "Що Бог робить, прибуде назавжди; до цього нічого неможливо додати, ані щось відняти." Всесвітній Отець не жалкує про свої первісні задуми, бо вони є мудрі та досконалі. Його плани незмінні, його рішення непохитні, а його дії божественні та несхибні. "Тисяча років для нього – неначе день вчорашній, як нічна варта." Досконалість божественності та велич вічності назавжди перебувають за межами повного усвідомлення обмеженого розуму смертної людини.

 

2:2.3 (36.1) Реакції беззмінного Бога на втілення його вічного замислу можуть здаватися такими, що міняються залежно від зміни ставлення та мінливості розуму створених ним інтелектів; але такими варіабельними його реакції можуть здаватися тільки зовні на перший погляд; незважаючи на це в своїй глибині, поза усіма зовнішніми проявами завжди присутній незмінний задум, довічний план вічного Бога.

2:2.4 (36.2) У зовнішніх всесвітах досконалість обов'язково має бути відносною, але в центральному всесвіті, і особливо на Райському Острові, досконалість є повною; у певних аспектах вона навіть є абсолютною. Прояви Трійці змінюють виявлення божественної досконалості, але не послаблюють її.

 

2:2.5 (36.3) Первинна досконалість Бога полягає не в його припустимій правоті, а скоріше у властивій йому досконалості доброти його божественної природи. Він є завершеним, повним та досконалим. Не існує ніяких недоліків у красі та досконалості його праведного характеру. Вся система існування життя на сферах всесвіту відцентрована в божественній меті піднесення всіх вольових істот до високого призначення, що полягає у досвіді розділення досконалості Райського Отця із ним самим. Бог не є центрованим на самому собі, також він не є таким, що знаходиться сам у собі; він ніколи не припиняє дарувати себе всім самосвідомим істотам величезного всесвіту всесвітів.

2:2.6 (36.4) Бог є вічно та нескінченно досконалим, він не може особисто пізнати недосконалість у якості свого власного досвіду, але він дійсно поділяє усвідомлення всього досвіду недосконалості усіх істот, що беруть участь в еволюційній боротьбі в еволюційних всесвітах усіх Райських Синів Творців. Особистий та визволяючий дотик Бога досконалості огортає серця та підживлює єство всіх смертних істот, які піднялися на рівень володіння моральною кмітливістю всесвіту. Таким способом, а також через контакти з присутністю божественності, Всесвітній Отець фактично бере участь у досвіді що містить незрілість і недосконалість в життєвому шляху еволюційного прогресу кожної моральної істоти усього всесвіту.

2:2.7 (36.5) Людські обмеження і потенційне зло не є частиною божественної природи, але смертний досвід, що містить зло та всі відносини людини з ним майже певно є частиною вічно розширюваної самореалізації Бога, що її він здійснює у дітях часу — істотах, яким притаманна моральна відповідальність, які були створені або розвинуті еволюційним шляхом кожним Сином-Творцем, що покидає задля цього Рай.

3. Справедливість і Праведність

2:3.1 (36.6) Бог праведний; отже, він справедливий. "Господь праведний у всіх своїх шляхах." "'Недарма зробив Я все, що зробив, говорить Господь', каже Господь." "Судження Господні докорінно справедливі і праведні."Вчинки та дії створінь Божих не можуть вплинути на справедливість Всесвітнього Отця, "бо не вчинить Господь, Бог наш, несправедливості ані з огляду на особу, ані за підношення дарів."

2:3.2 (36.7) Наскільки ж марно звертатися з незрілими проханнями до такого Бога, щоб він змінив свої незмінні рішення, аби ми могли уникнути справедливих наслідків дії його мудрих природних законів та праведних духовних вимог! "Не обманюйтесь, бо Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне." Істинно, що навіть у справедливій жниві наслідків беззаконня, його божественна справедливість завжди пом'якшується милосердям. Нескінченна мудрість є вічним арбітром, що визначає пропорції справедливості та милосердя, які мають бути відміряні за будь-яких конкретних обставин. Найбільшим покаранням (насправді неминучим наслідком) за злочин і свідоме повстання проти правління Бога є втрата самого існування в якості окремого суб'єкта, частини цього самого правління. Фінальний результат відвертого гріха — анулювання. У підсумку, особи, що споріднюються з гріхом самі знищують себе через те, що вони стають абсолютно нереальними завдяки своєму прийняттю беззаконня. Однак, фактичне зникнення такої істоти завжди відкладається в часі до моменту повного виконання законів і належного порядку встановлення справедливості, що діє в даному всесвіті.

2:3.3 (37.1) Припинення існування зазвичай відбувається під час диспенсаційного чи епохального судового рішення сфери або групи сфер. На такій планеті, як Урантія, воно настає наприкінці планетарної диспенсації. Постанова щодо припинення існування може бути винесена в цей період спільним вироком всіх трибуналів юрисдикції, починаючи з планетарної ради, вищих інстанцій судів Сина-Творця, аж до судових трибуналів Древніх Днів. Мандат на ліквідацію виходить з вищих судів надвсесвіту; він з'являється одразу після підтвердження обвинувачення, що подходить зі сфери місцеперебування зловмисника; і тоді, коли вирок про ліквідацію підтверджено на високому рівні, його виконання відбувається через безпосереднє рішення тих суддів, які перебувають у та діють із столиці надвсесвіту.

2:3.4 (37.2) Коли цей вирок нарешті підтверджено, істота споріднена із гріхом, миттєво перестає існувати — так, ніби її ніколи і не було. Після такої загибелі відновлення неможливе; така загибель незмінна і вічна. Живі енергетичні фактори ідентичності розчиняються через трансформації часу та метаморфози простору до тих самих космічних потенціалів, із яких вони колись виникли. Щодо особистості нечестивого створіння, вона втрачає можливість продовження існування в формі живої істоти через її неспроможність зробити такий вибір та прийняти такі остаточні рішення, які гарантували б їй життя вічне. Коли тривале злиття з гріхом завершується повною самоідентифікацією асоційованого розуму з беззаконням, тоді, після припинення життя такого створіння, під час його космічного розпаду, така ізольована особистість абсорбується, з'єднуючись з над-душею усього творіння, стаючи частинкою досвіду еволюціонуючої Верховної Істоти. Вона ніколи знову не з'являється в якості особистостості; її ідентичність стає такою, ніби її ніколи і не існувало. У випадку особистості, в якій проживає Настроювач, він зберігає у своїй реальності досвідні духовні цінності зникаючого індивіда.

2:3.5 (37.3) У будь-якому космічному суперництві між фактичними рівнями реальності, особистість вищого рівня врешті-решт перемагає над особистістю нижчого рівня. Цей неминучий результат космічної боротьби невід'ємний від факту того, що божественність якості дорівнює ступеню реальності або актуальності будь-якої вольової істоти. Виразне зло, ґрунтовна хиба, свідомий гріх та абсолютне беззаконня є принципово та автоматично самогубними. Такі явища космічної нереальності можуть існувати у всесвіті лише тимчасово через милосердне терпіння, яке очікує на застосування механізмів визначення справедливості та реалізації правосуддя всесвітніх трибуналів, що ухвалюють доброчесні судові вироки.

2:3.6 (37.4) Правління Синів Творців в локальних всесвітах є правлінням створення та одухотворення. Ці Сини присвячують себе ефективному виконанню Райського плану прогресивного смертного сходження, реабілітації бунтівників, а також істот, які збилися зі шляху; але ж тоді, коли всі ці зусилля сповнені любові врешті-решт остаточно і назавжди відкидаються, сили, що діють під юрисдикцією Древніх Днів, виконують остаточний наказ про анулювання таких гріховних істот.

4. Божественне Милосердя

2:4.1 (38.1) Милосердя — це справедливість, пом'якшена тою мудрістю, яка з'являється із досконалого розуміння й цілковитого визнання природних слабкостей та обмежень, що містить в собі середовище існування кінцевих істот. "Наш Бог сповнений співчуття, милосердний, довготерпеливий та щедрий на милість." Той, "хто просить до Господа, буде врятований", "бо він щедро прощає." "Милість Господня від вічності до вічності"; так, "милість його витривала й навіки вічні." "Я Господь, що чинить милість, суд і праведність на землі, бо це принадно мені." "Я не караю навмисно, я не засмучую дітей людських", бо Я є "Отець милосердя та Бог усякої утіхи."

2:4.2 (38.2) Бог є за своєю суттю добрим, природно співчутливим та вічно милосердним. Ніколи не існувало, не існує й не буде існувати жодної потреби в будь-якому сторонньому впливі, що б закликав Отця до прояву його любові і доброти. Лише сама потреба створіння є цілком достатнім фактором для того, щоб забезпечити повне виявлення тендітної милості Отця і його рятівної благодаті. Оскільки Бог знає все про своїх дітей, йому легко пробачати. Чим краще людина розуміє свого ближнього, тим легше їй буде пробачаити його, й навіть любити його.

2:4.3 (38.3) І навіть лише тільки притаманна Богові нескінченна мудрість дозволяє праведному Богу відповідати одночасно справедливістю і милістю у будь-якій всесвітній ситуації. Небесний Отець ніколи не мучиться суперечливим ставленням до будь-кого зі своїх дітей у всьому всесвіті; Бог ніколи не потерпає від протиріч. Всезнаність Бога безпомилково спрямовує його вільну волю у виборі такої всесвітньої поведінки, яка є досконалою, а також одночасно та в рівній мірі задовольняє вимоги всіх його божественних атрибутів та нескінченних якостей його вічної природи.

2:4.4 (38.4) Милість є природним та неминучим наслідком доброти та любові. Доброчинна природа люблячого Отця не може стримувати мудрий прояв милосердя щодо кожного члену будь-якої групи своїх всесвітніх дітей. Вічна справедливість та божественна милість разом становлять те, що в людському досвіді називалося б доброчесністю.

2:4.5 (38.5) Божественне милосердя являє собою метод доброчесного узгодження рівнів всесвітньої досконалості та недосконалості. Милість — це справедливість Верховності, адаптована до еволюційних ситуацій кінцевого рівня; це праведність вічності, видозмінена таким чином, щоб вдовольнити найвищі з інтересів дітей часу, щоб відповідати їх універсальному космічному добробуту. Милість не суперечить справедливості, вона скоріше є розумним тлумаченням вимог верховного правосуддя тоді, коли воно справедливо застосовуються до підпорядкованих духовних істот та матеріальних створінь еволюційних всесвітів. Милість є справедливістю Райської Трійці, що мудро та з любов'ю надсилається нею різноманітним інтелектам створінь часу та простору так, як це сформульовано божественною мудрістю, визначено всеосяжним розумом та суверенною вільною волею Всесвітнього Отця та всіх асоційованих із ним Співтворців.

5. Любов Бога

2:5.1 (38.6) "Бог є любов"; отже, його єдине особисте ставлення до справ всесвіту завжди є реакцією божественної прихильності. Отець любить нас настільки, що дарує нам своє життя. "Він піднімає сонце своє над лихом і добром, той самий дощ він проливає на праведних і неправедних."

2:5.2 (39.1) Думка про те, що Бога можливо підлестити через принесення в жертву його Синів або ж через клопотання, посередництво чи заступництво підлеглих йому істот з метою отримати його любов і прихильність є помилковою, "тому, що сам Отець любить вас". І саме як прояв цієї батьківської любові Бог надсилає дивовижних Настроювачів, аби вони оселялися в розумах людей. Божа любов універсальна; "усі хто бажає, нехай приходить". Він хотів би, "аби усі спаслися, приходячи до пізнання істини". Він "не бажає, щоб загинув бодай хто-небудь".

2:5.3 (39.2) Творці є першими з тих, хто намагається врятувати людину від катастрофічних наслідків безглуздого порушення божественних законів. Божа любов за своєю природою є батьківською прихильністю; отож він іноді "приборкує нас для нашого ж блага, щоб ми могли розділити з ним його святість." Навіть під час ваших випробувань пам'ятайте, що "в усіх наших стражданнях він страждає разом з нами."

2:5.4 (39.3) Бог божественно добрий до грішників. Коли бунтівники повертаються до праведності, їх милосердно приймають, "бо Бог наш всемилостивий". "Я є той, хто стирає провини твої, бо так бажано мені, і гріхів твоїх не пам'ятатиму". "Подивіться лише, якою ладною любов'ю Отець нагородив нас щоб ми називалися синами Божими."

2:5.5 (39.4) Зрештою, найбільший доказ доброчесності Бога та найвагоміша з причин любити його — це внутрішній дар Отця — Настроювач свідомості, який так терпляче чекає того часу, коли ви обидва нарешті об'єднаєтесь навіки. Ви не зможете знайти Бога лише шукаючи його самостійно, однак якщо ви підкоритесь керівництву внутрішнього духа, крок за кроком, життя за життям, він безпомилково проведе вас всесвіт за всесвітом та вік за віком, аж доки врешті не ви разом опинитесь у присутності Райської особистості Всесвітнього Отця.

2:5.6 (39.5) Наскільки безглуздою є відмова поклонятись Богу через існування обмежень людської природи та вад вашого матеріального створіння, що не дозволяють вам побачити його. Між вами та Богом є величезна відстань (фізичний простір), яку необхідно подолати. Також між вами існує гігантська прірва духовної відмінності, яку треба перетнути; але, незважаючи на всі ті фізичні і духовні аспекти, що відділяють вас від присутності Райської особистої Бога, лише зупиніться і задумайтесь над тим важливим фактом, що Бог насправді живе в вас самих; зі своєї сторони, своїм власним чином, він вже подолав цю прірву. Він надіслав самого себе, свій власний дух, аби жити в вас і трудитись разом із вами, допоки ви проходите свій власний, вічний життєвий шлях у всесвіті.

2:5.7 (39.6) Я відчуваю радість від поклоніння тому, хто є настільки величним і водночас настільки люблячим; легко й необтяжливо поклонятися тому, хто присвятив себе ревному служінню своїм створінням, що знаходяться на нижчому щаблі розвитку. Природно, що люблю того, хто є настільки могутнім в царині створення та контролю над цими створіннями, того, хто одночасно є настільки довершеним в доброті та вірним в любові, яка незмінно оточує нас. Гадаю, що я любив би Бога з такою ж силою, навіть якби він не був настільки великим та могутнім, але лише залишався б таким само добрим і милосердним. Ми всі любимо Отця більше за його природу, а не через визнання його разючих атрибутів.

2:5.8 (39.7) Спостерігаючи за відважною боротьбою Синів Творців та їхніх підлеглих адміністраторів з безліччю труднощів часу, що притаманні еволюційним всесвітам простору, я усвідомлюю, що відчуваю до цих менших керівників всесвітів сильну любов і глибоку прихильність. Кінець кінцем, я вважаю, що всі ми, як і смертні населених світів, любимо Всесвітнього Отця та інших істот, божественних або людських, саме завдяки усвідомленню, що ці особистості дійсно люблять нас. Досвід любові багато в чому — безпосередня реакція на досвід відчуття того, що люблять тебе. Усвідомлюючи, що Бог любить мене, я буду продовжувати любити його безмежно, навіть якщо б він був позбавлений усіх своїх атрибутів верховенства, остаточності та абсолютності.

2:5.9 (40.1) Любов Отця разом із нами безпосередньо тут і зараз; вона буде супроводжувати нас протягом нескінченного кола вічних віків. Єдиною розумною і природною реакцією особистості, що намагається усвідомити і пізнати люблячу природу Бога, буде все більша і більша любов до свого Творця; ви будете відчувати до Бога прив'язаність, схожу на ту, що її дитина віддає своєму земному батьку; адже так само, як і батько, справжній та істинний батько, любить своїх дітей, так і Всесвітній Отець любить та завжди шукає добробуту для своїх, створених, синів та дочок.

2:5.10 (40.2) Але зауважте, що Божа любов — це батьківська прихильність, що є мудрою та обачливою. Божественна любов функціонує в уніфікованому об'єднанні з божественною мудрістю та всіма іншими нескінченними характеристиками досконалої природи Вселенського Отця. Бог є любов'ю, але любов не є Богом. Ви можете вбачити найвищий прояв любові Бога до смертних істот у факті дарування їм Настроювачів Мислення, тимчасом як найповніше одкровення любові Отця людям виявляється в даруванні життя Сина Бога Михаїла, який прожив на землі своє ідеальне духовне життя. Саме внутрішній Настроювач робить любов Бога індивідуалізованою стосовно кожної окремої людської душі.

 

2:5.11 (40.3) Іноді я маю відчуття, наближені до страждання, бо я змушений зображати в цих документах божественну прихильність небесного Отця до своїх дітей, використовуючи людське слово-символ любов. Цей термін, хоча він і несе у собі концепцію найвищих можливих відносин смертної людини в дусі пошани й благочестя, однак так часто позначає багато із людських відносин зовсім низького походження; це робить його абсолютно непридатним для того, щоб виконувати також і функцію слова, що використовується для позначення незрівнянної якості любові живого Бога до своїх створінь у всьому всесвіті! Наскільки прикро, що я не можу скористатися якимось іншим вищим і винятковим терміном, що би він міг передати людській уяві справжню природу та надзвичайно високе значення божественної прихильності Райського Отця.

2:5.12 (40.4) Коли людина втрачає уявлення про любов особистісного Бога, царство Боже стає просто царством добра. Незважаючи на нескінченну єдність божественної природи, любов є домінуючою характеристикою всіх особистих взаємодій Бога зі своїми створіннями.

6. Доброта Бога

2:6.1 (40.5) У фізичному всесвіті ми можемо спостерігати божественну красу, у світі інтелекту можемо розпізнавати вічну істину, але доброчинність і доброчесність Бога ми можемо знайти лише в духовному світі особистого релігійного досвіду. За своєю суттю релігія є одночасно віра в доброчинність Бога і довіра цій самій доброчинності. Бога можливо визначити якостями величності і абсолютності, з філософської точки зору майже напевно його можна назвати інтелигентним і особистісним, але з точки зору релігії Бог крім цього також повинен бути моральним; він має бути добрим. Людина може боятися великого Бога, але довіряє та любить вона лише Бога доброго. Ця доброта Бога є частиною його особистості, і її повне виявлення можливе лише у особистому релігійному досвіді віруючих синів Бога.

2:6.2 (40.6) Релігія передбачає, що надсвіт духовної природи усвідомлює та відчуває фундаментальні потреби людського світу. Еволюційна релігія може стати етичною, але лише релігія одкровення стає моральною істинно та духовно. Стародавні уявлення про те, що Бог є Божеством з домінуючою королівською етикою було піднесено Ісусом до того тендітного і зворушливого рівня інтимної сімейної моралі у відносинах між батьком і дитиною, яка є найніжнішою й найпрекраснішою у смертному досвіді.

2:6.3 (41.1) "Багатство доброти Божої веде блудного чоловіка до покаяння." "Кожен добрий дар і кожен справжній дар походить від Отця світів." "Бог добрий; він — вічний притулок для душ людей." "Господь Бог милосердний і благодатний. Він довготерпеливий та багатий на доброту і правду." "Спробуйте і побачте, що Господь добрий! Благословенна та людина, яка довіряє йому." "Господь милосердний й сповнений співчуття. Він - Бог спасіння." "Він зламаносердих лікує, і їхні рани болючі обв'язує. Він - всемогутній благодійник людини."

2:6.4 (41.2) Концепція Бога як короля-судді, хоча й сприяла високим моральним стандартам та виховувала людей, які поважали закони, залишила індивідуальність віруючого в скрутному стані невизначеності щодо свого статусу в часі та вічності. Пізні єврейські пророки проголосили Бога Отцем Ізраїлю; Ісус відкрив Бога як Отця кожної людини. Вся моральна концепція Бога трансцедентно підсвітлена самим життям Ісуса. Безкорисливість притаманна батьківській любові. Бог любить не як батько, але будучи батьком. Він є Райським Отцем кожної особистості у всесвіті.

 

2:6.5 (41.3) Праведність передбачає, що Бог є джерелом морального закону Всесвіту. Істина зображає Бога, що дає одкровення, Бога-вчителя. Але любов віддає любов та жадає любові, вона прагне того розуміння, співчуття та співучасті, що існує між батьком та дитиною. Праведність може бути божественною думкою, але любов — це ставлення, відношення отця. Хибне припущення того, що праведність Бога несумісна з самовідданною любов'ю небесного Отця передбачало відсутність єдності в природі Божества і призвело безпосередньо до виникнення доктрини спокути, яка сама по собі є філософським нападом як на єдність Бога, так і на його вільну волю.

2:6.6 (41.4) Люблячий небесний Отець , чий дух живе в його земних дітях, має неподільну особистість; він не є розділеним навпіл, як то — одна частина відповідає за справедливість, а інша за милість; небесному Отцю не потрібен посередник для того, щоб забезпечувати його заступництво чи прощення. Божественна праведність не перебуває під владою суворої каральної справедливості; Бог-батько є вищим за Бога-суддю.

 

2:6.7 (41.5) Бог ніколи не буває гнівним, мстивим чи сердитим. Істинно, що мудрість Бога часто стримує його любов, тоді як відкинута милість Бога зумовлює його справедливість. Любов до праведності Бога не може не проявлятися як рівноцінна його огида до гріха. Отець не є неузгодженою особистістю; божественна єдність є ідеальною. Навіть попри те, що кожен із партнерів Бога в Райській Трійці є окремою й вічною індивідуальністю, самій Райській Трійці властива абсолютна єдність.

2:6.8 (41.6) Бог любить грішника і ненавидить гріх: таке твердження є істинним з точки зору філософії, але Бог — це трансцендентна особистість; варто зазначити, що лище особи можуть любити та ненавидіти лише інших осіб. Гріх не є особою. Бог любить грішника тому, що він є реальністю особистості (потенційно вічною реальністю), тоді як щодо гріха Бог не виявляє жодного особистого ставлення, оскільки гріх не є духовною реальністю; він не є особистісним; тому тільки справедливість Бога звертає увагу на його існування. Любов Бога рятує грішника; закон Бога знищує гріх. Але очевидно, що це ставлення божественної природи змінюється, якщо грішник врешті решт повністю ідентифікував себе з гріхом подібно до того, як той самий смертний розум може повністю ототожнити себе з проживаючим в ньому духом Настроювача. Такий ототожнений з гріхом смертний у подальшому стає цілком недуховним за своєю природою (і тому особистісно нереальним), врешті зазнаючи закінчення свого існування. Нереальність, так само, як і незавершеність внутрішньої природи створіння, не може існувати вічно у прогресуючій реальності всесвіту, що стає все більш і більш духовним.

2:6.9 (42.1) У всесвіті особистостей Бог виявляє себе в якості люблячої особи; у духовному всесвіті він є уособленою любов'ю; в релігійному досвіді він є тим і іншим. Любов визначає незалежну волю Бога. Доброчесність Бога спирається на фундамент божественної вільної волі — універсального наміру любити, проявляти милосердя, виказувати терпіння та піклуватися, пробачаючи.

7. Божественна Істина і Краса

2:7.1 (42.2) Всі кінцеві, суб-нескінченні знання і розумові надбання створінь є відносними. Інформація та інтелект, отримані навіть із високих джерел, є лише відносно повними, локально точними та суб'єктивно правдивими.

2:7.2 (42.3) Фактуальність фізичного світу є достатньо стабільною, однак істина є живим та гнучким фактором в філософії всесвіту. Еволюційні особистості лише частково мудрі та відносно істинні у своїх взаємовідносинах. Вони можуть почуватися впевнено лише у межах свого особистого досвіду. Те, що може здаватися абсолютно істинним в одному місці, може бути лише відносною істиною в іншому сегменті творіння.

2:7.3 (42.4) Божественна істина, остаточна істина, є єдиною та універсальною, але опис численними індивідуальностями, що походять із різних сфер, стану речей духовного світу іноді може відрізнятися деталями саме через таку відносність в повноті знань та через різний ступінь їх особистого досвіду, а також його різний об'єм і тривалість. І хоча закони та розпорядження, думки та настанови Першого Великого Джерела і Центру є вічними, нескінченно та універсально істинними; водночас, їх застосування і коригування в кожному всесвіті, системі і світі, так само, як і їх втілення в житті кожної створеної інтелектуальної істоти відбувається відповідно до планів і методів Синів-Творців, що функціонують у відповідних всесвітах, а також згідно з локальними планами та процедурами Вічного Духу та всіх інших пов'язаних небесних особистостей.

 

2:7.4 (42.5) Хибна наука матеріалізму засуджує смертну людину на вигнання у Всесвіті. Таке часткове знання є потенційним злом; матеріалізм — це знання, що складається як із добра, так і зі зла. Істина прекрасна, тому що вона є одночасно повною та симетричною. Коли людина шукає істину, вона прагне божественної реальності.

2:7.5 (42.6) Філософи вдаються дуже серйозної помилки, дозволяючи собі перебувати в омані абстракції, практикуючи зосередження своєї уваги тільки лише на одному аспекті реальності, а потім проголошуючи такий ізольований аспект абсолютною істиною. Мудрий філософ завжди шукатиме творчий замисел, який стоїть за всіма явищами всесвіту та передує їм. Творчий задум незмінно передує творчій діяльності.

2:7.6 (42.7) Інтелектуальна самосвідомість може вбачати красу істини, її духовну якість не лише завдяки філософській узгодженості своїх понять, але, набагато певніше та надійніше, завдяки безпомилковій і точній реакції вічно присутнього Духа Істини. Щастя випливає із знання і визнання істини, оскільки воно може бути втілене, може бути прожито. Розчарування та смуток супроводжують помилку і гріх, оскільки не будучи реальними, вони не можуть бути реалізовані в досвіді. Божественна істина найкраще за все впізнавана за своїм духовним ароматом.

 

2:7.7 (42.8) Вічний пошук полягає в об'єднанні, в божественній узгодженості. Обширний фізичний всесвіт сходиться, воєдино в Острові Рай; інтелектуальний всесвіт сходиться в Бозі розуму, Сполученому Діячу; духовний світ сходиться в особистості Вічного Сина. Але ізольований смертний часу та простору об'єднується з Богом-Отцем через безпосередній зв'язок внутрішнього Настроювача Мислення зі Всесвітнім Отцем. Настроювач людини є фрагментом Бога, що вічно прагне до божественного об'єднання; він об'єднується з Першим Джерелом і Центром Райського Божества, зливаючись з ним і в ньому.

 

2:7.8 (43.1) Розпізнати найвищу красу означає відкрити й інтегрувати реальність: впізнання божественної доброти у вічній істині, ось що є найвищою красою. Навіть чарівність людського мистецтва полягає у гармонії його єдності.

2:7.9 (43.2) Велика помилка єврейської релігії полягала в нездатності пов'язати доброту Бога з фактичними істинами науки та привабливою красою мистецтва. Із розвитком цивілізації, а також завдяки тому, що релігія продовжувала слідувати одним і тим самим нерозумним курсом, перебільшуючи доброту Бога, й одночасно до певної міри применшуючи вагу істини та нехтуючи красою, серед людей певного складу з'явилась зростаюча тенденція відвертатися від такого Бога, що був втіленням абстрактної та розділеної концепції ізольованої доброти. Перевантажена та ізольована мораль сучасної релігії, що не може втримати прихильність та вірність багатьох людей двадцятого століття, могла б відродитися, якби, на додачу до своїх моральних вимог, вона надавала б рівносильну увагу істинам науки, філософії та духовного досвіду, а також красі фізичного творіння, привабливості інтелектуального мистецтва та величі справжніх досягнень характеру.

2:7.10 (43.3) Релігійний виклик цієї епохи кинутий тим далекоглядним і прогресивним чоловікам і жінкам, які, володіючи духовною проникливістю і спираючись на розширені і бездоганно інтегровані сучасні уявлення про космічну істину, вселенську красу і божественну чесноту, зважилися б створити нову і привабливу для людей філософію життя на основі розширених та витончено інтегрованих сучасних концепцій щодо космічної істини, універсальної краси та божественної доброчесності. Таке нове й правдиве бачення моралі зможе привабити до себе все добре, що містить людський розум й кинути виклик усьому найкращому, що існує в людській душі. Істина, краса та доброчесність — це божественні реальності, і в міру того, як людина піднімається сходами духовного життя, ці найвищі якості Вічного стають все більш скоординованими та об'єднаними в Богові, який і є любов.

 

2:7.11 (43.4) Вся істина — матеріальна, філософська чи духовна — одночасно прекрасна та добра. Вся справжня краса — матеріальне мистецтво чи духовна симетрія — одночасно і істинна, і добра. Вся справжня доброчесність — будь то особиста мораль, соціальна справедливість чи божественне служіння — однаково істинна та прекрасна. Здоров'я, розумність та щастя — це результат взаємопроникнення істини, краси та доброти, що змішуються в людському досвіді. Такі рівні ефективного життя виникають через об'єднання систем енергії, систем ідей та духовних систем.

2:7.12 (43.5) Істина є об'єднаною, краса — привабливою, доброта — стабілізуючою. І коли ці цінності, цінності того, що є реальним, узгоджуються в особистісному досвіді, в результаті з'являється любов найвищого порядку, обумовлена мудрістю та високо кваліфікована відданістю. Справжня мета усієї космічної освіти полягає в досягненні кращої координації ізольованої дитини світів із зростаючими реальностями її нового досвіду. На людському рівні реальність є кінцевою; реальність нескінченна та вічна на вищих та божественних рівнях.

 

2:7.13 (43.6) [Подано Божественним Радником, що діє за дорученням Древніх Днів на Уверсі.]