12 Всесвіт Всесвітів

12:0.1 (128.1) Неосяжність широко розпростертого творіння Вселенського Отця цілком виходить за межі осягнення уяви кінцевого походження; величезність великого всесвіту приголомшує уявлення навіть істот мого порядку. Але смертний розум можна багато чому навчити щодо плану та впорядкування всесвітів; ви можете дещо зрозуміти стосовно їхньої фізичної організації та чудового управління; ви можете багато дізнатися про різні групи розумних істот, що населяють сім супервсесвітів часу та центральний всесвіт вічності.
12:0.2 (128.2) У принципі, тобто у вічному потенціалі, ми уявляємо матеріальне творіння як нескінченне, бо Всесвітній Отець є насправді нескінченним; але, вивчаючи й спостерігаючи все матеріальне творіння, ми знаємо, що в будь-який даний момент часу воно є обмеженим, хоча для вашого скінченного розуму воно порівняно безмежне, фактично безкрайне.
12:0.3 (128.3) На підставі вивчення фізичного закону та спостереження зоряних сфер, ми переконані, що нескінченний Творець ще не виявив Себе у завершеності космічного вираження; що значна частина космічного потенціалу Нескінченного все ще залишається внутрішньо зосередженою й нерозкритою. Для створених істот великий всесвіт може видаватися майже нескінченним, але він далеко не завершений; фізичні межі матеріального творіння все ще існують, а емпіричне одкровення вічної мети все ще триває.

12:1.1 (128.4) Всесвіт всесвітів не є ні нескінченною площиною, ні безмежним кубом, ні безкрайнім колом; він, безумовно, має виміри. Закони фізичної організації та управління переконливо доводять, що весь цей величезний конгломерат сил-енергій і енергопутуг матерії в остаточному підсумку функціонує як просторовий осередок, як організоване й скоординоване ціле. Спостережувана поведінка матеріального творіння є доказом того, що фізичний всесвіт має визначені межі. Остаточний доказ одночасно кругового й обмеженого всесвіту забезпечується добре відомим нам фактом, що всі форми первинної енергії завжди рухаються вигнутим шляхом просторових рівнів великого всесвіту, підкоряючись невпинному й абсолютному тяжінню Раю.
12:1.2 (128.5) Послідовні просторові рівні великого всесвіту становлять собою головні поділи проникнутого простору — всього творіння, організованого й частково населеного або того, якому ще належить бути організованим й заселеним. Якби головний всесвіт не був серією еліптичних просторових рівнів зі зменшеним опором рухові, що чергуються із зонами відносного спокою, ми припускаємо, що можна було б спостерігати, як деякі космічні енергії вириваються в безмежний діапазон, йдуть прямолінійним шляхом у безслідний простір; однак ми ніколи не бачимо, щоб сила, енергія чи матерія так поводилися: вони завжди обертаються, невпинно рухаючись далі по траекторії великих космічних орбіт.
12:1.3 (129.1) Просуваючись назовні від Раю крізь горизонтальне розширення проникнутого простору, сукупний всесвіт існує у шести концентричних еліпсах — просторових рівнях, що оточують центральний Острів.
12:1.4 (129.2) 1. Центральний Всесвіт — Хавона.

12:1.5 (129.3) 2. Сім Супервсесвітів.

12:1.6 (129.4) 3. Перший Рівень Зовнішнього Простору.

12:1.7 (129.5) 4. Другий Рівень Зовнішнього Простору.

12:1.8 (129.6) 5. Третій Рівень Зовнішнього Простору.

12:1.9 (129.7) 6. Четвертий та Найвіддаленіший Рівень Зовнішнього Простору.

12:1.10 (129.8) Хавона, центральний всесвіт, не є творінням у часі; це вічне існування. Цей всесвіт, що ніколи не мав початку й ніколи не матиме кінця, складається з одного мільярда сфер величної досконалості й оточений гігантськими темними тілами гравітації. У центрі Хавони знаходиться нерухомий і абсолютно стабілізований Острів Рай, оточений своїми двадцятьма одним супутником. Завдяки величезним масам темних гравітаційних тіл, що охоплюють периферію центрального всесвіту, масовий вміст цього центрального творіння значно перевищує загальну відому масу всіх семи секторів великого всесвіту.

12:1.11 (129.9) Система Рай–Хавона, вічний всесвіт, що оточує вічний Острів, становить собою досконале й одвічне ядро сукупного всесвіту; усі сім супервсесвітів і всі регіони зовнішнього простору обертаються встановленими орбітами навколо гігантського центрального скупчення райських супутників і сфер Хавони.

12:1.12 (129.10) Сім Супервсесвітів не є первинними фізичними організаціями; їхні кордони ніде не розтинють космічні родини туманностей й не проходять через локальні всесвіти — основні творчі одиниці. Кожен супервсесвіт є лише географічним просторовим скупченням приблизно однієї сьомої організованого й частково населеного після-Хавонського творіння, і кожен з них є приблизно рівним за простором, який він займає та за кількістю охоплених локальних всесвітів. Небадон, ваш локальний всесвіт, є однією з новіших творчих формацій у Орвонтоні, сьомому супервсесвіті.

12:1.13 (129.11) Великий Всесвіт є нині організованим і населеним творінням. Він складається з семи супервсесвітів, загальний еволюційний потенціал яких становить близько семи трильйонів населених планет, не враховуючи одвічних сфер центрального творіння. Але ця попередня оцінка не охоплює архітектурні адміністративні сфери, а також не включає віддалені групи неорганізованих всесвітів. Нинішня обірвана крайова зона Великого Всесвіту, його нерівна й незавершена периферія, разом із надзвичайно несталим станом усієї астрономічної структури, підказують нашим зоряним дослідникам, що навіть сім супервсесвітів досі є незавершеними. Коли ми рухаємося зсередини, від божественного центру назовні в будь-якому напрямку, то зрештою досягаємо зовнішніх меж організованого й населеного творіння; ми приходимо до зовнішніх рубежів Великого Всесвіту. І саме поблизу цього зовнішнього кордону, у віддаленому закутку такого величного творіння, має своє насичене подіями існування ваш локальний всесвіт.

12:1.14 (129.12) Зовнішні Рівні Простору. Далеко у просторі, на величезній відстані від семи населених супервсесвітів, формуються величезні й неймовірно грандіозні кола сил та матеріалізуючих енергій. Між енергетичними колами семи супервсесвітів і цим гігантським зовнішнім поясом енергетичної активності існує зона простору відносного спокою, яка змінюється у ширині, але в середньому становить близько чотирьохсот тисяч світлових років. Ці просторові зони вільні від зоряного пилу — космічного туману. Наші дослідники цих явищ сумніваються щодо точного статусу просторових сил, що існують у цій зоні відносної тиші, яка оточує сім супервсесвітів. Але приблизно за пів мільйона світлових років за периферією сучасного Великого Всесвіту ми спостерігаємо початки зони неймовірної енергетичної дії, що зростає обсягом і інтенсивністю протягом більш ніж двадцяти п’яти мільйонів світлових років. Ці величезні колеса енергійних сил розташовані на першому зовнішньому рівні простору — безперервному поясі космічної активності, який охоплює все відоме, організоване й населене творіння.
12:1.15 (130.1) Ще більші активності відбуваються за межами цих регіонів, бо фізики Уверси виявили ранні свідчення проявів сил більш ніж за п’ятдесят мільйонів світлових років поза найдальшими областями феноменів першого зовнішнього рівня простору. Ці активності безсумнівно передвіщають організацію матеріальних творінь другого зовнішнього рівня простору сукупного всесвіту.

12:1.16 (130.2) Центральний всесвіт є творінням вічності; сім супервсесвітів є творіннями часу; чотири зовнішні рівні простору, безсумнівно, призначені еволюційно завершити граничність творіння. І є такі, хто стверджує, що Нескінченний ніколи не може досягти повного самовираження, не охопивши нескінченність; тому вони й припускають існування додаткового й не розкритого творіння за межами четвертого та найдальшого просторового рівня — можливого вічно розширюваного, безконечного всесвіту нескінченності. Теоретично ми не знаємо, як обмежити ні нескінченність Творця, ні потенційну нескінченність творіння, але в тій формі, в якій воно існує та управляється, ми розглядаємо сукупний всесвіт як такий, що має обмеження, що є чітко окресленим і окресленим на своїх зовнішніх межах відкритим простором.

12:2.1 (130.3) Коли астрономи Урантії вдивляються крізь свої дедалі потужніші телескопи в таємничі простори зовнішнього космосу й там споглядають разючу еволюцію майже незліченних фізичних всесвітів, вони повинні усвідомлювати, що дивляться на величезне розгортання незбагненних планів Архітекторів Сукупного Всесвіту. Щоправда, ми маємо свідчення, які натякають на спорадичну присутність впливів певних райських особистостей у проявах величезних енергетичних феноменів, що нині характеризують ці зовнішні регіони; але у ширшій перспективі, просторові області, що простягаються за зовнішніми межами семи супервсесвітів, загалом визнаються володіннями Необмеженого Абсолюта.
12:2.2 (130.4) Хоча неозброєне людське око здатне бачити лише дві чи три туманності за межами надвсесвіту Орвонтон, ваші телескопи без перебільшення відкривають мільйони й мільйони цих фізичних всесвітів у процесі формування. Більшість зоряних скупчень, видимих для пошуку вашими сучасними телескопами, належать до Орвонтону, але завдяки фотографічній техніці більш потужні телескопи проникають далеко за межі Великого Всесвіту, в області зовнішнього простору, де незліченні всесвіти перебувають у процесі організації. Існують ще мільйони інших всесвітів, що знаходяться поза досяжністю ваших теперішніх приладів.
12:2.3 (130.5) У недалекому майбутньому нові телескопи відкриють здивованому погляду урантійських астрономів не менше ніж 375 мільйонів нових галактик у віддалених просторах зовнішнього космосу. Водночас ці потужніші телескопи покажуть, що багато відокремлених всесвітів, котрі, як вважалося раніше, перебувають у зовнішньому просторі, насправді є частиною галактичної системи Орвонтону. Сім супервсесвітів усе ще зростають; периферія кожного з них поступово розширюється; нові туманності постійно стабілізуються та організуються; і деякі з туманностей, які урантійські астрономи вважають позагалактичними, насправді знаходяться на окраїні Орвонтону й рухаються разом з нами.
12:2.4 (131.1) Зоряні дослідники Уверси спостерігають, що Великий Всесвіт оточений первинними формами зоряних і планетарних скупчень, формуючи багато зовнішніх всесвітів, які повністю охоплюють нинішнє населене творіння у вигляді концентричних кілець. Фізики Уверси обчислюють, що енергія й матерія цих зовнішніх і не нанесених на карту регіонів уже перевищує у багато разів тотальну матеріальну масу й енергетичний заряд усіх семи супервсесвітів. Нас проінформовано, що перетворення космічної сили на цих зовнішніх рівнях простору є функцією райських організаторів сил. Ми також знаємо, що ці сили є прередвісниками тих фізичних енергій, які зараз активують Великий Всесвіт. Проте керуючі енергією Орвонтону не мають жодного стосунку до цих далеких регіонів, і рухи енергій у них не виявляють помітного зв’язку з енергетичними контурами організованих і населених творінь.
12:2.5 (131.2) Ми дуже мало знаємо про важливість цих грандіозних феноменів зовнішнього простору. Величніше творіння майбутнього перебуває в процесі формування. Ми спроможні спостерігати його неосяжність, можемо визначати його обсяг і відчувати його величаві розміри, але зрештою ми знаємо про ці області не набагато більше, ніж астрономи Урантії. Наскільки нам відомо, жодні матеріальні істоти людського типу, жодні ангели чи інші духовні створіння не існують у цьому зовнішньому кільці туманностей, сонць і планет. Цей віддалений ареал лежить поза юрисдикцією та управлінням урядів супервсесвітів.
12:2.6 (131.3) В усьому Орвонтоні вважають, що в процесі формування перебуває новий тип творіння — устрій всесвітів, який призначений стати ареною майбутньої діяльності Корпусу Завершення, що наразі формується; і якщо наші припущення правильні, тоді безконечне майбутнє може принести для всіх вас такі самі захопливі видовища, які нескінченне минуле дарувало вашим пращурам і попередникам.

12:3.1 (131.4) Усі форми сили-енергії — матеріальної, ментальної чи духовної — однаково підпорядковані тим охопленням, тим всесвітнім присутностям, які ми називаємо тяжінням (гравітацією). Особистість також реагує на гравітацію — на винятковий контур Отця; але хоча цей контур і є винятковим для Отця, сам Він не виключений з інших контурів; Всесленський Отець є нескінченним і діє через усі чотири абсолютні гравітаційні контури в головному всесвіті:
12:3.2 (131.5) 1. Особистісна Гравітація Всесвітнього Отця.
12:3.3 (131.6) 2. Духовна Гравітація Вічного Сина.
12:3.4 (131.7) 3. Розумова Гравітація Сполученого Діяча.
12:3.5 (131.8) 4. Космічна Гравітація Райського Острова.
12:3.6 (131.9) Ці чотири контури не мають стосунку до нижнього райського центру сил; вони не є ані контурами сили, ані енергії, ані потуги. Вони є контурами абсолютної присутності і, подібно до Бога, незалежні від часу й простору.
12:3.7 (132.1) У цьому зв’язку цікаво зафіксувати деякі спостереження, зроблені на Уверсі протягом останніх тисячоліть корпусом дослідників гравітації. Ця фахова група дійшла таких висновків щодо різних систем гравітації головного всесвіту:
12:3.8 (132.2) 1. Фізична гравітація. Сформулювавши оцінку сумарної фізично-гравітаційної ємності Великого Всесвіту, вони доклали чималих зусиль, аби порівняти цей результат з орієнтовною загальною абсолютною гравітаційною присутністю, яка діє нині. Ці розрахунки вказують, що загальна гравітаційна дія на Великий Всесвіт становить лише дуже малу частину від розрахованої гравітаційної тяги Раю, визначеної на основі гравітаційної реакції базових фізичних одиниць вселенської матерії. Дослідники доходять дивовижного висновку, що центральний всесвіт і навколишні сім супервсесвітів у теперішній час використовують лише близько п’яти відсотків активного функціонування абсолютного гравітаційного охоплення Раю. Іншими словами: у даний момент приблизно дев’яносто п’ять відсотків активної космічно-гравітаційної дії Райського Острова, розрахованої за цією загальною теорією, задіяно в контролі матеріальних систем, що лежать поза межами сучасних організованих всесвітів. Усі ці обчислення стосуються абсолютної гравітації; лінійна гравітація є взаємодіючим феноменом, який можна обрахувати лише тоді, коли відома фактична райська гравітація.

12:3.9 (132.3) 2. Духовна гравітація. Використовуючи ту саму техніку порівняльних оцінок і розрахунків, ці фахівці дослідили теперішню реакційну здатність духовної гравітації і, за співпраці Поодиноких Посланців та інших духовних особистостей, дійшли до визначення суми активної духовної гравітації Другого Джерела й Центру. І надзвичайно повчально відзначити, що вони виявляють приблизно таку саму величину фактичної та функціональної присутності духовної гравітації у Великому Всесвіті, яку вони й постулюють як теперішню сукупність активної духовної гравітації. Іншими словами: у цей час практично вся духовна гравітація Вічного Сина, обчислена згідно з цією теорією сукупності, спостерігається як така, що функціонує у Великому Всесвіті. Якщо ці висновки надійні, ми можемо зробити висновок, що всесвіти, які нині еволюціонують у зовнішньому просторі, на даному етапі є повністю недуховними. І якщо це так, то це задовільно пояснює, чому духовно наділені істоти мають дуже мало або не мають зовсім інформації про ці величезні енергетичні прояви, окрім знання факту їхнього фізичного існування.

12:3.10 (132.4) 3. Гравітація розуму. Користуючись тими самими принципами порівняльних обчислень, ці дослідники взялися за проблему присутності та реакції гравітації розуму. Одиницю вимірювання розуму було визначено шляхом усереднення трьох матеріальних і трьох духовних типів ментальності, хоча тип розуму, притаманний силовим регуляторам та їхнім партнерам, виявився чинником, який ускладнював зусилля встановити базову одиницю для оцінки розумово-гравітаційної реакції. Майже не було перешкод у визначенні теперішньої здатності Третього Джерела й Центру до виконання функції розумової гравітації відповідно до цієї теорії сукупності. Хоча висновки в цьому випадку не такі переконливі, як у розрахунках фізичної та духовної гравітації, вони, у порівняльному розумінні, дуже повчальні, навіть інтригуючі. Дослідники роблять висновок, що близько вісімдесяти п’яти відсотків розумово-гравітаційної реакції на інтелектуальний потяг Сполученого Діяча бере свій початок у межах існуючого Великого Всесвіту. Це могло б натякати на можливість того, що діяльність розуму певним чином пов’язана зі спостережуваними фізичними процесами, які нині відбуваються в просторових ділянках зовнішнього космосу. Хоча ця оцінка, ймовірно, далека від точної, вона в принципі узгоджується з нашою вірою в те, що розумні організатори сил сьогодні спрямовують еволюцію всесвітів на просторових рівнях, що лежать за теперішніми зовнішніми межами Великого Всесвіту. Якою б не була природа цієї постульованої інтелектуальності, вона, очевидно, не реагує на духовну гравітацію.

12:3.11 (133.1) Але всі ці обчислення є щонайбільше оцінками, заснованими на припущених законах. Ми вважаємо їх досить надійними. І навіть якби в зовнішньому просторі знаходилася невелика кількість духовних істот, їхня сукупна присутність не справила б помітного впливу на розрахунки, які стосуються таких колосальних масштабів.
12:3.12 (133.2) Гравітація особистості є такою, що не піддається обчисленню. Ми визнаємо існування цього контуру, але не можемо виміряти ані якісні, ані кількісні реальності, які реагують на нього.

12:4.1 (133.3) Усі одиниці космічної енергії перебувають у первинному оберті, виконуючи своє призначення, і водночас рухаються всесвітньою орбітою. Всесвіти простору, а також їхні складові системи й планети є сферичними утвореннями, що обертаються й рухаються нескінченними контурами просторових рівнів Головного Всесвіту. Окрім самого центру Хавони — вічного Райського Острова, центру гравітації, абсолютно ніщо не є нерухомим у всьому Головному Всесвіті.
12:4.2 (133.4) Необмежений Абсолют функціонально лімітований простором, але ми не достатньо впевнені стосовно відношення Абсолюту до руху. Чи є рух властивим йому? Нам невідомо. Ми знаємо, що рух не є властивим простору; простір не рухається сам по собі. Але ми непевні чи має відношення до руху Необмежений. Хто або що насправді відповідає за грандіозні процеси перетворення сили-енергії, які тепер відбуваються поза межами нинішніх семи супервсесвітів? Стосовно походження руху ми маємо наступні міркування:
12:4.3 (133.5) 1. Ми вважаємо, що Сполучений Діяч започатковує рух у просторі.

12:4.4 (133.6) 2. Якщо Сполучений Діяч і спричиняє рухи простору, ми не можемо цього довести.
12:4.5 (133.7) 3. Всесвітній Абсолют не породжує первинного руху, але врівноважує й контролює всі напруги, що виникають унаслідок руху..
12:4.6 (133.8) Організатори сил, очевидно, відповідають за породження гігантських всесвітніх коловоротів зовнішнього простору, які нині перебувають у процесі зоряної еволюції, але їхня здатність діяти таким чином, мабуть, стала можливою завдяки певній модифікації просторової присутності Необмеженого Абсолюта.
12:4.7 (133.9) З людської точки зору, простір є ніщо — негатив; він існує лише у взаємозв’язку з чимось позитивним і непросторовим. Але простір є реальним. Він містить у собі рух й визначає його умови. Він навіть рухається. Рухи простору можна приблизно класифікувати наступним чином:
12:4.8 (133.10) 1. Первинний рух — просторове дихання, рух самого простору.

12:4.9 (133.11) 2. Вторинний рух - чергові зміни напрямків послідовних рівнів простору.
12:4.10 (133.12) 3. Відносні рухи — відносні в тому сенсі, що вони не оцінюються відносно Раю як вихідної точки. Первинні та вторинні рухи є абсолютними — це рухи у співвідношенні з нерухомим Раєм.
12:4.11 (133.13) 4. Компенсаційний або кореляційний рух, призначений для координації всіх інших рухів.
12:4.12 (134.1) Нинішнє положення вашого сонця та пов’язаних з ним планет, хоч і виявляє багато відносних та абсолютних рухів у просторі, схильне створювати враження у астрономічних спостерігачів, що ви відносно нерухомі в просторі. У міру того, як ваші розрахунки охоплюють дедалі віддаленіші ділянки простору, водночас здається, ніби довколишні зоряні скупчення й потоки рухаються назовні з дедалі зростаючими швидкостями. Але це не так. Ви не усвідомлюєте теперішнього зовнішнього й рівномірного розширення фізичних творінь усього проникнутого простору. Ваше власне локальне творіння (Небадон) бере участь у цьому русі всесвітнього розширення назовні. Усі сім супервсесвітів беруть участь у двомільярдолітніх циклах дихання простору разом із зовнішніми регіонами головного всесвіту.
12:4.13 (134.2) Коли всесвіти розширюються й скорочуються, матеріальні маси в проникнутому просторі почергово рухаються проти й за тяжінням райської гравітації. Робота, що виконується під час переміщення матеріально-енергетичної маси творіння, є роботою простору, а не роботою сили-енергії.
12:4.14 (134.3) Ваші спектроскопічні оцінки астрономічних швидкостей є відносно достовірними, коли їх застосовують до зоряних сфер, що належать до вашого супервсесвіту та його споріднених супервсесвітів. Але такі обчислення щодо областей зовнішнього простору є цілком ненадійними. Спектральні лінії зміщуються від норми у фіолетовий бік у разі наближення зірки; так само ці лінії зміщуються в бік червоного у разі її віддалення. Багато чинників втручаються таким чином, що створюється враження, начебто швидкість віддалення зовнішніх всесвітів зростає більш ніж на сто миль за секунду на кожен додатковий мільйон світлових років відстані. За цим методом обчислення, після удосконалення більш потужних телескопів, здаватиметься, що ці віддалені системи віддаляються від цієї частини всесвіту з неймовірною швидкістю понад тридцять тисяч миль на секунду. Але ця видима швидкість віддалення не є реальною; вона виникає внаслідок численних чинників похибки, що охоплюють кути спостереження та інші спотворення часу-простору.
12:4.15 (134.4) Але найбільше з усіх таких спотворень виникає через те, що величезні всесвіти зовнішнього простору, у регіонах, суміжних із областями семи супервсесвітів, очевидно обертаються у напрямку, протилежному напряму обертання великого всесвіту. Тобто ці незліченні туманності та їхні супровідні сонця й сфери в теперішній час обертаються за годинниковою стрілкою навколо центрального творіння. Сім супервсесвітів обертаються навколо Раю проти годинникової стрілки. Здається, що другий зовнішній всесвіт галактик, подібно до семи супервсесвітів, обертається проти годинникової стрілки навколо Раю. А астрономічні спостерігачі Уверси вважають, що виявляють свідчення обертальних рухів у третьому зовнішньому поясі далекого простору, які починають демонструвати тенденції руху за годинниковою стрілкою.
12:4.16 (134.5) Ймовірно, ці чергування напрямків послідовних космічних процесій всесвітів певним чином пов’язані з внутрішньою гравітаційною технікою Всесвітнього Абсолюта, яка діє в межах головного всесвіту. Вона полягає в координації сил і врівноваженні просторових напруг. Рух так само, як і простір, є доповненням або зрівноважуючим чинником гравітації.

12:5.1 (134.6) Як і простір, час є даром Раю, але не в тому ж розумінні, лише опосередковано. Час настає через рух і тому, що розум природньо усвідомлює послідовність. З практичної точки зору, рух є необхідним для часу, але немає універсальної одиниці часу, заснованої на русі, за винятком випадку, коли Райсько-Хавонський стандартний день довільно таким визнається. Сукупність просторового дихання руйнує його локальну цінність як джерело часу.
12:5.2 (135.1) Простір не є нескінченним, хоча й бере свій початок від Раю; він не абсолютний, оскільки пронизаний Некваліфікованим Абсолютом. Ми не знаємо абсолютних меж простору, але ми знаємо, що абсолютом часу є вічність.
12:5.3 (135.2) Час і простір є нерозривними лише у творіннях часу-простору, семи сверхвсесвітах. Нетемпоральний простір (простір без часу) теоретично існує, але єдина дійсно нетемпоральна зона - це райська територія. Непросторовий час (час без простору) існує у розумі рівня функціонування Раю.
12:5.4 (135.3) Відносно нерухомі проміжні зони, які впливають на Рай і відокремлюють пронизаний від непронизаного простору, є перехідними зонами від часу до вічності, отже необхідність райських паломників стати несвідомими під час цього переходу, якщо він має завершитися райським громадянством. Відвідувачі, свідомі часу, можуть потрапити до Раю без такого сну, але вони залишаються істотами часу.
12:5.5 (135.4) Відносини до часу не існують без руху в просторі, але свідомість часу існує. Послідовність може усвідомлювати час навіть при відсутності руху. Розум людини менш залежить від часу, ніж від простору, через властиву природу розуму. Навіть протягом днів земного життя в тілі, хоча розум людини суворо обмежений простором, творча людська уява порівняно вільна від часу. Але сам час не є генетично якістю розуму.
12:5.6 (135.5) Існує три різні рівні усвідомлення часу:
12:5.7 (135.6) 1. Час, сприйманий розумом - свідомість послідовності, руху та почуття тривалості.
12:5.8 (135.7) 2. Час, сприйманий духом - проникнення в рух до Бога та усвідомлення руху піднесення до рівнів зростаючої божественності.
12:5.9 (135.8) 3. Особистість створює унікальне почуття часу з проникнення в Реальність, плюс усвідомлення присутності та уявлення про тривалість.
12:5.10 (135.9) Недуховні тварини знають лише минуле і живуть у теперішньому. У людини, в якій проживає дух, є здібності передбачення (проникнення); вона може уявити майбутнє. Лише спрямовані вперед і прогресивні погляди є особистісно реальними. Статична етика та традиційна мораль лише трохи перевищують тваринний рівень. Ані стоїцизм не є високим порядком самореалізації. Етика та мораль стають справді людськими, коли вони динамічні та прогресивні, сповнені всесвітньої реальності.
12:5.11 (135.10) Людська особистість не просто супутник подій у часі та просторі; людська особистість також може діяти як космічна причина таких подій.

12:6.1 (135.11) Всесвіт невідмінний. Стабільність не є результатом інерції, але скоріше продуктом збалансованих енергій, співпрацюючих розумів, узгоджених моронцій, духовного контролю та об'єднання особистостей. Стабільність повністю і завжди пропорційна божественності.
12:6.2 (135.12) У фізичному контролі над майстер-всесвітом Вселенський Отець реалізує пріоритет і примат через Острів Раю; Бог є абсолютним у духовному управлінні космосом у особі Вічного Сина. Щодо сфери розуму, Отець і Син функціонують співпрацюючи у Співдіючому Акторі.
12:6.3 (136.1) Третє Джерело і Центр сприяє підтриманню рівноваги та координації комбінованих фізичних і духовних енергій та організацій завдяки абсолютності свого осягнення космічного розуму та здійсненню своїх властивих і універсальних фізичних та духовних гравітаційних комплементів. Коли і де відбувається зв'язок між матеріальним та духовним, такий феномен розуму є діянням Нескінченного Духу. Тільки розум може взаємопов'язувати фізичні сили та енергії матеріального рівня з духовними потужностями та існуваннями духовного рівня.
12:6.4 (136.2) У всіх ваших роздумах про універсальні явища, переконайтеся, що ви враховуєте взаємозв'язок фізичних, інтелектуальних та духовних енергій, і що належним чином враховуються несподівані явища, що супроводжують їх об'єднання особистістю, а також непередбачувані явища, що виникають в результаті дій та реакцій досвідченого Божества та Абсолютів.
12:6.5 (136.3) Всесвіт високо передбачуваний лише в кількісному або гравітаційному вимірі; навіть первинні фізичні сили не піддаються лінійній гравітації, так само як і вищі значення розуму та істинні духовні цінності остаточних реальностей всесвіту. Якісно, всесвіт не дуже передбачуваний щодо нових асоціацій сил, будь то фізичні, розумові або духовні, хоча багато таких комбінацій енергій або сил стають частково передбачуваними при підданні їх критичному спостереженню. Коли матерія, розум та дух об'єднуються через особистість створіння, ми не можемо повністю передбачити рішення такої істоти з вільною волею.
12:6.6 (136.4) Усі фази первинної сили, народжуючийся дух та інші неперсональні остаточні явища, здається, реагують у відповідності з деякими відносно стабільними, але невідомими законами і характеризуються широтою дії та еластичністю відповіді, які часто збентежують, коли зустрічаються у явищах обмеженої та ізольованої ситуації. Яке пояснення цієї непередбачуваної свободи реакції, що виявляється цими зароджуючимися всесвітніми фактами? Ці невідомі, незбагненні непередбачуваності - незалежно від того, чи стосуються вони поведінки первинної одиниці сили, реакції неідентифікованого рівня розуму чи явища величезного попереднього всесвіту у процесі створення у доменах зовнішнього простору - ймовірно, розкривають дії Остаточного та присутність-дії Абсолютів, які передують функціонуванню усіх Творців всесвіту.
12:6.7 (136.5) Ми насправді не знаємо, але ми припускаємо, що така дивовижна універсальність та така глибока координація свідчать про присутність та дію Абсолютів, і що така різноманітність відповіді у відповідь на, здавалося б, уніфіковане спричинення розкриває реакцію Абсолютів, не тільки на безпосереднє та ситуаційне спричинення, але й на всі інші пов'язані причини на всьому просторі головного всесвіту.
12:6.8 (136.6) У окремих осіб є свої вартові долі; планети, системи, сузір'я, всесвіти та надвсесвіти мають своїх відповідних правителів, які працюють задля добра своїх доменів. Хавона та навіть великий всесвіт перебувають під наглядом тих, кому довірені такі високі обов'язки. Але хто сприяє та доглядає за фундаментальними потребами головного всесвіту в цілому, від Раю до четвертого та найвіддаленішого рівня простору? З точки зору існування, такий надопіку можна, напевно, приписати Райській Трійці, але з досвідної точки зору поява всесвітів після Хавони залежить від:
12:6.9 (136.7) 1. Абсолютів у потенціалі.
12:6.10 (136.8) 2. Ультімативному у керуванні.
12:6.11 (137.1) 3. Верховному у еволюційній координації.
12:6.12 (137.2) 4. Архітекторам Всесвіту-володаря в адмініструванні до появи конкретних правителів.
12:6.13 (137.3) Необмежений Абсолют пронизує всій простір. Ми не зовсім чітко розуміємо точний статус Божественного та Всеосяжного Абсолютів, але ми знаємо, що останній функціонує там, де функціонують Божественний та Необмежений Абсолюти. Божественний Абсолют може бути універсально присутній, але важко сказати про просторову присутність. Всеосяжний є, або колись буде, просторово присутній до зовнішніх меж четвертого просторового рівня. Ми сумніваємося, що Всеосяжний коли-небудь матиме просторову присутність за межами периферії всесвіту-володаря, але в межах цього обмеження Всеосяжний поступово інтегрує творчу організацію потенціалів трьох Абсолютів.

12:7.1 (137.4) На протязі всього часу і простору та стосовно всієї реальності, будь-якої природи, діє невідворотний та безособистий закон, який еквівалентний функції космічної провидіння. Милість характеризує ставлення Божої любові до індивіда; безсторонність мотивує ставлення Бога до цілого. Воля Бога не обов'язково превалює в частині - серці будь-якої особистості, але Його воля дійсно керує цілим, всесвітом всесвітів.
12:7.2 (137.5) В усіх своїх стосунках з усіма своїми істотами це правда, що закони Бога не є власними свавільними. Для вас, з вашим обмеженим баченням та кінцевою точкою зору, дії Бога часто повинні здаватися диктаторськими та свавільними. Закони Бога є лише звичками Бога, його способом повторно робити речі; і він завжди робить все добре. Ви спостерігаєте, що Бог робить те саме тим самим способом, повторно, просто тому, що це найкращий спосіб зробити ту частину речей в даній обставині; і найкращий шлях - це правильний шлях, і тому нескінченна мудрість завжди наказує її зробити таким саме точним та ідеальним способом. Ви також повинні пам'ятати, що природа не є виключним актом Божества; в тих явищах, які людина називає природою, присутні інші впливи.
12:7.3 (137.6) Божественній природі властиво не терпіти жодного виду погіршення або дозволяти виконання будь-якого чисто особистого акту менш вдалим способом. Проте слід зрозуміло відзначити, що якщо в божественності будь-якої ситуації, в крайньому випадку будь-якої обставини, у будь-якому випадку, коли хід верховної мудрості може вказати на попит на іншу поведінку - якщо вимоги досконалості могли б з якоїсь причини наказати інший метод реакції, кращий, тоді і там всемудрий Бог діяв би тим кращим та більш відповідним способом. Це було б вираженням вищого закону, а не скасуванням нижчого закону.
12:7.4 (137.7) Бог не є рабом, зв'язаним звичками, до хронічного повторення своїх власних добровільних актів. Немає конфлікту між законами Нескінченного; всі вони є втіленням бездоганної природи; всі вони є безперечними актами, які виражають бездоганні рішення. Закон - це незмінна реакція нескінченного, ідеального та божественного розуму. Акти Бога всі волеві, незважаючи на цю видиму схожість. В Богу "немає змінливості, ані тіні змін". Але все це, що можна справедливо сказати про Вселенського Батька, не можна сказати з такою впевненістю про всіх його підлеглих розумінь або про його еволюційних створінь.
12:7.5 (137.8) Тому що Бог незмінний, ви можете покладатися на те, що в усіх звичайних обставинах він робить те саме в однаковий і звичайний спосіб. Бог є запорукою стабільності для всіх створених речей та істот. Він є Богом; тому він не змінюється.
12:7.6 (138.1) І всі ці стійкість поведінки та однорідність дій є особистими, свідомими та високо вольовими, оскільки великий Бог не є безпорадним рабом своєї власної досконалості та нескінченності. Бог не є самодіючою автоматичною силою; він не є рабом закону-зобов'язаної сили. Бог не є математичним рівнянням чи хімічною формулою. Він є вільновольною та первісною особистістю. Він є Вселенським Батьком, істотою, що наповнена особистістю та універсальним джерелом усіх створених особистостей.
12:7.7 (138.2) Воля Бога не завжди превалює в серці матеріального смертного, який прагне Бога, але якщо часовий проміжок розширюється за межі миті, щоб охопити все перше життя, то воля Божа стає все більш помітною в духовних плодах, які народжуються у житті дітей Божих, керованих духом. А потім, якщо людське життя далі розширюється, щоб включити моронціальний досвід, божественна воля спостерігається все яскравіше та яскравіше в духовній діяльності тих істот часу, які почали смакувати божественні насолоди від досвіду відносин особистості людини з особистістю Вселенського Батька.
12:7.8 (138.3) Батьківство Бога та братство людей створюють парадокс часткового та цілого на рівні особистості. Бог любить кожну окрему особистість як індивідуальну дитину у небесній родині. Проте Бог також любить кожного індивіда; він не віддає перевагу одній особистості над іншою, і універсальність його любові породжує відносини між усіма, універсальне братство.
12:7.9 (138.4) Любов Батька абсолютно індивідуалізує кожну особистість як унікальну дитину Вселенського Батька, дитину без дублікатів у нескінченності, вольову істоту, незамінну в усій вічності. Любов Батька прославляє кожну дитину Божу, освітлюючи кожного члена небесної родини, чітко окреслюючи унікальну природу кожної особистої істоти на тлі безособистих рівнів, які знаходяться за межами братерського кола Батька всіх. Любов Божа яскраво зображує надзвичайну цінність кожної вольової істоти, непомітно виявляє високу цінність, яку Вселенський Батько віддав кожній з своїх дітей, від найвищої творчої особистості рівня Раю до найнижчої особистості з вольовою гідністю серед дикарських племен людей на світанку людського виду на якійсь еволюційній планеті в просторі та часі.
12:7.10 (138.5) Саме ця любов Божа до окремих осіб породжує божественну родину всіх осіб, універсальне братерство вільної волі дітей Райського Батька. Це братерство є універсальним, тому є відношенням цілого. Братерство, коли воно універсальне, не розкриває відношення кожного, але відношення всіх. Братерство є реальністю загальної суми і, отже, розкриває якості цілого на відміну від якостей частини.
12:7.11 (138.6) Братерство становить факт відносин між кожною особистістю в універсальному існуванні. Жодна людина не може уникнути переваг або покарань, які можуть настанати внаслідок відносин з іншими людьми. Частина отримує користь або страждає в міру з цілим. Добрі зусилля кожної людини корисні для всіх людей; помилка або зло кожної людини посилює скорботу всіх людей. Як рухається частина, так рухається і ціле. Як прогрес цілого, так і прогрес частини. Відносні швидкості частини та цілого визначають, чи затримується частина інерцією цілого, або ж несеться вперед під впливом руху космічного братерства.
12:7.12 (139.1) Це таємниця, що Бог є високоособистісною самоусвідомленою істотою з резиденцією-штабом, і водночас особисто присутній у такій величезній всесвіті та особисто контактує з такою майже нескінченною кількістю істот. Не дозволяйте тому, що такий феномен є таємницею, що перевищує людське розуміння, зменшувати вашу віру. Не дайте величезності безмежності, безмежності вічності та величі та слави неперевершеного характеру Бога залякати, спотикати або засмучувати вас; адже Отець не дуже далеко від кожного з вас; він живе всередині вас, і в ньому ми всі дійсно рухаємося, фактично живемо і по-справжньому маємо наше буття.
12:7.13 (139.2) Навіть якщо Райський Отець діє через своїх божественних творців та своїх дітей-істот, він також насолоджується найбільш близьким внутрішнім контактом з вами, настільки возвишеним, настільки високо особистим, що це навіть виходить за межі мого розуміння - таємниче спілкування уламка Отця з людською душею та з смертним розумом його фактичного проживання. Знаючи, що ви робите з цих дарів Божих, ви тому знаєте, що Отець тісно пов'язаний не тільки зі своїми божественними співтовариствами, але й зі своїми еволюційними смертними дітьми часу. Отець справді перебуває на Раї, але його божественна присутність також живе в розумах людей.
12:7.14 (139.3) Навіть якщо дух Сина виливається на все тіло, навіть якщо Син колись жив з вами в подобі смертного тіла, навіть якщо серафими особисто охороняють і керують вами, як будь-яка з цих божественних істот Другого та Третього Центрів може сподіватися зблизитися до вас або розуміти вас так повно, як Отець, який віддав частину себе, щоб бути у вас, щоб бути вашим справжнім і божественним, навіть вашим вічним, "я"?

12:8.1 (139.4) "Бог є дух", але Рай не є таким. Матеріальна всесвітня система завжди є ареною, на якій відбуваються всі духовні дії; духовні істоти та духовні сходженці живуть і працюють на фізичних сферах матеріальної реальності.
12:8.2 (139.5) Надання космічної сили, домен космічної гравітації, є функцією Острова Рай. Вся первісна сила-енергія виходить від Раю, і матерія для створення незліченних всесвітів тепер циркулює у межах головної всесвіту у вигляді надгравітаційної присутності, яка становить силовий заряд пронизаного простору.
12:8.3 (139.6) Без огляду на перетворення сили у віддалених всесвітах, вийшовши з Раю, вона подорожує, підлягаючи безкінечному, завжди присутньому, невтомному тяжінню вічного Острова, слухняно та властиво кружляючи навколо вічних космічних стежок всесвітів. Фізична енергія - це єдина реальність, яка є правдивою та стійкою у своєму підкоренні універсальному закону. Тільки у сферах волі створінь відбувалися відхилення від божественних шляхів та первісних планів. Сила та енергія є універсальними свідченнями стабільності, постійності та вічності центрального Острова Рай.
12:8.4 (139.7) Дарування духа та духовне перетворення особистостей, сфера духовного тяжіння, належить до владарювання Вічного Сина. І це духовне тяжіння Сина, що завжди притягує всі духовні реальності до себе, є таким же реальним та абсолютним, як і всемогутній матеріальний захоплюючий хват Райського Острова. Однак людина, спрямована на матеріальне, природно знайома більше з матеріальними проявами фізичної природи, ніж з рівносильними реальними та потужними процесами духовної природи, які розрізняються лише духовним проникненням душі.
12:8.5 (140.1) У міру того, як розум будь-якої особистості у всесвіті стає більш духовним - подібним до Бога - він стає менш чутливим до матеріального тяжіння. Реальність, виміряна реакцією на фізичне тяжіння, є антитезою реальності, визначеної якістю духовного вмісту. Дія фізичного тяжіння - це кількісний визначник енергії, що не є духовною; дія духовного тяжіння - це якісний показник живої енергії божественності.
12:8.6 (140.2) Те, чим є Рай для фізичного створення, і те, чим є Вічний Син для духовного всесвіту, Спільнодіючий Актор є для сфер розуму - інтелектуального всесвіту матеріальних, моронічних та духовних істот та особистостей.
12:8.7 (140.3) Спільнодіючий Актор реагує на матеріальні та духовні реальності і тому властиво стає універсальним служителем для всіх розумних істот, істот, які можуть представляти об'єднання як матеріальної, так і духовної фаз створення. Наділення інтелектом, служіння матеріальному та духовному в явищі розуму, є виключною галуззю Спільнодіючого Актора, який таким чином стає партнером духовного розуму, сутністью моронічного розуму та субстанцією матеріального розуму еволюційних істот часу.
12:8.8 (140.4) Розум є методом, за допомогою якого духовні реальності стають досвідчуваними для істот-особистостей. І на останньому етапі об'єднавчі можливості навіть людського розуму, здатність координувати речі, ідеї та цінності, є надматеріальними.
12:8.9 (140.5) Хоча важко уявити, що смертний розум може зрозуміти сім рівнів відносної космічної реальності, людський інтелект повинен мати змогу зрозуміти багато з того, що стосується трьох функціональних рівнів кінцевої реальності:
12:8.9 (140.5) Хоча важко уявити, що смертний розум може зрозуміти сім рівнів відносної космічної реальності, людський інтелект повинен мати змогу зрозуміти багато з того, що стосується трьох функціональних рівнів кінцевої реальності:
12:8.11 (140.7) 2. Розум. Організована свідомість, яка не є цілком підпорядкована матеріальній гравітації, і яка стає справді вільною, коли модифікується духом. Розум є сполучною силою між матеріальними та духовними реальностями і служить мостом, який забезпечує взаємодію між матеріальними та духовними компонентами особистості. Розум має потенціал розвиватися і ставати все більш духовним, по мірі того як істота просувається у своєму духовному розвитку.
12:8.12 (140.8) 3. Дух. Найвища особистісна реальність. Справжній дух не підпорядковується фізичній гравітації, але з часом стає мотивуючим впливом усіх еволюційних енергетичних систем особистісної гідності. Духові реальності відрізняються від матеріальних і розумових реальностей і представляють собою найвищий рівень досвіду, доступний створінням. Духові зв'язки надають напрямок і глибину розвитку особистості, забезпечують просування по шляху співвідношення з Всесвітнім Батьком та духовного зростання, який веде до постійного зрілого стану.
12:8.13 (140.9) Метою існування всіх особистостей є дух; матеріальні прояви є відносними, а космічний розум виступає посередником між цими універсальними протилежностями. Дарування розуму та служіння духа є роботою асоційованих осіб Божества, Безкінечного Духа та Вічного Сина. Реальність повного Божества не є розумом, а духом-розумом - розумом-духом, об'єднаним особистістю. Проте абсолюти як духа, так і речі збігаються у персоні Всесвітнього Батька.
12:8.14 (140.10) На Раю три енергії - фізична, розумова та духовна - є координованими. У еволюційному космосі енергія-речовина є домінуючою, за винятком особистості, де дух через посередництво розуму прагне до верховенства. Дух є фундаментальною реальністю досвіду особистості всіх істот, оскільки Бог є духом. Дух не змінюється, і тому в усіх відносинах особистості він перевищує як розум, так і речовину, які є змінними досвіду прогресивного досягнення.
12:8.15 (140.11) В космічній еволюції речовина стає філософською тінню, кинутою розумом у присутності духовної світлости божественного просвітлення, але це не спростовує реальності матерії-енергії. Розум, речовина та дух є однаково реальними, але вони не мають однакової цінності для особистості у досягненні божественності. Усвідомлення божественності є прогресивним духовним досвідом.
12:8.16 (141.1) Чим яскравіше сяє духовна особистість (Батько во вселенній, фрагмент потенційної духовної особистості в індивідуальній істоті), тим більшою є тінь, кинута втручаючимся розумом на своє матеріальне вкладення. За свого життя тіло людини є таким же реальним, як розум або дух, але після смерті розум (особистість) та дух виживають, тоді як тіло - ні. Космічна реальність може бути неіснуючою в особистісному досвіді. Таким чином, ваша грецька метафора - матеріальне як тінь більш реальної духовної сутності - дійсно має філософське значення.

12:9.1 (141.2) Дух є основною особистісною реальністю у всесвітах, а особистість є основою для всіх поступових досвідів з духовною реальністю. Кожна фаза особистісного досвіду на кожному наступному рівні розвитку всесвіту відкриває своїм вихованцям численні натяки щодо виявлення чарівних особистісних реальностей. Справжнє призначення людини полягає в створенні нових духовних цілей та відповіді на космічні спокуси таких нематеріальних цінностей.
12:9.2 (141.3) Любов є секретом сприятливої взаємодії між особистостями. Ви не можете дійсно пізнати людину в результаті одного контакту. Ви не можете оцінно пізнати музику через математичне виведення, хоча музика є формою математичного ритму. Номер, присвоєний абоненту телефону, ніяк не ідентифікує особистість цього абонента і не означає нічого стосовно його характеру.
12:9.3 (141.4) Математика, матеріальна наука, є невід'ємною частиною розумного обговорення матеріальних аспектів всесвіту, але такі знання не обов'язково є частиною вищого зрозуміння істини або особистісного сприйняття духовних реальностей. Не тільки у сфері життя, але навіть у світі фізичної енергії, сума двох або більше речей дуже часто є не просто їх передбачуваним додаванням, але чимось більшим або чимось відмінним. Вся наука математики, весь відділ філософії, найвища фізика чи хімія не могли передбачити або знати, що об'єднання двох газоподібних атомів водню з одним газоподібним атомом кисню призведе до нової та якісно надбудованої речовини - рідкої води. Розуміння цього одного фізико-хімічного явища повинно було завадити розвитку матеріалістичної філософії та механістичної космології.
12:9.4 (141.5) Технічний аналіз не розкриває, що людина чи річ може зробити. Наприклад: вода використовується ефективно для гасіння вогню. Те, що вода здатна загасити вогонь, є фактом повсякденного досвіду, але жоден аналіз води не міг би розкрити такої властивості. Аналіз встановлює, що вода складається з водню та кисню; подальше вивчення цих елементів показує, що кисень є справжнім підтримувачем горіння, а водень сам буде вільно горіти.
12:9.5 (141.6) Ваша релігія стає реальною, оскільки вона виходить з рабства страху та залежності від забобонів. Ваша філософія прагне звільнення від догми та традицій. Ваша наука знаходиться в багатовіковій боротьбі між правдою та помилкою, прагнучи визволитися від залежності від абстракцій, рабства математики та відносної сліпоти механістичного матеріалізму.
12:9.6 (142.1) Смертний людина має духовне ядро. Розум є системою особистісної енергії, яка існує навколо божественного духовного ядра і функціонує у матеріальному оточенні. Таке живе відношення особистісного розуму та духа становить універсальний потенціал вічної особистості. Справжні неприємності, тривале розчарування, серйозні поразки чи неминуча смерть можуть настанути тільки після того, як самоконцепції повністю замінюють керівну силу центрального духовного ядра, тим самим порушуючи космічну схему особистісної ідентичності.

12:9.7 (142.2) [Подано Вдосконалювачем Мудрості, який діє за повноваженням Древніх Днів.]