7 Відношення Вічного Сина до Всесвіту

7:0.1 (81.1) Первісний Син завжди зайнятий здійсненням духовних аспектів вічного задуму Отця, у міру того як цей задум поступово розгортається у проявах еволюційних всесвітів з їхніми багатоманітними групами живих істот. Ми не повністю усвідомлюємо цей вічний план, але Райський Син, безсумнівно, його осягає.
7:0.2 (81.2) Син подібний до Отця в тому, що прагне передати своїм рівноправним Синам і їхнім підлеглим Синам якнайбільше власної природи. І Син поділяє з Отцем Його саморозподільну сутність в щедрому, нічим не обмеженому самодаруванні Себе Безкінечному Духу — їхньому сполучному виконавцеві.
7:0.3 (81.3) Як утримувач духовних реальностей, Друге Джерело й Центр є вічною противагою Острову Раю, який так велично підтримує все матеріальне. Таким чином Перше Джерело й Центр навіки проявляється в матеріальній красі вишуканих взірців центрального Острова і в духовних цінностях надвищої особистості Вічного Сина.
7:0.4 (81.4) Вічний Син є справжнім підтримувачем величезного творіння духовних реальностей та духовних істот. Духовний світ є природною сферою буття й особистісного діяння Сина, а безособисті реальності духовної природи завжди відгукуються на волю й задум досконалої особистості Абсолютного Сина.
7:0.5 (81.5) Проте Син не несе особистої відповідальності за поведінку всіх духовних особистостей. Воля особистісного створіння є відносно вільною і, відповідно, визначає дії таких вольових істот. Таким чином духовна сфера вільного волевиявлення не завжди є справжнім відображенням характеру Вічного Сина, так само як природа на Урантії не є повним одкровенням досконалості й незмінності Раю та Божества. Але незалежно від того, якими є прояви вільної волі людини чи ангела, вічний обхват Сина — всесвітній контроль духовної гравітації над усіма духовними реальностями — залишається абсолютним.

1. Духовно-Гравітаційний Контур

7:1.1 (81.6) Усе, що навчається щодо невід'ємних властивостей Бога, Його всюдисущості, всемогутності та всевідання, однаковою мірою є істинним стосовно Сина в духовних реаліях. Чиста й всесвітня духовна гравітація всього творіння — цей суто духовний контур — безпосередньо веде до особи Другого Джерела й Центру в Раю. Він очолює контроль і здійснення цього всюдисущого й бездоганного духовного обхвату всіх істинних духовних цінностей. Саме так Вічний Син здійснює абсолютне духовне повновладдя. Він буквально тримає всі духовні реальності й усі одухотворені цінності немов у Своїй долоні. Контроль над всесвітньою духовною гравітацією є всесвітнім духовним повновладдям.
7:1.2 (82.1) Це гравітаційне управління духовними реаліями діє незалежно від часу й простору; отже, духовна енергія не зазнає жодного ослаблення під час передавання. Духовна гравітація ніколи не зазнає часових затримок і не підлягає просторовому послабленню. Вона не зменшується відповідно до квадрата відстані свого поширення; контури чистої духовної сили не гальмуються масою матеріального творіння. І ця трансцендентність чистих духовних енергій щодо часу й простору є властивою самій абсолютності Сина; вона не зумовлена втручанням антигравітаційних сил Третього Джерела і Центру.
7:1.3 (82.2) Духовні реальності відповідають на притягальні сили центру духовної гравітації відповідно до їхньої якісної цінності, до їхнього фактичного ступеня духовної природи. Духовна субстанція (якість) так само чутлива до духовної гравітації, як організована енергія фізичної матерії (кількість) — до фізичної гравітації. Духовні цінності й духовні сили є реальними. З погляду особистості, дух є душею творіння; матерія ж — його тіньовим фізичним тілом.
7:1.4 (82.3) Реакції та коливання духовної гравітації завжди точно відповідають змісту духовних цінностей, якісному духовному статусу індивіда або світу. Ця притягальна сила миттєво реагує на міждуховні та внутрішньодуховні цінності будь-якої вселенської ситуації чи планетарного стану. Щоразу, коли у всесвітах виявляється нова духовна реальність, така зміна вимагає негайного й миттєвого переналаштування духовної гравітації. Такий новий дух фактично є частиною Другого Джерела і Центру; і так само безсумнівно, як смертна людина стає одухотвореною істотою, вона досягне духовного Сина — центру й джерела духовної гравітації.
7:1.5 (82.4) Сила духовного тяжіння Сина притаманна, хоча й меншою мірою, багатьом порядкам райського синівства. Адже в межах абсолютного контуру духовної гравітації дійсно існують місцеві системи духовного тяжіння, які функціонують у менших одиницях творіння. Такі субабсолютні зосередження духовної гравітації є частиною божественності Творчих Особистостей часу й простору та узгоджуються з виникаючим досвідним надконтролем Верховної Істоти.
7:1.6 (82.5) Духовна притягальна сила діє не лише на рівні всього всесвіту, а й між окремими людьми та групами людей. Між духовними або одухотвореними особистостями існує природна внутрішня єдність — незалежно від раси, нації чи спільноти. Люди зі схожими духовними прагненнями й цінностями справді відчувають взаємне тяжіння. Тому вислів «споріднені душі» — це не просто поетична метафора, а опис реального духовного явища.
7:1.7 (82.6) Подібно до матеріальної гравітації Раю, духовна гравітація Вічного Сина є абсолютною. Гріх і бунт можуть перешкоджати роботі локальних контурів всесвіту, але ніщо не здатне призупинити духовну гравітацію Вічного Сина. Повстання Люцифера спричинило багато змін у вашій системі населених світів і на Урантії, проте ми не спостерігаємо, аби запроваджений унаслідок цього духовний карантин вашої планети бодай якоюсь мірою вплинув на присутність і функціонування всюдисущого духу Вічного Сина або пов’язаного з ним контуру духовної гравітації.
7:1.8 (82.7) Усі реакції контуру духовної гравітації великого всесвіту є передбачуваними. Ми розпізнаємо всі дії та протидії всюдисущого духу Вічного Сина і вважаємо їх надійними. Відповідно до добре відомих законів, ми можемо і справді вимірюємо духовну гравітацію так само, як людина намагається обчислити дію скінченної фізичної гравітації. Дух Сина незмінно реагує на всі духовні речі, істоти й особистості, і ця реакція завжди відповідає ступеню актуальності (якісному ступеню реальності) всіх таких духовних цінностей.
7:1.9 (83.1) Але поряд із цією надзвичайно надійною й передбачуваною дією духовної присутності Вічного Сина спостерігаються явища, реакції яких не є настільки передбачуваними. Такі явища, ймовірно, вказують на узгоджену дію Абсолюту Божества у сферах духовних виникаючих потенціалів. Ми знаємо, що духовна присутність Вічного Сина є дією величної й безмежної особистості, проте реакції, пов’язані з припустимими проявами Абсолюту Божества, ми навряд чи можемо вважати особистісними.
7:1.10 (83.2) Якщо розглядати з позиції особистості й з погляду особистісних істот, Вічний Син і Абсолют Божества постають пов’язаними наступним чином: Вічний Син панує у сферах поточних духовних цінностей, тоді як Абсолют Божества, здається, пронизує безмежну сферу потенційних духовних ідеалів. Уся поточна цінність духовної природи знаходить осідок у гравітаційному охопленні Вічного Сина; якщо ж вона є потенційною, то, вочевидь, перебуває в присутності Абсолюту Божества.
7:1.11 (83.3) Дух, здається, виникає з потенціалів Абсолюту Божества; у процесі свого розвитку він проявляється в досвідних і неповних осягненнях Верховного та Остаточного; зрештою дух сягає свого завершального призначення в абсолютному охопленні духовної гравітації Вічного Сина. Такою, вочевидь, є циклічність духу досвідного, тоді як безмежності Другого Джерела і Центру притаманний дух екзистенційний.

7:2.1 (83.4) Присутність і особиста діяльність Первісного Сина у Раю є досить глибокими, абсолютними в духовному сенсі. У міру того як ми віддаляємося від Раю, проходячи через Хавону й входячи в сфери семи надвсесвітів, ми виявляємо дедалі менше проявів особистої діяльності Вічного Сина. У всесвітах після Хавони присутність Вічного Сина втілюється в Райських Синах, зумовлюється досвідними реальностями Верховного та Остаточного і узгоджується з необмеженим духовним потенціалом Абсолюту Божества.
7:2.2 (83.5) У центральному всесвіті особиста діяльність Первісного Сина виразно розпізнається y вишуканій духовній гармонії вічного творіння. Xавона настільки дивовижно досконала, що духовний стан і енергетичні рівні цього взірцевого всесвіту перебувають у повній та безперервній рівновазі.
7:2.3 (83.6) У надвсесвітах Син не присутній і не перебуває особисто; у цих творіннях він підтримує лише надособистісне представництво. І ці духовні прояви Сина не є особистісними; вони не належать до особистісного контуру Отця Всесвіту. Ми не знаємо кращого терміна, ніж назвати їх надособистостями; вони є скінченними істотами і вони не є ні абсонітними, ні абсолютними.
7:2.4 (83.7) Правління Вічного Сина в надвсесвітах, будучи виключно духовним й надособистісним, не розпізнається особистостями створінь. Проте всепроникна духовна спонука особистісного впливу Сина відчувається в кожній фазі діяльності всіх секторів володінь Найстаршіх Днів. У локальних всесвітах ми спостерігаємо Вічного Сина особисто присутнім в особах Райських Синів. Тут Безмежний Син духовно й творчо діє через величний корпус рівноправних Творчих Синів.

7:3.1 (84.1) Під час сходження в локальному всесвіті смертні часу сприймають Творчого Сина як особистісного представника Вічного Сина. Але коли вони розпочинають етап навчання у надвсесвітах, паломники часу дедалі виразніше відчувають небесну присутність натхненного духу Вічного Сина й здатні нею скористатися як джерелом духовного оновлення. У Хавоні, висхідні істоти ще глибше усвідомлюють люблячі обійми всепроникного духу Первісного Сина. На жодному етапі всього смертного сходження дух Вічного Сина не оселяється в розумі чи душі паломника часу; однак його благодійна опіка завжди поруч і невпинно дбає про добробут і духовну безпеку зростаючих дітей часу.
7:3.2 (84.2) Духовно-гравітаційне тяжіння Вічного Сина становить властиву таємницю райського сходження вцілілих людських душ. Усі справжні духовні цінності та всі істинні одухотворені особистості перебувають у непохитних обіймах духовної гравітації Вічного Сина. Смертний розум, наприклад, розпочинає свій шлях як матеріальний механізм і зрештою зараховується до Корпусу Завершення як майже досконала духовна істота, стаючи прогресивно менш підвладним матеріальній гравітації та, відповідно, все більш чутливим до внутрішнього поклику духовної гравітації протягом усього цього досвіду. Контур духовної гравітації буквально тягне душу людини до Раю.
7:3.3 (84.3) Контур духовної гравітації є основним каналом для передачі щирих молитов віруючого людського серця з рівня людської свідомості до дійсної свідомості Божества. Те, що становить справжню духовну цінність у ваших проханнях, буде підхоплене вселенським контуром духовної гравітації та негайно й одночасно передане всім причетним божественним особистостям. Кожна з них займеться тим, що належить до її особистої сфери. Тому у вашому практичному релігійному досвіді немає значення, чи ви, звертаючи свої благання, уявляєте Сина-Творця вашого локального всесвіту, чи Вічного Сина в центрі всього сущого.
7:3.4 (84.4) Вибіркову дію контуру духовної гравітації можна порівняти з роботою нервових мереж у матеріальному людському тілі: відчуття передаються всередину нервовими шляхами; деякі затримуються й отримують відгук у нижчих автоматичних спинномозкових центрах; інші проходять до менш автоматичних, але натренованих звичкою центрів нижнього мозку, тоді як найважливіші та життєво необхідні повідомлення проносяться повз ці підпорядковані центри та негайно реєструються на вищих рівнях людської свідомості.
7:3.5 (84.5) Але наскільки досконалішою є велична техніка духовного світу! Якщо у вашій свідомості виникає щось, сповнене вищої духовної цінності, варто вам лише висловити це, і жодна сила у всесвіті не зможе перешкодити вашому виразу миттєво злетіти прямо до Абсолютної Духовної Особистості всього творіння.
7:3.6 (84.6) І навпаки, якщо ваші благання є суто матеріальними та цілком егоцентричними, не існує такого плану, за яким би подібні негідні молитви могли б знайти місце в духовному контурі Вічного Сина. Зміст будь-якого прохання, що не є «духовно натхненним», не може опинитися у вселенському духовному контурі; такі суто егоїстичні та матеріальні запити вмирають; вони не піднімаються в контурах істинних духовних цінностей. Такі слова подібні до «міді, що дзвенить, або кімвалу, що звучить».
7:3.7 (85.1) Саме спонукальна думка та духовний зміст надають смертній молитві справжньої цінності. Слова самі по собі нічого не варті.

7:4.1 (85.2) Вічний Син перебуває у вічному зв'язку з Отцем відносно справи успішного втілення божественного плану прогресу: вселенського плану створення, еволюції, сходження та вдосконалення вольових створінь. І в божественній вірності Син є вічно рівним Отцю.
7:4.2 (85.3) Отець і Його Син єдині у визначенні та виконанні цього гігантського плану досягнення мети — піднесення матеріальних істот часу до досконалості вічності. Цей проект духовного піднесення висхідних душ простору є спільним творінням Отця і Сина, і вони, за сприяння Безкінечного Духа, спільно здійснюють свою божественну мету.
7:4.3 (85.4) Цей божественний план досягнення досконалості охоплює три унікальні, хоча й дивовижно взаємопов'язані заходи вселенських подій:
7:4.4 (85.5) 1. План прогресивного досягнення. Це план еволюційного сходження прийнятий Отцем Всесвіту — програма, беззастережно прийнята Вічним Сином, коли він погодився з пропозицією Отця: «Створімо смертних істот за образом нашим». Це положення про поетапне піднесення істот часу містить дарування Отцем Узгоджувачів Мислення та наділення матеріальних створінь прерогативами особистості.
7:4.5 (85.6) 2. План посвяти. Наступним вселенським планом є великий захід Вічного Сина та Його рівнозначних Синів із розкриття Отця. Це внесок Вічного Сина, що полягає в посвяті еволюційним творінням Синів Божих, для подальшого їх уособлення та втілення, аби інкарнувати любов Отця та милосердя Сина, відтворюючи їх реальними для створінь усіх всесвітів. Невід’ємною частиною цього плану, й водночас тимчасовою рисою служіння любові є те, що Райські Сини діють як відновлювачі того, що зблуджена воля створінь поставила під духовну загрозу. Коли б і де б не виникала затримка у функціонуванні плану досягнення і повстання випадково поневічює або ускладнює цей захід, тоді надзвичайні положення плану посвяти негайно вступають у дію. Райські Сини готові діяти як рятівники та зобов’язуються вирушати в самі сфери повстання і там відновлювати духовний статус світів. І саме таке героїчне служіння здійснив на Урантії рівноправний Син-Творець у межах свого досвідного сходження до набуття суверенної влади.

7:4.6 (85.7) 3. План служіння милосердя. Коли план досягнення та план посвяти були визначені та проголошені, Безкінечний Дух самостійно задумав і ввів у дію грандіозний і всесвітній захід — служіння милосердя. Саме це служіння є вкрай необхідним для практичного й ефективного здійснення як плану досягнення, так і плану посвяти; і всі духовні особистості Третього Джерела і Центру беруть участь у дусі служіння милосердя, який настільки властивий природі Третьої Особи Божества. Безкінечний Дух справді й буквально діє як спільний виконавчий чинник Отця і Сина не лише в творінні, а й в управлінні.
7:4.7 (86.1) Вічний Син є особистісним довіреним і божественним хранителем вселенського плану Отця щодо сходження створінь. Проголосивши всесвітній мандат: «Будьте досконалими, як і Я досконалий», Отець довірив здійснення цього грандіозного задуму Вічному Синові; а Вічний Син розділяє опіку над цим небесним заходом зі своїм божественним співвиконавцем — Безкінечним Духом. Так Божества дієво співпрацюють у справі творіння, управління, еволюції, одкровення та служіння — а за потреби й у відновленні та реабілітації.

7:5.1 (86.2) Вічний Син без будь-яких застережень приєднався до Вселенського Отця у проголошенні всьому творінню того величного повеління: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш у Хавоні». І відтоді цей заклик-наказ надихає всі плани продовження існування та проекти посвяти Вічного Сина і його безмежної родини рівноправних та споріднених Синів. Саме в цих посвятах Сини Божі стали для всіх еволюційних істот «шляхом, істиною і життям».
7:5.2 (86.3) Вічний Син не може вступати у прямий контакт із людськими істотами так, як це робить Отець через дар доособистісних Узгоджувачів Мислення, проте Вічний Син наближається до створених особистостей через серію понижувальних ступенів божественного синівства, доки не отримує можливість постати перед людиною, а подекуди і в образі самої людини.
7:5.3 (86.4) Суто особистісна природа Вічного Сина нездатна до фрагментації. Вічний Син служить як духовний вплив або як особа, і ніколи інакше. Для Сина неможливо стати частиною досвіду створіння в тому сенсі, в якому бере участь Отець-Узгоджувач, але Вічний Син компенсує це обмеження тшляхом посвяти. Чим є досвід фрагментованих сутностей для Вселенського Отця, тим досвід інкарнації Райських Синів є для Вічного Сина.
7:5.4 (86.5) Вічний Син не приходить до смертної людини як божественна воля — Узгоджувач Мислення, що мешкає в людському розумі, проте Вічний Син дійсно прийшов до смертної людини на Урантії, коли божественна особистість Його Сина, Михаїла Небадонського, інкарнувалася в людській природі Ісуса з Назарета. Аби поділити досвід створених особистостей, Райські Сини Божі повинні прийняти саму природу таких істот та втілити свої божественні особистості у реальні створіння. Інкарнація, таємниця Сонарінгтона, — є способом, за допомогою якого Син звільняється з-під інакше всеохопних кайданів абсолютизму особистості.
7:5.5 (86.6) Давно, дуже давно Вічний Син дарував себе кожному з кіл центрального творіння задля просвітлення та прогресу всіх мешканців та паломників Хавони, включно зі висхідними мандрівниками часу. У жодній із цих семи посвят Він не діяв ні як висхідна істота, ні як мешканець Хавони. Він існував у власній сутності. Його досвід був унікальним: це не було ані досвідом людини, ані будь-якого іншого паломника, але мав певний характер надособистісної причетності.
7:5.6 (86.7) Він також не проходив крізь зону спокою, що існує між внутрішнім колом Хавони та берегами Раю. Для нього, абсолютної істоти, неможливо призупинити усвідомлення особистості, бо в ньому сходяться всі лінії духовної гравітації. І під час цих посвят центральна Райська обитель духовного сіяння не тьмяніла, а охоплення Сином вселенської духовної гравітації залишалося незмінним.
7:5.7 (87.1) Посвяти Вічного Сина в Хавоні не вкладаються в межі людської уяви; вони були трансцендентальними. Він збагатив досвід усієї тогочасної та подальшої Хавони, проте ми не знаємо, чи доповнив він тим самим ймовірну досвідну здатність своєї екзистенційної природи. Це належить до таємниці посвяти Райських Синів. Ми, однак, віримо: що б не здобув Вічний Син під час цих місій посвяти, він зберіг це назавжди; але ми не знаємо, що саме це було.
7:5.8 (87.2) Якими б не були наші труднощі в осягненні посвят Другої Особи Божества, ми цілком розуміємо Хавонське посвяту Сина Вічного Сина, який буквально пройшов крізь кола центрального всесвіту та дійсно розділив той досвід, що становить підготовку висхідної істоти до осягнення Божества. Це був початковий Михаїл, первісний Син Творець; він пройшов крізь життєвий досвід висхідних паломників від кола до кола, особисто долаючи разом із ними етап кожного контуру за часів Грандфанди — першого з усіх смертних, який досяг Хавони.
7:5.9 (87.3) Незалежно від інших одкровень цього початкового Михаїла, він зробив трансцендентну посвяту Первісного Материнського Сина реальною для створінь Хавони. Настільки реальною, що відтепер кожен паломник часу, який трудиться в звершенні подолання контурів Хавони, підбадьорюється та зміцнюється впевненим знанням про те, що Вічний Син Божий сім разів зрекався влади та слави Раю, аби взяти участь у досвіді просторово-часових паломників на семи колах прогресивного досягнення Хавони.
7:5.10 (87.4) Вічний Син є взірцевим натхненням для всіх Синів Божих у їхньому служінні посвяти в усіх всесвітах часу та простору. Рівноправні Сини Творці та споріднені Сини Арбітри, разом з іншими нерозкритими чинами синівства, усі поділяють цю дивовижну готовність дарувати себе різноманітним порядкам живих істот і ставати цими самими істотами. Тому, за духом і завдяки спорідненості природи, а також факту походження, стає істиною те, що в посвяті кожного Сина Божого світам простору — у цих даруваннях, через них і завдяки їм — Вічний Син дарував себе розумним вольовим створінням усесвітів.
7:5.11 (87.5) За духом і природою, якщо не за всіма атрибутами, кожен Райський Син є божественно досконалим портретом Первісного Сина. Буквально істинним є те, що кожен, хто бачив Райського Сина, бачив Вічного Сина Божого.

7:6.1 (87.6) Брак знань про численність Синів Божих є джерелом великого сум’яття на Урантії. Hевідання триває попри такі свідчення, як запис про конклав цих божественних особистостей: «Коли Сини Божі проголошували радість, і всі Ранкові Зорі співали разом». Кожне тисячоліття за стандартним часом сектору різні чини божественних Синів збираються на свої періодичні конклави.
7:6.2 (87.7) Вічний Син є особистісним джерелом тих прекрасних атрибутів милосердя та служіння, що так щедро характеризують усі чини низхідних Синів Божих у їхній діяльності в усьому творінні. Усю божественну природу, якщо не всю нескінченність атрибутів, Вічний Син незмінно передає Райським Синам, які вирушають із вічного Острова, аби розкрити Його божественний характер всесвіту всесвітів
7:6.3 (88.1) Первісний і Вічний Син є особою-породженням «першої» завершеної та нескінченної думки Вселенського Отця. Щоразу, коли Вселенський Отець і Вічний Син спільно проектують нову, оригінальну, ідентичну, унікальну та абсолютну особистісну думку, тієї самої миті ця творча ідея ідеально й остаточно персоналізується в істоті та особистості нового й оригінального Сина Творця. За духовною природою, божественною мудрістю та рівнозначною творчою силою ці Сини Творці потенційно рівні Богові Отцю та Богові Сину.
7:6.4 (88.2) Сини Творці вирушають із Раю у всесвіти часу і, за співпраці контролюючих та творчих представників Третього Джерела і Центру, завершують організацію локальних всесвітів прогресивної еволюції. Ці Сини не пов’язані з центральним і всесвітнім керуванням матерією, розумом чи духом і не опікуються ним. Відтак вони обмежені у своїх творчих актах передбуттям, пріоритетністю та верховенством Першого Джерела і Центру та Його рівноправних Абсолютів. Ці Сини здатні керувати лише тим, що самі викликають до буття. Абсолютне управління притаманне пріоритету існування і нерозривно пов'язане з вічністю присутності. Отець залишається первинним у всесвітах.
7:6.5 (88.3) Подібно до того, як Сини Творці персоналізуються Отцем і Сином, так і Сини Арбітри персоналізуються Сином і Духом. Це Сини, які завдяки досвіду тілесного втілення отримають право служити суддями з питань продовження існування в творіннях часу та простору.
7:6.6 (88.4) Отець, Син і Дух також об’єднуються для персоналізації різносторонніх Синів Учителів Трійці, які мандрують великим всесвітом як небесні наставники всіх особистостей — людських і божественних. Існує й чимало інших чинів Райського синівства, які не були відкриті смертним Урантії.
7:6.7 (88.5) Між Первісним Материнським Сином та цими сонмами Райських Синів, розсіяними по всьому творінню, існує прямий і виключний канал зв’язку — канал, чиє функціонування зумовлене самою природою духовного братерства, який єднає їх зв'язком майже абсолютної духовної співпричетності. Цей міжсинівський контур докорінно відрізняється від всесвітнього контуру духовної гравітації, який також замикається на особі Другого Джерела і Центру. Усі Сини Божі, чиє походження бере початок в особах Райських Божеств, перебувають у прямому та постійному зв’язку з Вічним Материнським Сином. І такий зв’язок є миттєвим; він не залежить від часу, хоча іноді обумовлений простором.
7:6.8 (88.6) Вічний Син не лише повсякчас володіє досконалим знанням про статус, думки та різнобічну діяльність усіх чинів Райського синівства, а й має повноту знання в будь-який момент щодо всього, що становить духовну цінність у серцях усіх створінь — як у первинному центральному творінні вічності, так і у похідних творіннях часу рівноправних Синів Творців.

7:7.1 (88.7) Вічний Син є повним, виключним, всесвітнім і остаточним одкровенням духу та особистості Вселенського Отця. Усе знання про Отця та інформація щодо Нього мають надходити від Вічного Сина та Його Райських Синів. Вічний Син існує одвічно і є цілком, без жодних духовних застережень, єдиним з Отцем. У божественній особистості вони рівнозначні; у духовній природі вони рівні; у божественності вони ідентичні.
7:7.2 (89.1) Внутрішня природа Бога не могла би бути за своєю суттю вдосконалена в особі Сина, оскільки божественний Отець є нескінченно досконалим, проте Його характер і особистість набувають більшої виразності шляхом звільнення від безособового та недуховного задля одкровення створінним істотам. Перше Джерело і Центр є значно більшим, ніж просто особистістю, проте всі духовні якості батьківської особистості Першого Джерела і Центру духовно присутні в абсолютній особистості Вічного Сина.
7:7.3 (89.2) Первинний Син та Його Сини зайняті вселенським розкриттям духовної та особистісної природи Отця всьому творінню. У центральному всесвіті, надвсесвітах, локальних усесвітах чи на населених планетах — саме Райський Син відкриває Отця Всесвіту людям та ангелам. Вічний Син та Його Сини відкривають шлях наближення створінь до Вселенського Отця. І навіть ми, істоти високого походження, розуміємо Отця набагато повніше, коли вивчаємо одкровення Його характеру та особистості у Вічному Сині та в Синах Вічного Сина.
7:7.4 (89.3) Отець приходить до вас як особистість лише через божественних Синів Вічного Сина. І ви досягаєте Отця саме цим живим шляхом; ви підноситеся до Отця під проводом цієї спільноти божественних Синів. І це залишається істиною попри те, що сама ваша особистість є безпосереднім даруванням Вселенського Отця.
7:7.5 (89.4) У всій цій розповсюдженій діяльності неосяжного духовного управління Вічного Сина не забувайте, що Син є особистістю так само істинно й реально, як особистістю є і Отець. Насправді, для істот колишнього людського походження Вічний Син буде більш досяжним, ніж Вселенський Отець. У ході просування паломників часу контурами Хавони ви будете здатні осягнути Сина задовго до того, як станете готовими розпізнати Отця.
7:7.6 (89.5) Ви зможете глибше осягнути характер і милостиву природу Вічного Сина милосердя, міркуючи над одкровенням цих божественних атрибутів, яке розкрив у любовному служінні ваш власний Син Творець — колись Син Людський на землі, а нині піднесений суверен вашого локального всесвіту: Син Людський і Син Божий.

7:7.7 (89.6) [Подано Божественним Радником, який отримав завдання сформулювати це положення, зображаючи Вічного Сина Раю.]