• Фінальна вичитка
  • 134 Перехідні Роки

    134:0.1 (1483.1) ПІД ЧАС Середземноморської подорожі Ісус уважно вивчав людей, з якими він зустрічався, та країни, через які він проходив, й близько цього часу прийняв остаточне рішення щодо часу свого наступного земного життя. Він повністю обміркував та, нарешті, схвалив той план, який передбачав його народження від єврейських батьків в Палестині, і тому він свідомо планував своє повернеться до Галілеї, щоб чекати там на початок роботи всього свого життя в якості громадського вчителя істини; він почав складати плани своєї громадської діяльності в країні свого батька Йосипа, і робив він це за своїм власним вільним бажанням.

    134:0.2 (1483.2) Завдяки своєму особистому та людському досвіду Ісус розумів, що Палестина є найкращим місцем в усьому Римському світі, де можна представити заключні розділи та зіграти останні сцени свого земного життя. Вперше він був повністю задоволений програмою відкритого прояву своєї справжньої природи та розкриття своєї божественної ідентичності серед євреїв та неєвреїв своєї рідної Палестини. Він певно вирішив закінчити своє життя на землі та завершити роботу всього свого земного існування в тій же самій країні, в якій він отримав свій перший людський досвід в якості беззахисного немовля. Його життя на Урантії почалося серед євреїв у Палестині, і він вирішив завершити своє життя в Палестині та серед євреїв.

    1. Тридцятий Рік (24 р.н.е.)

    134:1.1 (1483.3) Після прощання з Гонодом і Ганідом у Хараксі (в грудні 23 р.н.е.), Ісус повернувся через Ур до Вавилону, де приєднався до пустельного каравана, що вирушав до Дамаска. Від Дамаска він повернувся до Назарету, зупинившись лише на кілька годин у Капернаумі, де він відвідав родину Зеведея. Там він зустрів свого брата Якова, який незадовго до цього почав працювати на його попередньому місці в майстерні Зеведея. Після розмови з Яковом та Юдою (який також перебував у Капернаумі), а також після передачі своєму брату Якову невеликого будинку, придбаного Іваном Зеведеєм, Ісус продовжив свою подорож до Назарету.

    134:1.2 (1483.4) Наприкінці своєї середземноморської подорожі Ісус отримав достатньо грошей, щоб покрити свої життєві витрати майже до самого початку своєї громадської діяльності. Але окрім Зеведея з Капернауму, а також тих людей, яких він зустрів протягом цієї незвичайної подорожі, світ так ніколи і не дізнався про те, що Ісус здійснив її. Його родина завжди вважала, що він провів цей час, навчаючись в Александрії. Ісус ніколи не підтверджував цього, але також він ніколи відкрито не спростовував такі непорозуміння.

    134:1.3 (1483.5) Під час свого кілька тижневого перебування у Назареті, Ісус відвідав свою родину та друзів, провів час у ремонтній майстерні зі своїм братом Йосипом, але найбільшу увагу він приділив Марії та Рут. В той час Рут майже виповнилось п'ятнадцять років, і для Ісуса це була перша нагода провести з нею тривалі розмови, як із молодою жінкою.

    134:1.4 (1484.1) Як Симон, так і Юда вже протягом деякого часу хотіли одружитись, однак вони не хотіли цього робити без згоди Ісуса; відповідно, вони постійно відкладали свої одруження, сподіваючись на повернення старшого брата. І хоча в більшості питань всі вважали Якова головою родини, коли справа стосувалась питання одруження, вони всі хотіли отримати благословення Ісуса. Отже, Симон і Юда одружилися на їх подвійному весіллі на початку березня цього року, 24 р.н.е. Усі старші діти були тепер одружені; лише Рут, наймолодша, залишалася вдома з Марією.

    134:1.5 (1484.2) Ісус нормально та природно спілкувався окремо з членами своєї родини, але коли вони всі були разом, він завжди мав так мало що сказати їм, і вони зауважили це між собою. Марію така надзвичайно дивна поведінка її старшого сина збентежила особливо.

    134:1.6 (1484.3) У той час, коли Ісус готувався залишити Назарет, провідник великого каравану, який проїжджав повз місто, раптово захворів, і Ісус, будучи лінгвістом, запропонував себе на його місце. Оскільки планувалося, що ця поїздка буде тривати один рік, і весь цей час Ісус буде відсутний, а також оскільки всі його брати вже були одружені, а його мати жила вдома з Рут, Ісус скликав родинну нараду, на якій запропонував, щоб його мати та Рут перебралися до Капернауму, де вони зможуть жити в домі, який він нещодавно подарував Якову. Відповідно, кілька днів після того, як Ісус вирушив із караваном, Марія та Рут переїхали до Капернауму, де вони жили до кінця життя Марії в домі, який забезпечив їм Ісус. Йосип і його сім'я переїхали до їх старого дому в Назареті.

    134:1.7 (1484.4) Це був один з найбільш незвичайних років в духовному досвіді Сина Людського; за цей час він досягнув великого прогресу у впровадженні ефективної робочої гармонії між його людським розумом та внутрішнім Наставником. Наставник був активно включений в реорганізацію мислення та підготовкою розуму до великих подій, які мали відбутися в скорому часі. Особистість Ісуса готувалась до великої зміни в ставленні до світу. Це були перехідні часи, етап переходу того, хто народився як Бог у подобі людини, та готувався завершити своє земне життя як людина, що представляє собою Бога.

    2. Подорож Караваном до Каспії

    134:2.1 (1484.5) Першого квітня 24 р.н.е. Ісус покинув Назарет, відправившись із караваном в регіон Каспійського моря. Караван, яким керував Ісус, прямував з Єрусалиму через Дамаск і озеро Урмія, через Асирію, Медію та Парфію до південно-східного регіону Каспійського моря. Пройшов один повний рік, перш ніж Ісус повернувся з цієї подорожі.

    134:2.2 (1484.6) Для Ісуса ця караванна поїздка була ще однією пригодою, в якій він пізнавав світ та займався персональним служінням. За цей період разом зі своєю караванною сім'єю — пасажирами, охоронцями та водіями верблюдів, він отримав цікавий досвід. Десятки людей — чоловіків, жінок та дітей, що проживали вздовж маршруту, яким проходив караван, почали жити більш наповненим життям завдяки контакту з Ісусом, незвичайним керівником звичайного каравану. Не всі ті, хто мав нагоду насолодитись його особистою службою з того скористалися, але переважна більшість тих, хто зустрічався та розмовляв з ним, стали кращими на весь час свого подальшого земного життя.

    134:2.3 (1484.7) З усіх своїх подорожей світом ця поїздка до Каспійського моря найбільше наблизила Ісуса до Сходу і дозволила йому краще зрозуміти далекосхідні народи. Він особисто зустрівся з представником кожної із існуючих рас Урантії, за винятком червоної людини. Він насолоджувався своїм персональним служінням кожній з цих різноманітних рас та змішаних народів, і всі вони були чутливі щодо тієї живої істини, яку Ісус приносив їм. Європейці з далекого заходу та азіати з далекого сходу однаково звертали увагу на його слова надії та вічного життя й на них таким самим чином вплинуло життя Ісуса, сповнене любові, повсякденного і духовного служіння, яке він так милосердно жив серед них.

     

    134:2.4 (1485.1) Караванна поїздка була успішною у всіх відношеннях. Це був найбільш цікавий епізод в людському житті Ісуса, оскільки протягом усього цього року працював на керівній посаді, був відповідальним за матеріальні ресурси, доручені йому, та за безпечний провід попутників, які складали караван. Й протягом цього часу він дуже віддано, ефективно та мудро виконував всі свої численні обов'язки.

    134:2.5 (1485.2) Повертаючись з Каспії, Ісус покинув караван на озері Урмія, де він пробув трохи більше за два тижня. Він повернувся в якості пасажиру з одним із наступних караванів до Дамаска, де власники верблюдів благали його залишитися на їхній службі. Відхиливши цю пропозицію, він продовжив подорож із караваном до Капернаума, прибувши туди першого квітня 25 р.н.е. Більше він не вважав Назарет своїм домом. Капернаум став домом для Ісуса, Якова, Марії та Рут. Але після цього Ісус вже більше ніколи не жив зі своєю родиною; перебуваючи у Капернаумі він завжди оселявся з Зеведеями.

    3. Урмські Лекції

    134:3.1 (1485.3) На шляху до Каспійського моря Ісус на кілька днів зупинився для відпочинку і відновлення  сил в стародавньому персидському місті Урмія, яке було розташоване на західному березі озера Урмія. В цьому місці, на невеликій відстані від берега була розташована група островів, на найбільшому з яких знаходилась велика будівля — лекційний амфітеатр, присвячений  «духу релігії». Насправді ця будівля була храмом філософії релігій. 

    134:3.2 (1485.4) Цей храм релігії був побудований купцем, багатим громадянином міста Урмія і його трьома синами. Цю людину звали Кімбойтон, і серед його предків були представники багатьох  народів. 

    134:3.3 (1485.5) Лекції та бесіди в цій школі релігії починалися щодня о десятій годині ранку. Післяполудневі заняття починалися о третій годині, а вечірні дебати відкривалися о восьмій. Кімбойтон або один з його трьох синів завжди головували на цих заняттях, що проходили у  формі навчання, бесіди або диспуту. Засновник цієї унікальної школи релігії жив і помер,  так і не розкривши своїх власних релігійних поглядів. 

    134:3.4 (1485.6) Ісус кілька разів брав участь у цих дискусіях, і до того, як він залишив Урмію, Кімбойтон  домовився з ним, що на зворотному шляху він затримається тут на два тижні й прочитає цикл з  двадцяти чотирьох лекцій про «Братство людей», а також проведе дванадцять вечірніх  занять у формі відповідей на питання, бесід і диспутів за змістом своїх лекцій зокрема й на тему братства людей загалом. 

    134:3.5 (1485.7) У відповідності з цим договором, на зворотному шляху Ісус зробив зупинку і прочитав курс цих лекцій. З усіх вчень Ісуса на Землі цей курс відрізнявся найбільшою систематичністю.  Ніколи — ні до, ні після цього — він не приділяв такої уваги одній і тій самій темі, як в цих лекціях і бесідах про братерство людей. Насправді, темами цих лекцій було «Царство Боже» і «Царства людей». 

    134:3.6 (1486.1) Серед викладачів цього храму філософії релігії були представники більше ніж тридцяти релігій і релігійних культів. Відповідні релігійні групи обирали й утримували своїх  вчителів, надаючи їм всі необхідні повноваження. У той час в штат викладачів входило близько сімдесяти п'яти осіб. Вони жили в будинках приблизно по дванадцять чоловік в кожному. Раз на місяць ці групи замінювалися за жеребом. Нетерпимість, дух суперництва або що-небудь інше, що могло заважати спокійному управлінню громадою, завжди призводило до рішучого і негайного звільнення винного вчителя, який без зайвих розмов звільнявся з роботи, а його місце відразу ж займав інший викладач, що чекав своєї черги. 

    134:3.7 (1486.2) Ці вчителі різних релігій покладали величезні зусилля, щоб показати, наскільки схожими були їх релігії у відношенні до принципових понять щодо цього і подальшого життя. Для  того, щоб стати викладачем, вимагалося визнання тільки однієї доктрини: кожен вчитель  повинен був представляти релігію, яка визнає Бога, — деякий тип вищого Божества. Також, серед викладачів було п'ять незалежних вчителів, які не представляли жодної з  організованих релігій. Саме у якості такого незалежного вчителя і постав перед ними Ісус.

     

    134:3.8 (1486.3) [Коли ми, проміжні створіння, вперше підготували узагальнення вчень Ісуса в місті Урмія, між серафімами церков і серафімами прогресу виникло непорозуміння щодо того, наскільки мудро буде включати ці вчення в Урантійські Одкровення. Обставини двадцятого століття, що панують як в релігії, так і в управлінні людством, дуже відрізняються від тих обставин, які панували на планеті в дні Ісуса; отже насправді нам дуже складно адаптувати вчення Майстра, які він виклав в Урмії, до проблем Царства Божого та Царств людей, які існують у двадцятому столітті. Нам так і не вдалось сформулювати вчення Майстра так, щоб вони вдовольнили обидві групи серафімів планетарного управління. Врешті решт, Мелхиседек, що головує в комісії одкровення, призначив трьох із нас в спеціальну комісію, створену для того, щоб підготувати наш погляд на вчення Ісуса, які він виклав в Урмії, адаптований до релігійних та політичних умов двадцятого століття Урантії. Отже, ми, троє вторинних проміжних створінь, виконали таку адаптацію вчень Ісуса, переформулювавши його висловлювання, так, щоб було можливо застосувати їх до сучасних умов світу, і тепер ми викладаємо ці висловлювання тут, під редакцією Мелхиседека, голови комісії одкровення.]

    4. Суверенність — Божественна і Людська 

    134:4.1 (1486.4) Братство людей ґрунтується на отцовстві Бога. Божа сім'я виникає з Божої любові — Бог  це і є любов. Бог-Отець божественно любить своїх дітей, кожного з них.

    134:4.2 (1486.5) Царство небесне, або божественна форма правління, засноване на факті божого панування — Бог є дух. Оскільки Бог є дух, його царство є духовним. Царство небесне не може бути ні  матеріальним, ні тільки інтелектуальним. Царство боже — це духовний взаємозв'язок між Богом і людиною. 

    134:4.3 (1486.6) Якщо різні релігії визнають духовне панування Бога-Отця, то всі ці релігії  перебувають у мирі. Тільки тоді, коли одна релігія заявляє, що вона у чомусь перевершує  всі інші і має виняткову владою над іншими релігіями, вона стає нетерпимою по  відношенню до них або сміє переслідувати іновірців. 

    134:4.4 (1487.1) Релігійний мир — братство — не буде втілене допоки всі релігії не вирішать скласти з себе всю церковну владу і повністю відмовитися від будь-якої ідеї духовного панування. Тільки Бог є духовним владикою. 

    134:4.5 (1487.2) На Землі не буде рівності релігій (релігійної свободи) і релігійні війни будуть тривати доти,  поки всі релігії не погодяться передати всю релігійну владу на деякий надлюдський  рівень — самому Богу. 

    134:4.6 (1487.3) Запанувавши у серцях людей Царство небесне обов’язково створить релігійну єдність (не обов'язково релігійну однаковість), тому, що будь-яка і всі релігійні групи, що складаються з таких віруючих, будуть вільні від будь-яких атрибутів церковної влади — вільними від  релігійного панування. 

    134:4.7 (1487.4) Бог є Дух, і Бог дає частку свого духу для вселення в серце людини. У духовному  відношенні всі люди рівні. Царство небесне не знає каст, класів, соціальних рівнів і  економічних груп. В дусі всі люди — брати і сестри. 

    134:4.8 (1487.5) Однак, як тільки віряни забувають про духовне володарювання Бога-Отця, одна з релігій  завжди заявляє про свою перевагу над іншими. І тоді, замість миру на землі і доброї волі  серед людей, починаються чвари, взаємні звинувачення і навіть релігійні війни — в усякому разі, війни серед релігійних людей. 

    134:4.9 (1487.6) Якщо люди, що володіють вільною волею і вважають себе рівними істотами не приходять  до взаємного визнання факту підкорення деякому вищому володарюванню, — деякої влади,  яка стоїть над ними і перевершує їх, — то рано чи пізно такі люди піддаються спокусі випробувати свою власну здатність здобути владу над іншими людьми і групами людей. Принцип рівності забезпечує мир тільки у тому випадку, коли існує взаємне визнання  деякого понад-керуючого впливу або вищого володарювання. 

    134:4.10 (1487.7) Релігійні діячі Урмії жили у відносному мирі і спокої завдяки повній відмові від усіх своїх  уявлень про релігійне панування. У духовному відношенні всі вони вірили у всевладного  Бога; в соціальному відношенні вища і незаперечна влада перебувала в руках їх голови —  Кімбойтона. Вони добре знали, що станеться з будь-яким учителем, який дозволить собі  зневажати своїх колег. Релігійний мир може бути встановлений тільки тоді, коли всі релігійні групи добровільно відмовляться від усіх своїх уявлень про божественне  заступництво, богообраність та релігійне панування. Тільки тоді, коли вищим стане  Бог-Отець, люди стануть релігійними братами і будуть жити в релігійному мирі на  землі. 

    5. Політична Суверенність 

    134:5.1 (1487.8) [Хоча вчення Учителя про суверенітет Бога і є істинним — варто зауважити, що в подальшому воно було ускладнене появою релігії про самого Ісуса серед світових релігій — виклад його поглядів на політичний суверенітет був значно ускладнений політичною еволюцією національного життя, яка відбулась протягом більш ніж дев'ятнадцяти останніх століть. В часи Ісуса існували лише дві великі світові держави — Римська імперія на Заході та Ганська імперія на Сході — і вони були розділені великими територіями — Партійським царством та іншими проміжними землями в Каспійському і Туркестанському регіонах. Саме тому у наступному викладі ми значно відійшли від змісту вчень Учителя в Урмії щодо політичного суверенітету з метою застосувати суть його вчення до особливо критичного етапу еволюції політичного суверенітету двадцятого сторіччя після Христа.]

     

    134:5.2 (1487.9) Війни на Землі не припиняться доти, доки нації будуть чіплятися за примарні уявлення про  необмежений національний суверенітет. На Землі існує тільки два рівня відносної  суверенності: вільна духовна воля смертного індивідуума і сукупна суверенність людства в  цілому. Між рівнем смертного індивідуума і рівнем всього людства будь-які об'єднання і  асоціації є відносними, минущими, мають цінність тільки в тій мірі, в якій вони сприяють  благополуччю, процвітанню і прогресу окремого індивідуума і планети в цілому —  прогресу людини і людства. 

    134:5.3 (1488.1) Вчителі релігій повинні завжди пам'ятати, що духовне панування Бога переважає всі проміжні і перехідні рівні духовної лояльності. Настане день, і громадські правителі зрозуміють,  що саме Всевишні правлять над царствами людей. 

    134:5.4 (1488.2) Це правління Всевишніх над царствами людей здійснюється не для того, щоб якась окрема група смертних отримала перевагу над іншою. Не існує такого поняття, як «обраний народ». Правління Всевишніх — верховних керівників політичною еволюцією — є правлінням, спланованим так, щоб приносити найбільшу користь найбільшому числу всіх людей протягом найбільш тривалого проміжку часу. 

    134:5.4 (1488.3) Суверенітет є влада, й він зростає за рахунок організованості. Такий ріст організованості політичної влади є благом і потрібною справою, бо в своїй тенденції це зростання прагне охоплювати все більші соціальні верстви — аж до людства в цілому. Однак, на кожній  проміжній стадії той самий розвиток політичної організації створює проблеми і напругу між початковою і природною організацією політичної влади — родиною — і остаточним  завершенням процесу політичного розвитку — управлінням всім людством, за участю всього людства і для всього людства. 

    134:5.6 (1488.4) Починаючи із влади батьків в сімейній групі, політичний суверенітет формується за рахунок  все більшої організації в міру того, як розрізнені сім'ї зливаються в єдинокровні клани, які з  часом, в силу різних причин, об'єднуються в племена — над’єдинокровні політичні групи. А у подальшому, за рахунок торгівлі, спілкування і завоювань, племена об'єднуються в націю, в той час, як самі нації іноді об'єднуються імперією. 

    134:5.7 (1488.5) Разом із тим, як суверенітет переходить від менших груп до більших, війни трапляються усе рідше, тобто зменшуються військові конфлікти між малими народами. Проте небезпека виникнення великих війн навпаки збільшується саме в процесі розростання суверенних  держав. В теперішній час, коли весь світ стає дослідженим і заселеним, коли нації стають нечисленними, сильними і могутніми, коли у таких великих й, як вважається, суверенних держав з'являються спільні кордони, коли такі держави розділяють лише океани, — тоді виникнуть всі умови для великих війн, всесвітніх конфліктів. Співіснування так званих суверенних держав не  може не породжувати конфлікти і не приводити до війни. 

    134:5.8 (1488.6) Труднощі, що виникають в процесі еволюції політичного суверенітету від рівня сім'ї до рівня всього людства полягають у тому опорі, що чинить інерція, присутня на всіх проміжних рівнях розвитку політичного суверенітету. Сім'ї часом кидали виклик своїм  кланам, а дії кланів і племен часто були згубними для територіальної держави. Те, що є опорою на попередніх етапах розвитку політичної організації завжди служить (і завжди служило) перешкодою кожному новому наступному етапу розвитку політичного суверенітету. І так відбувається тому, що одного разу мобілізована людська прихильність у подальшому важко змінюється. Та ж сама лояльність, яка робить можливою  еволюцію племені, ускладнює еволюцію вищої форми племені — територіальної держави. І та ж сама лояльність (патріотизм), завдяки якій можлива еволюція територіальної держави,  надзвичайно ускладнює еволюційний розвиток і управління людством у цілому.

    134:5.9 (1488.7) Політичний суверенітет виникає як результат відмови від самовизначення — спочатку  самовизначення індивіда у межах родини, а потім — сімей і кланів по відношенню до  племені і більш великих груп. В цілому, ця поступова передача самовизначення від менших  груп до все більш великих політичних організацій відбувалась на Сході неослабно з часу появи династій Мін і Моголів. На Заході цей процес тривав понад тисячоліття, аж до  закінчення першої світової війни, коли несподівана зворотна тенденція на деякий час порушила цей нормальний процес, відродивши зниклий політичний суверенітет численних малих груп у Європі. 

    134:5.10 (1489.1) Міцний мир запанує на планеті тільки тоді, коли так звані суверенні держави свідомо передадуть всю свою суверенну владу братерству людей — всесвітньому уряду.  Інтернаціоналізм у вигляді ліги або організації об’єднаних націй ніколи не зможе дати людству міцного миру. Всесвітні союзи націй зможуть успішно попереджувати локальні війни і задовільно контролювати малі держави, але вони не зможуть запобігти світовим війнам, як не зможуть вони контролювати три, чотири або п'ять найсильніших урядів. У разі справжнього конфлікту, одна з цих світових держав вийде з Організації Об’єднаних Націй і оголосить війну. Неможливо уникнути війн допоки нації хворі на оманливий вірус державного суверенітету. Інтернаціоналізм є кроком у правильному напрямку. Міжнародні об’єднані миротворчі сили зможуть попередити багато малих війн, однак вони будуть неефективними для запобігання великим війнам, конфліктам між найбільшими військовими потугами світу. 

    134:5.11 (1489.2) У процесі скорочення числа дійсно суверенних націй (великих держав), збільшується як можливість, так і потреба у всесвітньому уряді. Коли в світі лишається лише кілька справді суверенних (великих) держав, вони повинні або вступити в смертельну боротьбу за  державну (імперську) перевагу, або — за рахунок добровільної передачі деяких прерогатив своєї суверенності — створити принципове ядро наддержави, яка стане початком реальної суверенності всього людства. 

     

    134:5.12 (1489.3) Мир прийде на Урантію тільки після того, як так звані суверенні держави передадуть право ведення військових дій представницькому уряду всього людства. Політична  суверенність властива народам світу. Коли всі народи Землі спільно створять один світовий  уряд, у них буде право і можливість зробити такий уряд СУВЕРЕННИМ; і тільки тоді, коли така представницька, або демократична, світова держава контролюватиме усі сухопутні, повітряні та морські збройні сили, мир на землі і добра воля серед людей зможуть нарешті запанувати — але не раніше. 

    134:5.13 (1489.4) Для прикладу можна поглянути на урок дев'ятнадцятого і двадцятого століть: сорок вісім штатів Америки вже давно живуть у мирі. Вони більш не ведуть міжусобних війн. Вони  передали свій суверенітет федеральному уряду і, використовуючи для вирішення конфліктів третейський суд, відмовилися від будь-яких претензій на ілюзорне самовизначення. Хоча кожен штат і вирішує свої внутрішні справи, він не обтяжений зовнішніми відносинами, тарифами, імміграцією, військовими справами або питаннями торгівлі між штатами. Не займаються окремі штати і питаннями громадянства. Сорок вісім штатів можуть потерпати від руйнівних наслідків війни тільки тоді, коли так чи інакше під загрозою опиняється суверенітет федеральної держави. 

     

    134:5.14 (1489.5) Відмовившись від пов’язаних хибних софізмів — суверенітету і самовизначення — сорок  вісім штатів зберігають мир і спокій у відносинах між штатами. Так і інші нації почнуть  здобувати мир тільки тоді, коли вони добровільно передадуть свій суверенітет  всесвітньому уряду — верховній владі братства людей. У такому світі малі нації будуть настільки ж могутніми, як і великі — подібно до того, як маленький штат Род-Айленд представлений двома сенаторами в американському конгресі, так само як і густонаселений штат Нью-Йорк або великий штат Техас. 

    134:5.15 (1490.1) Обмежений (місцевий) суверенітет цих сорока восьми штатів був створений людьми і для людей. Федеральний (державний ) суверенітет Сполучених Штатів Америки був створений тринадцятьма першими штатами для їх власної користі і для користі людей. Настане час, і нації планети створять наддержавний суверенітет планетарного уряду всього людства для їх власної вигоди й для того, щоб цим скористалися всі люди. 

    134:5.16 (1490.2) Громадяни не народжуються для того, щоб приносити користь урядам; уряди суть  організації, які створюються і призначаються для вигоди людей. Еволюція політичного суверенітету завершується тільки з появою управління, що забезпечує суверенність всіх людей. Всі інші види суверенітету є відносними за своєю цінністю, проміжними за своїм значенням і підлеглими за своїм статусом.

    134:5.17 (1490.3) З розвитком наукового прогресу війни будуть ставати все більш і більш руйнівними. І так буде доти, доки вони не поставлять під загрозу саме існування людського роду. Скільки  світових воєн ще повинно спалахнути, скільки ліг і організацій об’єднаних націй має ще  впасти, перш ніж люди будуть готові створити уряд для всього людства, вкусити благо  міцного миру і прийти до процвітання, заснованого на добрій волі серед людей всього світу? 

    6. Закон, Свобода і Суверенність

    134:6.1 (1490.4) Якщо одна людина прагне до незалежності — свободи — вона має пам'ятати, що до  тієї ж самої свободи прагнуть і всі інші люди. Групи таких волелюбних смертних не  можуть жити разом у мирі, не підкоряючись таким законам і таким правилам, які надають кожній людині однаковий ступінь свободи, гарантуючи рівний ступінь свободи усім іншим її побратимам. Якщо одна людина стане вільною абсолютно, це буде означать, що інша людина  повинна стати абсолютно залежним рабом. В соціальному, економічному і політичному  аспекті свобода завжди є відносною величиною. Свобода — це дар цивілізації, який стає  можливий тільки завдяки дії ЗАКОНУ.

    134:6.2 (1490.5) Релігія створює духовні умови для втілення братства людей, однак для вирішення  соціальних, економічних і політичних проблем, пов'язаних з досягненням цієї мети —  досягненням людського щастя та ефективності — буде потрібен загальносвітовий уряд. 

    134:6.3 (1490.6) Допоки політичний суверенітет в цьому світі поділений групою націй-держав і несправедливо утримується ними, війни будуть зберігатися — одна нація буде йти війною  на іншу. Англія, Шотландія і Уельс завжди ворогували, аж поки вони не відмовилися від суверенітету, передавши його Сполученому Королівству. 

    134:6.4 (1490.7) Нова світова війна змусить так звані суверенні держави створити об'єднання деякого типу, щоб воно виконувало роль запобіжника проти виникнення малих війн — воєн між малими націями. Однак глобальні війни триватимуть допоки не буде створено світовий уряд. Тільки глобальна верховна влада зможе запобігти глобальній війні — і ніщо інше. 

    134:6.5 (1490.8) Сорок вісім американських вільних штатів живуть разом у мирі. Серед громадян цих сорока восьми штатів є представники усіх світових національностей і рас. Ці американці  представляють майже всі існуючи в світі релігії, релігійні секти і культи, і незважаючи на  це, тут, в Північній Америці, вони мирно уживаються один з одним. І все це стало  можливим завдяки тому, що ці сорок вісім штатів відмовилися від свого суверенітету і будь-яких претензій на уявне право самовизначення. 

    134:6.6 (1490.9) Справа не в озброєнні або роззброєнні. Не пов'язані з проблемою збереження миру в усьому світі і питання обов'язкового призову або вільного найму на військову службу. Якщо у  сильних націй відібрати всі види сучасної військової техніки і всі види вибухові речовини, вони будуть битися за допомогою кулаків, каменів і палиць. І так триватиме доти, доки вони будуть чіплятися за свої омани — уявлення про те, що національний  суверенітет є їх божественним правом.

    134:6.7 (1491.1) Не війна є важким і страшним захворюванням людини; війна — це симптом, слідство. Справжнім захворюванням є вірус національного суверенітету. 

    134:6.8 (1491.2) Земні нації ніколи не володіли справжнім суверенітетом — таким, який міг би слугувати захистом від руйнівної та спустошливої дії світових війн. Створюючи глобальний  загальнолюдський уряд, держави не стільки відмовляються від свого суверенітету, скільки  створюють реальний, справжній і міцний загальносвітової суверенітет, який може стати їх  всебічним захистом від будь-яких конфліктів. Локальні питання вирішуватимуться місцевими урядами; національні справи — національними урядами; міжнаціональні відносини будуть  перебувати в адмініструванні світового уряду.

    134:6.9 (1491.3) Мир в усьому світі неможливо підтримувати за допомогою договорів, дипломатії,  міжнародної політики, союзів, балансу сил або будь-яких інших домовленостей, якщо вони  базуються на національному суверенітеті. Світовий закон повинен створюватися і здійснюватися світовим урядом, що буде виражати суверенність всього людства. 

    134:6.10 (1491.4) При головуванні всесвітнього уряду індивідуум буде володіти значно більшою свободою. Оподаткування, контроль і інші обмеження, якими сьогодні обтяжені громадяни багатьох держав нерідко відрізняються деспотичністю. Багато із цих посягань на індивідуальні  свободи зникнуть, коли національні уряди будуть готові довірити свій суверенітет у галузі  міжнародних відносин загальносвітовому уряду. 

    134:6.11 (1491.5) При загальносвітовому уряді національні групи дійсно отримають можливість  втілювати в життя і користуватися своїми особистими свободами, властивими справжній  демократії. Софізму самовизначення настане кінець. З глобальним регулюванням фінансів і  торгівлі настане нова ера загального миру. Нарешті зможе розповсюдитись загальносвітова мова і  замерехтить надія на появу загальносвітової релігії — чи релігій із загальносвітовою точкою зору. 

    134:6.12 (1491.6) Колективна безпека принесе мир тільки тоді, коли під колективом буде розумітися все людство.

    134:6.13 (1491.7) Політична влада представницького уряду всього людства забезпечить міцний мир на землі, а духовне братерство назавжди стане гарантією доброї волі між людьми. І іншого  шляху для досягнення миру на землі і доброї волі між людьми не існує. 

     

    * * *

     

    134:6.15 (1491.8) Після смерті Кімбойтона його сини стикнулися з великими труднощами у підтримці мирної атмосфери на в цій релігійній школі. Послідовники вчень Ісуса могли б мали більшу вагу в цьому закладі, якби християнські вчителі, що приєдналися до Урмської школи пізніше, проявили більше мудрості і виявили більше терпимості.

    134:6.16 (1491.9) Старший син Кімбойтона звернувся до Абнера в Філадельфії із проханням про допомогу, але, нажаль, вибір вчителів, який зробив Абнер був надзвичайно невдалим, оскільки всі вони виявились непохильними та безкомпромісними. Ці вчителі намагалися зробити свою релігію домінуючою над іншими віруваннями. Вони ніколи навіть не здогадувались, що часто згадувані в цій релігійній школі лекції провідника каравану були виголошені самим Ісусом.

    134:6.17 (1491.10) Через посилення непорозумінь в школі релігій троє братів відкликали свою фінансову підтримку і через п'ять років школу було закрито. Пізніше вона була відкрита в якості храму Мітри і врешті-решт згоріла в наслідок одного із їхніх оргійних святкувань.

    7. Тридцять Перший Рік (25 р.н.е.)

    134:7.1 (1492.1) Після повернення з подорожі до Каспійського моря Ісус усвідомлював, що його подорожі світом тепер майже закінчилися. В подальшому він здійснив лише одну поїздку за межі Палестини, до Сирії. Після короткого візиту до Капернауму Ісус прибув до Назарету, де зупинився на кілька днів. В середині квітня він залишив Назарет і вирушив в Тир. Звідти він продовжив свою мандрівку на північ, зупинившись на декілька днів у Сидоні, але його кінцевим пунктом була Антіохія.

    134:7.2 (1492.2) Цей рік був часом його самотніх подорожей Палестиною та Сирією. Протягом цього року його знали під різними іменами в різних частинах країни, Ісуса назвиали: плотник з Назарета, майстр з Капернауму, книжник з Дамаска та вчитель з Александрії.

    134:7.3 (1492.3) В Антіохії Син Людський прожив понад два місяці, працюючи, спостерігаючи, вивчаючи, відвідуючи, служачи; весь цей час він споглядав за тим, як людина живе, як люди думають, як відчувають та реагують на середовище людського існування. Протягом трьох тижнів цього періоду він працював як шинковник. Він перебував довше в Антіохії, ніж у будь-якому іншому місці, яке відвідав під час цієї подорожі. Десять років пізніше, коли апостол Павло проповідував в Антіохії і чув, як його послідовники говорять про доктрини Дамаського писаря, він навряд чи здогадувався, що його учні чули голос та слухали вчення самого Вчителя.

    134:7.4 (1492.4) З Антиохії Ісус здійснив подорож на південь узбережжям до Кесарії, де затримався на кілька тижнів, після чого продовжив свій рух далі вздовж узбережжя до Яфи. З Яфи він вирушив вглиб країни до Ямнії, Ашдоду та Гази. З Гази він скористався маршрутом в середині країни до Беер-Шеви, де пробув тиждень.

    134:7.5 (1492.5) У подальшому Ісус розпочав свою останню мандрівку в якості приватної особи, вирушивши через центральну частину Палестини, від Беер-Шеви на півдні до Дану на півночі. Протягом цієї подорожі на північ він зупинявся в Хевроні, Віфлеємі (де відвідав своє місце народження), Єрусалимі (він не відвідував Віфанію), Беероті, Лівонії, Сихарі, Сихемі, Самарії, Геві, Ен-Ґаннімі, Ендорі, Мадоні; проїхавши через Магдалу та Капернаум, він продовжив свою подорож на північ; і пройшовши східніше від Озера Мером, він проїхав через Карахта до Дану, або Кесарії-Філіпа.

    134:7.6 (1492.6) Внутрішній Настроювач Мислення тепер вів Ісуса далі від місць проживання людей, він направляв Ісуса піднятися на гору Гермон для того, щоб Ісус міг завершити свою роботу з опанування людського розуму й вирішити завдання свого повного присвячення наступній частині своєї життєвої роботи на землі.

    134:7.7 (1492.7) Цей період був одним з найбільш незвичайних і надзвичайних в усьому житті Майстра на Урантії. Іншим, дуже схожим на цей періодом був досвід, який Ісус отримав під час самотнього перебування у горах біля Пелли, після його хрещення. Період самотності на горі Гермон був завершенням його суто людського життєвого шляху, технічно він був завершенням періоду земного присвячення Ісуса, тоді як пізніша самотність у горах біля Пелли стала початком більш божественної фази його присвячення. В ті дні Ісус жив сам на сам із Богом протягом шести тижнів на схилах гори Гермон.

    8. Перебування на Горі Гермон

    134:8.1 (1492.8) Провівши деякий час поблизу від Кесарії-Філіпа, зібравши припаси, підготувавши тварину для перевезення та найнявши хлопчика на ім'я Тіглат, Ісус вирушив Дамаською дорогою до села, яке колись було відоме як Бейт Дженн в передгір'ях гори Гермон. Тут, наприкінці серпня 25-го року н. е., він розбив свій невеличкий табір і, залишивши свої запаси під опікою Тіглата, піднявся на самотні схили гори. Першого дня Тіглат супроводжував Ісуса на гору до визначеного пункту, що знаходився приблизно на висоті 6 000 футів над рівнем моря, де вони збудували кам'яну схованку, в яку Тіглат мав закладати їжу двічі на тиждень.

    134:8.2 (1493.1) Першого дня, після того, як Ісус залишив Тіглата, піднявшись на гору лише на деяку коротку відстань, Ісус зупинився, щоб помолитись. Серед іншого, він попросив Батька відіслати назад серафима-охоронця, щоб він міг "бути з Тіглатом". Він просив, щоб йому було дозволено вступити в останню битву з реальностями земного існування самому. І його прохання було задоволено. Це важке випробування він зустрів лише зі своїм внутрішнім Наставником, як із єдиним, хто міг направляти і підтримувати його.

     

    134:8.3 (1493.2) Перебуваючи на горі Ісус їв помірно, загалом він утримувався від їжі не більше ніж один чи два дні. Над-людські істоти, що постали перед ним на горі, з якими він вступив у духовний двобій, і яких він переміг в силі, були реальними; це були його найзапекліші вороги в системі Сатанія; вони не були фантомами уяви, що з'явились з інтелектуальних фантазій ослабленого чи зголоднілого смертного, який не міг розрізнити реальність й видіння хворобливого розуму.

    134:8.4 (1493.3) На горі Гермон Ісус провів останні три тижні серпня і перші три тижні вересня. Під час цих тижнів він завершив своє смертне завдання з опанування кіл усвідомлення свого розуму і контролю над своєю особистістю. Протягом цього періоду єдності зі своїм Небесним Отцем, перебуваючий в розумі Ісуса Настроювач Мислення також виконав всі свої призначені завдання. Земні цілі життя цього створіння тепер було завершено. Лишилось тільки виконати остаточну фазу узгодження розуму та Настроювача.

    134:8.5 (1493.4) Після більше ніж п'яти тижнів неспинного спілкування зі своїм Райським Отцем, Ісус став абсолютно певним в своїй природі та впевненим в своєму триумфі над матеріальними рівнями прояву особистості у часопросторі. Він повністю вірив у свою божественну природу, яка переважає над його людською природою і не сумнівався у своїй перемозі.

     


    134:8.6 (1493.5) Біля кінця перебування на горі Гермон Ісус звернувся до свого Отця з проханням про дозвіл на зустріч з його ворогами з системи Сатанія в якості Сина Людського, Іешуа бен Йозефа. Це прохання було задоволено. Протягом останнього тижня на горі Гермон з Ісусом відбулась велика спокуса, всесвітнє випробування. Сатана (який представляв Люцифера) та Калігастія, бунтівний Правитель Планети, разом були присутні біля Ісуса й стали для нього повністю видимими. І ця "спокуса", останнє випробування людської вірності перед лицем спотворених тверджень бунтівних осібностей, не мала нічого спільного ні з їжею, ні з храмовими баштами, ні з самовпевненими діяннями. Вона також не мала нічого спільного з царствами цього світу, але радше з верховним володарюванням в всьому могутньому та славному всесвіті. Символізм ваших записів про цю подію був призначений минулим епохам, що послуговувались по-дитячому наївним людським розумінням. Пізніші покоління людей повинні усвідомити, через яке велике випробування Син Людський пройшов того дня на горі Гермон.

    134:8.7 (1493.6) На множинні пропозиції та контрапозиції емісарів Люцифера Ісус відповів: «Нехай переможе воля мого Райського Отця, а тебе, мій бунтівний сину, хай судять Старійші Днів. Я є твій Батько-творець; я зійтися з тобою в рівній боротьбі не можу, а мою милість ти вже відкинув. Я віддаю тебе на суд Суддів великого всесвіту».

    134:8.8 (1494.1) На всі компроміси та варіанти тимчасових заходів, які радив прийняти Люцифер, на всі лицемірні пропозиції стосовно інкарнаційної посвяти, Ісус відповів: "Хай виповниться воля мого Райського Отця". І після того, як випробування Ісуса було завершено, серафим-охоронець повернувся до місця перебування Ісуса та продовжив служити йому.

     

    134:8.9 (1494.2) Пізнього літа, серед дерев та в мовчанні природи, Михаїл Небадонський переміг, отримавши безсумнівну повну владу над своїм всесвітом. Того дня він виконав завдання, що стоїть перед усіма Синами-Творцями, — повною мірою прожити життя, втілившись у смертній плоті в еволюційнійному світі часу та простору. Оголошення про цю важливу подію відбулося лише після його хрещення, через декілька місяців, але насправді все це відбулося того самого дня на горі Гермон. В той час, коли Ісус спустився долі з місця свого перебування на горі Гермон, долю бунту Люцифера в Сатанії та сепаратизму Калігастії на Урантії було практично вирішено. Ісус заплатив ту останню ціну, яка вимагалась від нього для досягнення повноцінного вларства в своєму всесвіті; факт набуття повновладдя Ісусом сам по собі визначає статус всіх бунтівників, та в майбутньому дозволяє швидко і ефективно вирішувати всі подібні ситуації (якщо вони коли-небудь відбудуться). Отже, очевидно, що так зване «велике спокушення» Ісуса відбулося за деякий час до його хрещення, а не одразу після цієї події.

    134:8.10 (1494.3) Завершивши своє перебування на горі, спускаючись з неї, Ісус зустрів Тіглата, який прямував до місця їхньої схованки з їжею. Ісус повернув його, сказавши лише: "Період відпочинку скінчився; я повинен повернутися до справи мого Отця". Він був мовчазний і дуже змінився за час перебування на горі; закінчивши свою зворотню подорож до Дану він попрощався з хлопчиком й віддав йому осла. Після цього Ісус продовжив свою подорож на південь, до Капернауму, тим самим шляхом, яким він сюди прийшов.

    9. Час Очікування

    134:9.1 (1494.4) Це був час наприкінці літа, день спокути та свято наметів були незабаром. У суботу Ісус зустрівся зі своєю родиною в Капернаумі, а наступного дня він вирушив до Єрусалима з Іваном, сином Зеведеєвим, прямуючи туди на схід від озера, через Гераса та вниз по долині Йордану. Під час подорожі Іван помітив значні зміни в поведінці Ісуса.

    134:9.2 (1494.5) Ісус та Іван провели ніч в Віфанії у Лазаря та його сестер, а наступного ранку вирушили до Єрусалиму. Вони провели майже три тижні в місті та його околицях, принаймні, це стосувалось Івана. Багато днів Іван відправлявся в Єрусалим наодинці, тоді як Ісус крокував найближчими горами, віддаючись духовному спілкуванню із Отцем своїм небесним.

    134:9.3 (1494.6) Обидва — Ісус та Іван — були присутні на урочистих службах дня спокути. Іван був дуже вражений церемоніями цього дня, найважливішого дня в єврейському релігійному ритуалі, але Ісус залишався задумливим і тихим спостерігачем. Для Сина Людського цей перформанс був жалюгідним і патетичним. Він сприймав його як спотворення характеру та атрибутів свого Отця Небесного. Він розглядав події цього дня, як глузування над фактами божественної справедливості та істинами безмежного милосердя. Він прагнув висловити справжню істину про люблячий характер свого Батька та його милосердну поведінку у всесвіті, але вірний Настроювач Ісуса попередив його про те, що його час ще не прийшов. Однак тієї ночі, у Віфанії, Ісус висловив численні зауваження, які сильно збентежили Івана; Іван ніколи повністю не розумів справжньої ваги того, що Ісус сказав в його присутності того вечора.

    134:9.4 (1495.1) Ісус планував лишитися з Іваном протягом усього тижня святкувань свята наметів. Це свято було щорічним в усій Палестині; це був єврейський час відпочинку. Хоча Ісус і не брав участі у веселощах з цієї нагоди, було очевидно, що він отримував задоволення, йому було приємно спостерігати за безтурботністю та радісною невимушеністю молоді і людей старшого віку.

    134:9.5 (1495.2) В середині тижня святкувань, ще до закінчення всіх урочистостей, Ісус попрощався з Іваном, сказавши, що він бажає відвідати гори, де він зможе краще поспілкуватися зі своїм Райським Отцем. Іван хотів піти з ним, але Ісус наполягав, щоб він залишився до кінця святкувань, зауваживши: “Тобі не потрібно нести тягар Сина Людського; лише сторожу потрібно стерегти поки місто спить в мирі.” Після цього Ісус не повертався до Єрусалиму. Провівши майже тиждень самотньо в горах біля Віфанії, він відправився до Капернауму. Дорогою додому Ісус провів день та ніч на схилах Гілбої, недалеко від місця, де король Саул вкоротив собі життя; і прибувши до Капернауму, він був більш радісним, ніж тоді, коли він лишав Івана в Єрусалимі.

    134:9.6 (1495.3) Наступного ранку, підійшовши до скрині, де зберігалися його особисті речі, що залишились в майстерні Зеведея, одягнувши фартух і зібравшись до роботи, Ісус сказав: "Мені слід лишатися зайнятим роботою допоки я чекаю на свій час." Таким чином, в майстерні човнів, поруч із своїм братом Яковом він працював кілька місяців, аж до січня наступного року. Вподальшому, після цього періоду роботи поруч із Ісусом, які б сумніви не виникали у Якова стосовно його розуміння життєвої мети Сина Людського, він насправді більше ніколи не втрачав своєї віри в місію Ісуса.

    134:9.7 (1495.4) Під час цього останнього періоду роботи Ісуса в майстерні човнів більшість часу він провів за роботою над внутрішнім оздобленням деяких із більших човнів. Він вкладав багато сил в усю свою ручну роботу і, здавалося, отримував велике задоволення від чисто людського досягнення, коли він завершував вдалий виріб. І хоча Ісус витрачав мало свого часу на дрібниці, він був дуже сумлінним майстром тоді, коли йшлося про суттєві моменти в будь-якому починанні.

    134:9.8 (1495.5) З часом, до Капернаума почали доходити чутки про деякого Івана, який проповідував, христивши покутників в Йордані; Іван проповідував: "Царство небесне наблизилось; покайтеся і христіться." Ісус вислуховував ці повідомлення мірою того, як Іван повільно просувався долиною Йордану від річної переправи, найближчої до Єрусалиму. Однак Ісус продовжував працювати, працюючи над човнами доти, допоки Іван не дійшов рікою до одного місця біля Пелли в січні наступного року, 26 р.н.е, коли він поклав свої інструменти, заявивши: "Мій час настав," і незабаром представ перед Іваном до хрещення.

    134:9.9 (1495.6) Великі зміни відбувались із Ісусом. Мало хто з тих людей, які раніше мали можливість насолодитися його візитами та служінням в період усіх з його світових подорожей, в подальшому впізнали у цьому громадському вчителі ту ж саму особу, яку вони знали та любили в минулі роки, як особу приватну. Така неможливість його попередніх знайомих впізнати його у новій ролі авторитетного громадського вчителя мала вагому причину. Протягом багатьох років трансформація духу та розуму Ісуса тривала; цю трансформацію було завершено під час його знаменного перебування на горі Гермон.