^{144:0.1 (1617.1)} ВЕРЕСЕНЬ та жовтень вони провели в усамітненні у віддаленому таборі на схилах гори Гільбоа. Весь вересень Ісус провів в цьому місці наодинці зі своїми апостолами, навчаючи та інструктуючи їх істинам царства.

^{144:0.2 (1617.2)} Ісус і його апостоли перебували в усамітненні на кордоні Самарії та Декаполісу з кількох причин. Релігійні керівники Єрусалима проявляли до них вороже ставлення; Ірод Антипа все ще тримав Йоана у в'язниці, боячись звільнити чи стратити його, одночасно він підозрював, що Йоан і Ісус якимось чином пов'язані між собою. В такій ситуації було нерозумно планувати проведення активної діяльності в Юдеї чи Галілеї. Існувала також і третя причина: існуюча напруга між лідерами з-проміж учнів Йоана і апостолами Ісуса потроху зростала, що погіршилося зі збільшенням кількості віруючих.

^{144:0.3 (1617.3)} Ісус знав, що дні його підготовчої роботи щодо навчання та проповідування вже майже скінчилися, що наступний його крок нарешті стане початком повноцінної і останньої частини його життя на землі, і він не хотів, щоб початок цього етапу у будь-який спосіб бентежив або ускладнював життя Йоана Хрестителя. Тому Ісус вирішив провести деякий час в усамітненні, навчаючи своїх апостолів, а потім провести спокійну роботу в містах Декаполісу, поки Йоана не буде або страчено, або звільнено, щоб вони могли об'єднатися в своїх спільних зусиллях.

^{144:1.1 (1617.4)} З часом дванадцять апостолів ставали все більш відданими Ісусу та все більше залучались до роботи царства. Їхнє самовіддання було в значній мірі питанням особистої вірності. Вони не встигали збагнути його багатогранне вчення; вони не повністю розуміли природу Ісуса або значення його дарування на землі.

^{144:1.2 (1617.5)} Ісус чітко пояснив своїм апостолам, що вони перебувають в усамітненні з трьох причин:

^{144:1.3 (1617.6)} 1. Із необхідності зміцнити їх розуміння та віру в євангеліє царства.

^{144:1.4 (1617.7)} 2. Дати можливість затихнути протидії їхній роботі як в Юдеї, так і в Галілеї.

^{144:1.5 (1617.8)} 3. Дочекатися вирішення долі Йоана Хрестителя.

^{144:1.6 (1617.9)} Перебуваючи на Гільбоа, Ісус багато розповідав дванадцяти про своє попереднє життя та свої переживання на горі Хермон; він також розкрив їм дещо про те, що сталося в горах протягом сорока днів безпосередньо після його хрещення. Він особисто наказав їм не розповідати про цей свій досвід жодній людині до того часу, як він повернеться до Отця.

^{144:1.7 (1618.1)} Протягом цих вересневих тижнів вони відпочивали, спілкувалися, обговорювали свій досвід, отриманий з того часу, як Ісус вперше запросив їх до служіння, й докладали щирих зусиль, щоб узгодити все те, чому навчив їх Майстер дотепер. Вони всі підсвідомо відчували, що цей період може стати для них останньою можливістю тривалого відпочинку. Вони розуміли, що їх наступна публічна праця в Юдеї чи Галілеї стане початком остаточного проголошення прийдешнього царства, але вони або зовсім не мали визначеного уявлення про те, яким буде царство, коли воно настане, або знали про це дуже мало. Іван та Андрій вважали, що царство вже наставало; Петро та Яків вірили, що воно ще має настати; Натанаїл та Фома відверто зізнавалися, що вони у розпачі; Матвій, Филип та Симон Зілот були розгублені і відчували себе заплутаними; близнюки були щасливими бо не усвідомлювали ці суперечки; а Іуда Іскаріот мовчав, не виявляючи ініціативи.

^{144:1.8 (1618.2)} Більшу частину цього часу Ісус провів наодинці на горі біля табору. Час від часу він брав із собою Петра, Якова або Івана, але частіше він відходив, щоб молитися чи спілкуватися з Отцем наодинці. Після свого хрещення та сорока днів, проведених Ісусом у Перейських горах, було не зовсім коректно називати цей час спілкування Ісуса з його Отцем молитвою, так само, як було б невірно стверджувати, що Ісус поклонявся Отцю; цілком вірно буде називати цей час особистим спілкуванням Ісуса з його Отцем.

^{144:1.9 (1618.3)} Центральними темами усіх розмов, які відбулись протягом вересня були молитва та поклоніння. Після кількох днів обговорень поклоніння Ісус нарешті виголосив свою незабутню промову про молитву у відповідь на прохання Фоми: "Учителю, навчи нас молитися."

^{144:1.10 (1618.4)} Йоан навчав своїх учнів молитві, молитві за спасіння у прийдешньому царстві. Хоча Ісус ніколи не забороняв своїм послідовникам використовувати форму молитви Йоана, апостоли одразу зрозуміли, що їхній Учитель не повністю схвалює практику промовляння заздалегідь відомих та формальних молитов. Проте, віруючі постійно просили навчити їх молитися. Дванадцять апостолів прагнули знати, яку форму молитовного прохання схвалив би Ісус. І саме через потребу в якійсь простій молитві для звичайних людей, й у відповідь на прохання Фоми, того разу Ісус погодився навчити їх молитви загальної форми. Ісус навчав їх цьому одного дня опісля полудня третього тижня їх перебування на горі Гільбоа.

^{144:2.1 (1618.5)} "І справді, Йоан вчив вас простій формі молитви: 'О Отець, очисти нас від гріха, покажи нам свою славу, вияви свою любов, і хай твій дух освячує наші серця в усі часи, Амінь!' Він навчив вас цієї молитви для того, щоб у вас було щось, чому ви зможете навчити людей. Він не бажав, аби ви використовували це заздалегідь заучене та формальне прохання в якості вираження бажань ваших душ під час власної молитви.

^{144:2.2 (1618.6)} "Молитва — це цілком особистий і спонтанний вираз ставлення душі до духа; молитва повинна бути об'єднуючим фактором синівства та виразом братерства. Заохочена духом молитва призводить до духовного прогресу, заснованому на взаємодії. Ідеальна молитва — це форма духовного спілкування, яка призводить до розумного поклоніння. Справжня молитва — це щире намагання досягти небес, прагнучи своїх ідеалів.

^{144:2.3 (1619.1)} "Молитва — це подих душі, який повинен вести вас до наполегливих спроб встановити волю Отця. Якщо хтось з вас, хто має сусіда, йде до нього опівночі та питає: 'Другу мій, позич мені три хлібини, бо мій товариш завітав до мене у подорожі, а я не маю чим його пригостити'; і якщо ваш сусід відповідає вам: 'Не турбуй мене, адже двері мої наразі зачинені, діти та я у ліжку; тому я не можу встати і дати тобі хліба', однак ви продовжуєте наполягати, пояснюючи йому, що ваш друг зголоднів, і у вас немає їжі, якою можна його пригостити. Істино кажу я вам, що навіть якщо ваш сусід і не встане та не дасть вам хліба тільки тому, що він ваш друг, проте через ваше наполегливе прохання він буде вимушений піднятися до вас і дати вам стільки хліба, скільки вам потрібно. Отже, якщо наполегливість здобуває бажане навіть від смертної людини, тоді ж наскільки більше ваша наполегливість у дусі може здобути хліба життя для вас із охочих надати його рук вашого Отця небесного. І знову кажу я вам: просіть, і вам буде дано; шукайте, і ви знайдете; стукайте, і вам відчинять. Бо кожен, хто просить, отримує; той, хто шукає, знаходить; і тому, хто стукає, двері спасіння будуть відчинені.

^{144:2.4 (1619.2)} “Хто із вас, із тих, хто є батьком, якщо син ваш просить нерозумно, завагається дати йому відповідно до батьківської мудрості, а не відповідно до хибного прохання сина? Якщо дитині потрібен буханець, чи дасте йому камінь тільки тому, що він нерозумно просить? Якщо вашому синові потрібна риба, чи дасте ви йому водяну змію лише тому, що вона може випадково виявитися в сітці разом із рибою, а дитина нерозумно попросить змію? Отже, якщо ви, будучи смертними і обмеженими, знаєте, як відповідати на молитву й давати добрі та належні подарунки дітям своїм, то наскільки більше ваш небесний Отець подарує духу й багато іще благословення різного тим, хто просить його? Люди повинні завжди молитися і не падати духом.

^{144:2.5 (1619.3)} “Дозвольте мені розповісти вам історію про одного суддю, який жив у нечестивому місті. Цей суддя не боявся Бога і не поважав людей. Була в тому місті одна бідна вдова, яка неодноразово приходила до цього неправедного судді, кажучи: “Захисти мене від мого супротивника!” Якийсь час він не хотів її слухати, але зараз сказав собі: “І хоча не боюся я ні Бога, й на людей не зважаю, але оскільки ця вдова не перестає турбувати мене, виправдаю я її, щоб вона більше не втомлювала мене своїми постійними візитами.” Ці історії розповідаю я вам, щоб заохотити вас наполегливо молитися, але не для того, щоб натякнути вам, що вашим молитвам під силу змінити ставлення справедливого й праведного Отця на небі. Ваша наполегливість, однак, повинна бути спрямована не на те, щоб завоювати прихильність Бога, а на те, щоб змінити ваше земне ставлення й розширити здатність вашої душі до сприйняття духу.

^{144:2.6 (1619.4)} “Алеж коли ви молитесь, ви вірите замало. Справжня віра усуває гори матеріальних труднощів, які можуть стояти на шляху, що веде до розширення душі і духовного прогресу”.

^{144:3.1 (1619.5)} Однак апостоли усе ще не були вдоволені; вони хотіли, щоб Ісус дав їм зразкову молитву, якої вони могли б навчити нових учнів. Вислухавши цю промову про молитву, Яків Зеведеїв сказав: “Це дуже добре, Учителю, але ми не настільки прагнемо сформувати молитву для самих себе, скільки для нових віруючих, які так часто благають нас: “Навчи нас, як прийнятно молитися до Отця на небесах”.

^{144:3.2 (1619.6)} Коли Яків закінчив говорити, Ісус сказав: “Якщо ви все ще бажаєте такої молитви, я волію надати вам ту, якої я навчив своїх братів і сестер у Назареті”:

^{144:3.3 (1620.1)} Отець наш небесний,

^{144:3.5 (1620.3)} Прийде царство твоє; виповниться воля твоя

^{144:3.7 (1620.5)} Дай нам сьогодні хліб наш на завтра;

^{144:3.9 (1620.7)} І прости нам, кожному із нас, борги наші

^{144:3.11 (1620.9)} Врятуй нас у спокусі, визволи нас від зла,

^{144:3.13 (1620.11)} Не є чимось дивним те, що апостоли хотіли, щоб Ісус навчив їх зразковій молитві для віруючих. Іван Хреститель навчив своїх послідовників декількох молитв; всі великі вчителі складали молитви для своїх учнів. Релігійні вчителі євреїв мали близько двадцяти п'яти або тридцяти молитв, які вони промовляли у синагогах і навіть на вуличних рогах. Ісус, однак, виступав проти молитви на публіці. До цього часу дванадцятеро чули як він молився лише декілька разів. Вони бачили, як Ісус проводить цілі ночі в молитві чи поклонінні, і їм були дуже цікаво дізнатись про спосіб чи форму його прохань. Вони дійсно потрапляли у скруту, коли мусили давати відповідь народу, що просив їх навчити молитві так само, як Іван навчив молитві своїх учнів.

^{144:3.14 (1620.12)} Ісус навчав дванадцять апостолів завжди молитися утаємнено; відходити від усіх у тихе оточення природи або йти до свої кімнати й зачиняти двері тоді, коли вони молилися.

^{144:3.15 (1620.13)} Після смерті Ісуса та його вознесіння до Отця, звичкою багатьох віруючих стало завершувати цю, так звану молитву Господню, додаванням - "В ім'я Господа Ісуса Христа". Згодом два рядки з цієї молитви втратились під час переписування, й до цієї молитви була додана ще одна наступна фраза: "Бо твоє є царство, сила та слава навіки".

^{144:3.16 (1620.14)} Ісус дав апостолам цю молитву у її колективній формі, так, як вони молилися в їх домі у Назареті. Він ніколи не навчав формальної особистої молитви, він вчив лише молитви групового, сімейного або соціального типу. І він ніколи не пропонував навчити молитви першим, він робив це лише у відповідь на таке прохання.

^{144:3.17 (1620.15)} Ісус навчав, що ефективна молитва повинна бути:

^{144:3.18 (1620.16)} 1. Безкорисна — молитва не лише тільки для себе.

^{144:3.19 (1620.17)} 2. Віруюча — відповідно до віри.

^{144:3.20 (1620.18)} 3. Щира — чесна серцем.

^{144:3.21 (1620.19)} 4. Розумна — відповідно до рівня особистої просвіти.

^{144:3.22 (1620.20)} 5. Довірлива — у покорі до всемудрої волі Отця.

^{144:3.23 (1620.21)} Під час своїх нічних молитв, тоді, коли Ісус проводив цілі ночі на горі в молитві, найбільше він молився за своїх учнів, особливо за дванадцятьох апостолів. Майстер мало молився особисто за себе, однак багато свого часу він приділяв тому типу поклоніння, яке дозволяло йому краще зрозуміти природу поєднання із своїм Небесним Отцем.

144:4.1 (1620.22) Ще кілька днів потому після цієї розмови про молитву апостоли продовжували задавати Вчителю питання щодо цієї надзвичайно важливої практики молитви з елементами поклоніння. Вчення стосовно молитви і поклоніння, що їх Ісус надав апостолам у ті дні можна підсумувати, виклавши їх сучасною мовою наступним чином:

144:4.2 (1621.1) Завзяте і палке повторення будь-якого прохання, якщо така молитва є щирим виразом прагнення Божого дитя й вимовляється у вірі — завжди розширює здатність душі до духовної чутливості незалежно від того, наскільки нерозважливою чи неможливою могла б бути безпосередня відповідь на це прохання.

144:4.3 (1621.2) В будь-якій молитві пам'ятайте, що синівство є даром. Жодна дитина не має ніякої можливості заслужити статус сина чи дочки. Земна дитина з'являється на світ за волею своїх батьків. Так само і дитина Божа отримує нове духовне життя за волею й через благовоління Отця небесного. Тому царство небесне — божественне синівство — має бути прийнято так, як приймає нове життя мала дитина. Ви здобуваєте праведність через прогресивний розвиток характеру, однак синівство ви отримуєте через благовоління і завдяки вірі.

144:4.4 (1621.3) Піднесши його душу, молитва привела Ісуса до найвищої форми комунікації і взаємозв'язку з Верховними Правителями всесвіту всесвітів. Молитва приведе й піднесе земних смертних до рівня єднання істинного поклоніння. Духовна здатність душі до чутливості визначає той обсяг небесного благословення, що може бути особисто засвоєний й усвідомлений в якості відповіді на молитву.

144:4.5 (1621.4) Молитва та пов'язане з нею поклоніння є технікою піднесення над щоденною рутиною життя, відокремлення від монотонної колотнечі матеріального існування. Це широкий шлях наближення до одухотвореної самореалізації й індивідуальних інтелектуальних та релігійних звершень.

144:4.6 (1621.5) Молитва є протиотрутою від шкідливої інтроспекції. Принаймні, та молитва, якої навчав Учитель, є саме цим благодійним служінням людини своїй власній душі. Ісус послідовно використовував благотворний вплив моління за своїх ближніх. Вчитель зазвичай молився у множині, не в однині. Лише тільки в найтяжчі кризові моменти свого земного життя Ісус молився за себе.

144:4.7 (1621.6) Молитва є подихом духовного життя в бурливому епіцентрі матеріальної цивілізації людських рас. Поклоніння є спасінням для тих поколінь смертних, що знаходяться у пошуку втіхи і розради.

144:4.8 (1621.7) Як молитву можна порівняти із підзарядкою духовних батарей душі, так само і поклоніння може бути порівняно з налаштуванням душі на прийом вселенських трансляцій нескінченного духу Всесвітнього Отця.

144:4.9 (1621.8) Молитва є щирим й повним прагнення спогляданням дитиною свого духовного Отця; це психологічний процес заміни людської волі на волю божественну. Молитва є частиною божественного плану перетворення того, що є, на те, що має бути.

144:4.10 (1621.9) Однією із причин того, чому Петро, Яків та Іван, які так часто супроводжували Ісуса в години його довгих нічних чатувань, ніколи не чули, як Ісус молиться, було те, що їхній Учитель дуже рідко виголошував свої молитви вголос. Практично всі молитви Ісуса відбувалися в дусі та в серці — нечутно.

144:4.11 (1621.10) З усіх апостолів Петро та Яків підійшли найближче до розуміння вчення Учителя про молитву та поклоніння.

144:5.1 (1621.11) Іноді, протягом того часу, що лишався в Ісуса на землі, він звертав увагу апостолів на кілька інших, додаткових форм молитви, але робив він це лише підчас роз'яснень інших питань, наказуючи, щоб апостоли не навчали людей цим "молитвам у формі притч". Багато із таких молитв походили з інших населених планет, але цей факт Ісус не розкрив дванадцятьом апостолам. Серед таких молитов були наступні:

144:5.2 (1622.1) Отче наш, у якому існують вселенські царства,

144:5.4 (1622.3) Твоя присутність оточує нас, й твоя слава проявляється

144:5.6 (1622.5) Дай нам сьогодні життєдайні сили світла,

144:5.8 (1622.7) Бо твоє є славетне перебування в нас, твоя є вічна сила,

144:5.10 (1622.9) І це є вірно й вічно істинно.

144:5.12 (1622.10) Наш творчий Отець, що є у центрі всесвіту,

144:5.14 (1622.12) Зроби нас твоїми синами і доньками за благодаттю своєю

144:5.16 (1622.14) Твій дух, що узгоджує й керує надай нам, щоб перебував і жив він в нас

144:5.18 (1622.16) Підтримуй нас цього дня у нашому поступі на шляху правди.

144:5.20 (1622.18) Будь терплячим із нами, оскільки і ми виявляємо любов до наших ближніх.

144:5.22 (1622.20) Веди нас своєю рукою, крок за кроком, через заплутаний лабіринт життя,

144:5.24 (1622.22) Й хай буде так, хай не бажання наші, але воля твоя буде.

144:5.26 (1622.23) Наш досконалий і праведний небесний Отче,

144:5.28 (1622.25) Освячуй кроки наші й узгоджуй наші думки.

144:5.30 (1622.27) Наповни нас мудрістю до повноти сили

144:5.32 (1622.29) Надихай нас божественною свідомістю

144:5.34 (1622.31) Веди нас завжди тільки догори шляхом світла;

144:5.36 (1622.33) Зроби нас подібними собі у вічній славі

144:5.39 (1622.35) Отче наш утаємнений,

144:5.41 (1622.37) Дозволь цього дня дітям своїм земним

144:5.43 (1622.39) Вкажи нам стежину вічного прогресу

144:5.45 (1622.41) Затвердь всередині нас своє божественне царство

144:5.47 (1622.43) Не дай нам заблукати шляхами темряви і смерті;

144:5.49 (1622.45) Почуй ці молитви наші в ім'я тебе самого;

144:5.51 (1623.1) Й наприкінці, в ім'я божественного Сина,

144:5.53 (1623.3) Й хай буде так, не наша, але твоя воля виповниться.

144:5.55 (1623.4) Славетний Отче і Мати, в одному батьківському з'єднані,

144:5.57 (1623.6) Нехай знову і знову живе твоя сутність в нас і через нас

144:5.59 (1623.8) Відтворюючи тим самим тебе, хай і недосконало, в цьому світі

144:5.61 (1623.10) Дбай про нас щоденно своєю солодкою і братерською турботою

144:5.63 (1623.12) Будь завжди і невпинно з нами терплячим

144:5.65 (1623.14) Дай нам ту божественну мудрість, що робить усі справи і речі добре

144:5.67 (1623.16) Обдаруй нас своїм терпінням і люблячою добротою

144:5.69 (1623.18) І коли наш земний шлях буде завершено, нехай, із твоєї волі, цей шлях шанує ім'я твоє,

144:5.71 (1623.20) Не як ми бажаємо, наш люблячий Отче, але як бажаєш ти вічного блага своїм смертним дітям,

144:5.72 (1623.21) Нехай так буде.

144:5.74 (1623.22) Наше всевірне Джерело і всемогутній Центр,

144:5.76 (1623.24) Твої щедроти і твої благословення зійшли на нас,

144:5.78 (1623.26) Кожної миті живу їжу від дерева життя дай нам;

144:5.80 (1623.28) Крок за кроком веди нас із темряви до божественного світла.

144:5.82 (1623.30) І коли настане кінець нашого смертного життя,

144:5.84 (1623.32) Увінчай нас небесними діадемами плідного служіння,

144:5.86 (1623.34) Нехай так буде, через всесвіт і без кінця.

144:5.88 (1623.35) Отче наш, ти, що перебуваєш в таємних місцях всесвіту,

144:5.90 (1623.37) Нехай сонце праведності осяє нас опівдні,

144:5.92 (1623.39) Веди нас, тримаючи за руку шляхами свого власного вибору

144:5.94 (1623.41) Не забувай про нас, хоча ми й так часто нехтуємо тобою і забуваємо тебе.

144:5.96 (1623.43) Дивись з висоти своєї на нас із добротою, і прощай нас милосердно

144:5.98 (1624.1) Нехай любов, відданість і дар присвячення величного Сина

144:5.100 (1624.3) Нехай Бог всесвітів наділить нас повною мірою свого духу;

144:5.102 (1624.5) Через і завдяки люблячому служінню відданих серафічних воїнств

144:5.104 (1624.7) Зроби нас завжди і дедалі більше подібними до себе самого

144:5.106 (1624.9) Нехай так буде, в ім’я посвятного Сина

144:5.108 (1624.11) Хоча апостоли і не мали дозволу у своєму публічному навчані розповідати про ці уроки з вивчення інших молитв, вони отримали багато від усіх цих одкровень для свого особистого релігійного досвіду. Ісус використовував ці та інші приклади молитов, як ілюстрації у своїх особистих настановах дванадцятьом апостолам, й нам було надано спеціальний дозвіл на включення вищенаведених семи молитов до цього тексту в якості прикладу.

144:6.1 (1624.12) На початку жовтня Филип разом з іншими друзями-апостолами відвідував сусіднє село, купуючи там продукти, де вони також зустріли кілька апостолів Івана Хрестителя. Як результ цієї випадкової зустрічі на ринку, в таборі Гільбоа відбулась тритижнева зустріч апостолів Ісуса та апостолів Івана, оскільки Іван нещодавно призначив дванадцять своїх лідерів апостолами, наслідуючи приклад Ісуса. Іван зробив це призначення у відповідь на наполегливі прохання Авнера, головного з його вірних послідовників. Ісус був присутній у таборі Гільбоа протягом першого тижня цієї спільної зустрічі, однак був відсутній останні два тижні.

144:6.2 (1624.13) На початку другого тижня цього місяця Авнер зібрав усіх своїх товаришів в таборі Гільбоа, підготувавшись до наради з апостолами Ісуса. Протягом трьох тижнів ці двадцять чотири чоловіка тричі на день й шість днів на тиждень проводили спільні засідання. Перший тиждень Ісус спілкувався з ними між їхніми ранковими, денними та вечірніми засіданнями. Вони хотіли, щоб Учитель зустрівся з ними та головував на їхніх спільних обговореннях, однак він наполегливо відмовлявся брати участь в їхніх дискусіях, хоча і погодився тричі виступити перед ними. Ці три виступи Ісуса перед двадцятьма чотирма апостолами були про співчуття, співпрацю та терпимість.

144:6.3 (1624.14) Андрій і Авнер по черзі головували на цих спільних засіданнях двох апостольських груп. Апостоли мали багато труднощів, які їм потрібно було обговорити та численні проблеми для вирішення. Знову і знову вони звертались зі своїми турботами до Ісуса, щоб почути від нього: «Я опікуюсь лише вашими особистими та суто релігійними проблемами. Я є представником Отця для індивідуума, але не для групи. Якщо ви маєте особисті труднощі у ваших стосунках з Богом, приходьте до мене — я вислухаю вас і дам вам пораду у вирішенні вашої проблеми. Але коли ви займаєтесь координацією різних людських інтерпретацій релігійних питань, а також соціалізацією релігії, вам судилось вирішувати всі такі проблеми власними силами, приймаючи власні рішення. Однак, я залишаюсь завжди прихильним і зацікавленим, тож, коли ви зробите свої висновки в цих питаннях не-духовного характеру, за умови, що між вами є згода, тоді я заздалегідь ручаюсь вам у своїй повній підтримці та щирій співпраці. А тепер, щоб не обмежувати вас у ваших обговореннях, я залишаю вас на два тижні. Не хвилюйтесь за мене, бо я повернусь до вас. Я буду займатись справами мого Отця, оскільки окрім цієї в нас є й інші сфери».

144:6.4 (1625.1) Після цих слів Ісус спустився з гори, і вони не бачили його повні два тижні. І вони ніколи не знали, куди саме він пішов і що робив протягом цих днів. Минуло трохи часу, перш ніж двадцять чотири апостоли змогли серйозно взятися за розгляд своїх проблем, оскільки вони були дуже збентежені відсутністю Учителя. Однак після цього протягом цілого тижня вони знову поринули в обговорення своїх справ, не маючи можливості звертатися до Ісуса за допомогою.

144:6.5 (1625.2) Першим пунктом, з яким група погодилась, було прийняття молитви, якої Ісус нещодавно навчив їх. Було одностайно проголосовано прийняти цю молитву як ту, що її мають навчати віруючих обидві групи апостолів.

144:6.6 (1625.3) Далі вони вирішили, що, допоки Іван живий, чи то він у в’язниці, чи на волі, обидві групи з дванадцяти апостолів продовжуватимуть свою роботу, й що вони будуть робити спільні тижневі збори раз на три місяці у місцях, які узгоджуватимуться з часом.

144:6.7 (1625.4) Але найсерйознішою з усіх їхніх проблем було питання хрещення. Труднощі, з якими вони зіштовхнулись ще більше ускладнювались тим, що Ісус відмовився висловити будь-яку думку з цього питання. Але нарешті вони погодились: доки Іван живий, або доки вони спільно не змінять це рішення, лише апостоли Івана хреститимуть віруючих, і лише апостоли Ісуса будуть надавати фінальні настанови новим учням. Відповідно, з того часу і до смерті Івана двоє із апостолів Івана супроводжували Ісуса з його апостолами, щоб хрестити віруючих, оскільки спільна рада проголосувала, прийнявши одностайне рішення про те, що хрещення має стати першим символічним кроком до споріднення зі справами царства.

144:6.8 (1625.5) Наступним пунктом було погоджено, що в разі смерті Івана, апостоли Івана прибудуть до Ісуса й стануть під його керівництво, й що вони більше не будуть хрестити, якщо це не буде дозволено Ісусом або його апостолами.

144:6.9 (1625.6) Тоді ж було вирішено, що в разі смерті Івана апостоли Ісуса почнуть хрестити водою як символом хрещення божественним Духом. Питання, чи повинно покаяння бути частиною проповіді про хрещення, залишили на розсуд кожного; жодне рішення не було обов’язковим для групи. Апостоли Івана проповідували: «Покайтеся і хрестіться». Апостоли Ісуса проголошували: «Віруйте і хрестіться».

144:6.10 (1625.7) Ця подія була першою спробою послідовників Ісуса координувати різноманітні зусилля, узгоджувати розбіжності в думках, організовувати групові заходи, встановлювати правила виконання зовнішніх обрядів і соціалізувати особисті релігійні практики.

144:6.11 (1625.8) Багато інших дрібних питань було розглянуто, вирішено та одноголосно узгоджено. Ці двадцять чотири чоловіки отримали дійсно надзвичайний досвід протягом цих двох тижнів, під час яких вони були змушені вирішувати проблеми та врегульовувати труднощі без Ісуса. Вони навчались бути різними і бачити відмінності, дискутувати, сперечатися, молитися та йти на компроміси, й через все це і незважаючи на це, одночасно залишались співчутливими до поглядів іншого та зберігати принаймні деяку міру терпимості до щирих думок один одного.

144:6.12 (1625.9) Вдень, під час їх фінального обговорення фінансових питань, повернувся Ісус; дізнавшись про їх обговорення та вислухавши їх рішення, він сказав: «Отже, це і є ваші висновки, і я допоможу кожному з вас в їхньому втіленні в дусі ваших об’єднаних рішень».

144:6.13 (1626.1) Через два з половиною місяці після цього Івана було страчено; протягом цього періоду до страти Івана його апостоли лишались з Ісусом і дванадцятьма. Вони всі працювали разом, хрестивши віруючих у цей сезон праці в містах Десятимістя. Табір Гільбоа був розбитий 2 листопада 27 року н.е.

144:7.1 (1626.2) Протягом листопада та грудня Ісус і двадцять чотири апостоли працювали в грецьких містах Десятимістя, переважно у Скіфополісі, Герасі, Абілі та Гадарі. Цей час був фактично завершенням попереднього періоду запозичення і адаптації до методу праці та організації Івана. Соціалізована релігія нового одкровення завжди платить ціну компромісу з усталеними формами та звичаями попередньої релігії, яку вона прагне врятувати. Хрещення було ціною, яку заплатили послідовники Ісуса, щоб приєднати до себе послідовників Івана Хрестителя, як соціалізовану релігійну групу. Послідовники Івана, приєднуючись до послідовників Ісуса, відмовились майже від усього, окрім водного хрещення.

144:7.2 (1626.3) Ісус мало навчав публічно під час цієї місії в містах Десятимістя. Багато часу він присвячував навчанню двадцяти чотирьох апостолів, він мав численні спеціальні зустрічі з метою навчання із дванадцятьма апостолами Івана. Згодом вони краще зрозуміли, чому Ісус не відвідував Івана у в'язниці і чому він не намагався звільнити його. Але вони ніколи так і не змогли зрозуміти, чому Ісус не робив чудес, чому він відмовлявся демонструвати зовнішні ознаки своєї божественної влади. До приходу в табір Гільбоа вони вірили в Ісуса переважно завдяки свідченням Івана, але вже незабаром вони почали вірити в результаті власного контакту з Учителем та його вченням.

144:7.3 (1626.4) Протягом цих двох місяців вся група переважно працювала парами, один з апостолів Ісуса виходив з одним із апостолів Івана. Апостол Івана хрестив, апостол Ісуса навчав, тим часом обидва вони проповідували євангеліє царства так, як вони його розуміли. Й вони навернули до царства багато душ із числа цих язичників і відступників-євреїв.

144:7.4 (1626.5) Авнер, головний апостол Івана, став щирим віруючим в Ісуса і згодом був призначений головою групи з сімдесяти вчителів, яким Учитель доручив проповідувати євангеліє.

144:8.1 (1626.6) У другій половині грудня всі вони перейшли до річки Йордан, поблизу Пелли, де знову почали навчати та проповідувати. Євреї та язичники приходили до цього табору, щоб почути Євангеліє. Одного разу, коли Ісус навчав натовп, деякі особливі друзі Івана принесли Учителю останнє послання, яке він отримав від Хрестителя.

144:8.2 (1626.7) Іван був у в'язниці вже півтора року, і більшу частину цього часу Ісус працював дуже тихо; тому не дивно, що Іван почав сумніватися щодо царства. Друзі Івана перервали Ісусове навчання, щоб сказати йому: «Іван Хреститель послав нас запитати—чи ти дійсно Визволитель, чи нам чекати іншого?»

144:8.3 (1626.8) Ісус призупинився, щоб сказати друзям Івана: «Поверніться і скажіть Івану, що він не забутий. Скажіть йому, що ви бачили і чули, що бідним проповідують добрі новини». І коли Ісус ще більше поговорив з посланцями Івана, він знову звернувся до натовпу і сказав: «Не думайте, що Іван сумнівається у Євангелії царства. Він ставить запитання лише для того, щоб заспокоїти своїх учнів, які також є моїми учнями. Іван не слабак. Дозвольте мені запитати вас, хто чув, як Іван проповідував перед тим, як Ірод ув'язнив його: Що ви побачили в Івані—тростину, що коливається на вітрі? Людину зі змінними настроями та в м'яких шатах? Як правило, ті, хто пишно одягнений і живе в розкоші, знаходяться в царських дворах та в домах багатих. Але що ви бачили, коли спостерігали за Іваном? Пророка? Так, кажу вам, і набагато більше, ніж пророка. Про Івана було написано: «Ось, я посилаю свого посланця перед твоїм обличчям; він підготує шлях перед тобою».

144:8.4 (1627.1) «Воістину, кажу вам, серед народжених жінками не було більшого за Івана Хрестителя; проте той, хто є найменшим у царстві небесному, є більшим, тому що він народився від духу і знає, що він став сином Божим».

144:8.5 (1627.2) Багато хто, хто чув Ісуса того дня, підкорився хрещенню Івана, тим самим публічно засвідчивши вхід до царства. І апостоли Івана з того дня твердо приєдналися до Ісуса. Ця подія знаменувала справжнє об'єднання послідовників Івана та Ісуса.

144:8.6 (1627.3) Після того, як посланці поспілкувалися з Авнером, вони вирушили до Махерона, щоб розповісти все це Івану. Він був дуже втішений і зміцнений у вірі словами Ісуса і повідомленням Авнера.

144:8.7 (1627.4) Того дня Ісус продовжив навчати, кажучи: «Але до чого я порівняю це покоління? Багато хто з вас не приймає ні послання Івана, ні моїх вчень. Ви подібні до дітей, що граються на ринку, які кричать своїм товаришам і кажуть: «Ми грали для вас на сопілці, а ви не танцювали; ми плакали, а ви не сумували». І так з деякими з вас. Іван прийшов, ні ївши, ні пивши, і сказали, що він має демона. Син Людський приходить, ївши та пивши, і ті ж люди кажуть: «Ось, чоловік ненажера і винолюб, друг митарів і грішників!» Воістину, мудрість виправдана своїми дітьми.

144:8.8 (1627.5) «Видається, що Отець небесний приховав деякі з цих істин від мудрих і гордих, а відкрив їх немовлятам. Але Отець робить усе добре; Отець відкриває себе всесвіту за методами, які він сам обирає. Отже, приходьте всі, хто працює і обтяжений, і ви знайдете спокій для своїх душ. Візьміть на себе божественне ярмо, і ви відчуєте мир Божий, який перевершує будь-яке розуміння».

144:9.1 (1627.6) Іван Хреститель був страчений за наказом Ірода Антипи ввечері 10 січня 28 року н.е. Наступного дня кілька учнів Івана, які прибули до Махерона, почули про його страту і, звернувшись до Ірода, попросили його тіло, яке вони поклали в гробницю, пізніше поховавши в Себастії, рідному місті Авнера. Наступного дня, 12 січня, вони вирушили на північ до табору апостолів Івана та Ісуса біля Пелли і розповіли Ісусу про смерть Івана. Почувши їхню звістку, Ісус відпустив натовп і, зібравши двадцять чотирьох, сказав: "Іван мертвий. Ірод відсік йому голову. Сьогодні ввечері проведіть спільну раду і впорядкуйте свої справи відповідно. Більше не буде зволікання. Прийшов час відкрито і з силою проголошувати царство. Завтра ми вирушаємо до Галілеї."

144:9.2 (1627.7) Відповідно, рано вранці 13 січня 28 року н.е., Ісус і апостоли, у супроводі приблизно двадцяти п’яти учнів, вирушили до Капернаума і тієї ночі зупинилися в домі Зеведея.