^{158:0.1 (1752.1)} ЦЕ СТАЛОСЯ близько заходу сонця у п'ятницю ввечері, 12 серпня, 29 р. н. е., коли Ісус та його сподвижники дійшли підніжжя гори Гермон й досягли того самого місця, де колись хлопчик Тіглат чекав, поки Вчитель самотужки піднімався на гору, щоб вирішити духовну долю Урантії та формально завершити повстання Люцифера. В цьому місці вони пробули два дні, готуючись в дусі до тих подій, що мали настати.

^{158:0.2 (1752.2)} Загалом, Ісус знав заздалегідь те, що мало трапитися на горі й дуже хотів, щоб усі його апостоли могли розділити з ним цей досвід. Саме для того, щоб підготувати апостолів до цього відкриття їм самого себе Ісус затримався із ними біля підніжжя гори. Однак, апостоли не могли досягнути тих духовних рівнів, які б виправдовували пізнання ними повного досвіду спілкування з небесними істотами, які мали невдовзі з'явитися перед ними на землі. Й оскільки Ісус не міг взяти з собою усіх своїх товаришів, він вирішив взяти лише тих трьох, які зазвичай супроводжували його протягом таких особливих нічних вартувань. Отже, лише Петро, Яків та Іван мали можливість частково набути цього унікального досвіду разом із їх Вчителем.

^{158:1.1 (1752.3)} Рано вранці у понеділок, 15 серпня, Ісус та троє апостолів розпочали свій підйом на гору Гермон, й це сталося рівно через шість днів після того пам'ятного обіднього визнання Петра біля дороги під тутовими деревами.

^{158:1.2 (1752.4)} Ісуса було запрошено піднятися на гору самому, окремо від усіх, із метою участі у вирішенні важливих питань, пов'язаних із розвитком подій під час його земного втілення, оскільки такий його досвід також стосувався створеного ним самим всесвіту. Важливим було те, що ця надзвичайна подія була запланована саме на той час, коли Ісус та апостоли перебували у землях язичників, і що вона насправді відбулася на горі язичників.

^{158:1.3 (1752.5)} Пообіді вони дійшли свого пункту призначення, що знаходився приблизно на півгорі, й під час обіду Ісус розповів трьом апостолам дещо про свій досвід, отриманий у горах на сході від Йордану відразу після свого хрещення, а також дещо більше стосовно свого попереднього досвіду на горі Гермон у зв'язку з його минулим візитом в це місце усамітнення.

^{158:1.4 (1752.6)} Будучи хлопчиком, Ісус піднімався на пагорб біля свого дому й фантазував про битви, які б вели армії імперій на рівнині Ездрелон; тепер він піднімався на гору Гермон, щоб отримати дари, які б мали підготувати його зійти на рівнини Йордану для того, щоб зіграти заключні сцени драми свого втілення на Урантії. Цього дня на горі Гермон Майстер міг би поступитися боротьбою й повернутися до свого правління над володіннями свого всесвіту, однак він вирішив не лише виконати всі вимоги порядку свого божественного синівства, які включено у доручення Вічного Сина в Раю, також він вирішив вдовольнити остаточну й повну міру актуальної волі свого Райського Отця. В цей серпневий день троє його апостолів побачили, як він відмовився отримати своє повновладдя у всесвіті. Із великим дивуванням вони спостерігали за тим, як небесні посланці повертаються, лишаючи його самого для того, щоб він міг завершити своє земне життя в якості Сина Людського і Сина Божого.

^{158:1.5 (1753.1)} Віра апостолів була на підйомі тоді, коли п'ять тисяч було нагодовано, однак після цього вона швидко спала майже до нуля. Тепер, в результаті визнання Вчителем своєї божественності, попереднє повільне зростання віри дванадцяти, що відбувалось протягом кількох тижнів, досягло найвищої точки лише для того, щоб зазнати нового поступового занепаду. Третє відродження їх віри відбулося лише після воскресіння Вчителя.

^{158:1.6 (1753.2)} Близько третьої години цього прекрасного дня Ісус попрощався з трьома апостолами, кажучи: "Я віддаляюся сам-на-сам на деякий час для того, щоб поспілкуватися з Отцем та його посланцями; прошу вас залишитися тут і, очікуючи мого повернення, молитися, щоб воля Отця здійснилася у всьому вашому досвіді, пов'язаному з подальшою посвятною місією Сина Людського." І сказавши їм це, Ісус відійшов до тривалої розмови з Гавриїлом та Отцем Мелхиседеком, не повернувшись лише близько шостої години. Повернувшись і побачивши їхню стривоженість через його тривалу відсутність, Ісус сказав: "Чому ви злякалися? Ви добре знаєте, що я повинен займатися справами мого Отця; навіщо ж ви сумніваєтесь, коли мене немає з вами? Тепер я оголошую вам, що Син Людський обрав пройти крізь своє повне життя серед вас і як один з вас. Будьте ж у доброму настрої; я не покину вас, доки не завершу всю свою роботу.”

^{158:1.7 (1753.3)} Під час своєї скромної вечірі Петро запитав Вчителя: "Як довго ми залишимось на цій горі у віддалені від наших братів?" І Ісус відповів: "Доки ви не побачите славу Сина Людського і не дізнаєтеся, що все, що я вам заявив, є правдою." Й надалі вони обговорювали справи повстання Люцифера, сидячи навколо тліючих вуглинь свого багаття, допоки не настала темрява і очі апостолів не ставали важкими, бо вони розпочали свою подорож того дня дуже рано зранку.

^{158:1.8 (1753.4)} Й от, після того, як троє апостолів проспали близько півгодини, раптом їх розбудив близьке тріскотіння, і, на їхній жах та подив, оглядаючись навколо, вони побачили Ісуса, що вів дружню розмову із двома сяючими істотами, одягненими в світло понад-земного світу. Обличчя та постать Ісуса теж сяяли небесним світлом. Усі ця трійця розмовляла на незвичайній мові, проте помилково судячи за деякими вимовленими ними фразами, Петро зробив висновок, що ці істоти, що перебували з Ісусом були Мойсей та Ілля; насправді ж це були Гавриїл та Отець Мелхіседек. Впорядники фізичної енергії на прохання Ісуса влаштували так, щоб апостоли змогли стати свідками цієї сцени.

^{158:1.9 (1753.5)} Трьох апостолів настільки сильно налякало побачене, що вони були відчутно пригнічені в своїх думках і діях, й Петро, який першим прийшов до тями, коли захоплююче видіння зникло, і вони побачили, що Ісус стоїть наодинці, промовив: "Ісусе, Учителю, нам добре бути тут. Ми радіємо бачачи цю славу. Ми не хочемо повертатися назад до безславного світу. Якщо ти дозволиш, ми залишимось тут й встановимо три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі." Петро сказав це через свою збентеженість, а також тому, що нічого іншого не спало йому на думку саме в той момент.

^{158:1.10 (1753.6)} Й у той момент, коли Петро іще говорив свої слова, срібляста хмарина наблизилась до них й огорнула їхню четвірку. Тепер апостоли злякались дуже сильно, й, коли вони впали долі, щоб поклонитися, вони почули голос, той самий голос, що говорив під час хрещення Ісуса: "Це мій Син возлюблений; слухайтесь його." І коли хмарина розсіялась біля трьох апостолів залишився лише Ісус; простягнувши свою руку та торкнувшись їх, він сказав: "Встаньте і не бійтесь; ви побачите ще більш величні речі, ніж те, що сталось сьогодні." Однак апостоли й насправді боялися; й до часу початку їхнього спуску з гори, який вони розпочали близько опівночі, їхня трійця була мовчазна і замислена.

^{158:2.1 (1754.1)} Спускаючись донизу ніхто не промовив жодного слова допоки вони не пройшли приблизно половину відстані донизу гори. Потому Ісус розпочав розмову, сказавши: "будьте певними, що ви не скажете жодній людині, навіть вашим братам, про те, що ви бачили та чули на цій горі, допоки Син Людський не воскресне із мертвих." Троє апостолів були шоковані та розгублені словами Учителя: "Допоки Син Людський не воскресне з мертвих." Лише нещодавно вони вкотре ствердились в своїй вірі у нього, як у Визволителя, Сина Божого, тільки но вони спостерігали, як він перед їхніми очима перетворюється у славі своїй, й тепер він почав говорити про "воскресіння із мертвих"!

^{158:2.2 (1754.2)} Згадка про смерть Учителя примусила Петра здригнутися — це була занадто неприємна ідея, яка не могла розрадити — і, побоюючись, що Яків чи Іван можуть задати якесь питання стосовно цього ствердження Ісуса, він вирішив, що найкраще буде розпочати розмову на іншу довільну тему, й, не знаючи, про що іще говорити, висловив перше, що спало йому на думку, а саме: “Учителю, чому книжники кажуть, що Ілля має прийти перш ніж з’явиться Месія?” І Ісус, знаючи, що Петро намагався уникнути згадки про його смерть і воскресіння, відповів: “Ілля насправді приходить першим, щоб підготувати шлях для Сина Людського, якому належить багато страждати і врешті решт бути відкинутим людьми. Але я стверджую вам, що Ілля вже прийшов, і люди не прийняли його, але зробили із ним те, що хотіли”. І тоді три апостоли зрозуміли, що він назвав Івана Хрестителя Іллею. Ісус знав, що якщо вони наполягають на тому, щоб вважати його Месією, то Іван повинен бути Іллею з пророцтва.

^{158:2.3 (1754.3)} Ісус наказав їм зберігати в тайні їхні здогадки щодо його передбачуваної слави, яка повинна настати після воскресіння Ісуса, оскільки він не хотів сприяти уявленню про те, що, будучи тепер прийнятим в якості Месії, він в повній мірі стане відповідати всм їхнім помилковим уявленням про визволителя, якій творить дива. Й у подальшому Петро, Яків та Іван, хоча й обмірковували ці ідеї у своїх власних думках, однак не говорили про це нікому аж до воскресіння Учителя.

^{158:2.4 (1754.4)} Продовжуючи спускатись з гори, Ісус сказав їм: "Ви не прийняли мене як Сина Людського; отже, я погодився бути прийнятим відповідно до вашого сталого рішення, але не обманюйтесь, бо воля Отця мого має взяти гору. Отже, у випадку якщо ви усе ж таки зробите вибір слідувати потягу своєї власної волі, ви повинні підготуватися до того, що зазнаєте багато розчарувань та переживете багато випробувань, але того вчення, яке я вам передав, повинно бути достатньо для того, щоб ви із успіхом і триумфом могли пройти навіть через ті біди, на які пререче вас ваш власний вибір."

^{158:2.5 (1754.5)} Ісус взяв Петра, Якова та Івана з собою на гору преображення не тому, що вони були краще ніж інші апостоли підготовлені до того, щоб стати свідками події, яка сталося на горі, і також не тому, що вони могли б бути краще за інших підготовлені духовно до того, щоб скористатися цим рідкісним привілеєм. Зовсім ні. Він добре знав, що жоден з дванадцяти не був достатньо духовно кваліфікованим для сприйняття цього досвіду; саме тому тому він і взяв з собою лише тих трьох апостолів, які звичайно супроводжували його в часи, коли він бажав побути наодинці для самотнього духовного спілкування.

^{158:3.1 (1755.1)} Та подія, свідками якої стали Петро, Яків та Іван на горі преображення, була лише швидкоплинним поглядом на яскравий небесний світ, який їм було проявлено того доленосного дня на горі Гермон. Преображення стало нагодою для:

^{158:3.2 (1755.2)} 1. Прийняття Вічним Материнським Сином Раю всієї повноти виконання цілей втіленого життя Міхаїла на Урантії. Тепер Ісус отримав запевнення щодо виконання всіх вимог Вічного Сина. Гавриїл приніс Ісусу ці запевнення.

^{158:3.3 (1755.3)} 2. Підтвердження прийняття Нескінченним Духом повноти повноти виконання цілей втіленого життя Міхаїла на Урантії у подобі смертного тіла. Універсальний представник Нескінченного Духу, безпосередній сполучений партнер Михаїла на Сальвінгтоні та його постійний асистент із цієї нагоди розмовляв із Михаїлом через отця Мелхіседека.

^{158:3.4 (1755.4)} Ісус радо прийняв свідчення про успіх своєї земної місії, подане послами Вічного Сина та Нескінченного Духу, але він помітив, що його Отець не вказав на завершення його втілення на Урантії; лише незрима присутність Отця через персоналізованого Настроювача Ісуса засвідчила, промовляючи: "Це Син мій улюблений; слухайтеся його." Останнє було сказано словом для того, щоб три апостоли також могли почути це.

^{158:3.5 (1755.5)} Після цього візиту небесних особистостей Ісус прагнув дізнатися волю свого Отця й вирішив продовжити своє смертне втілення аж до самого його природного завершення. Саме рішення було важливим у преображенні для самого Ісуса. Для трьох апостолів ця подія була знаком переходу земного шляху Майстра у якості Сина Божого і Сина Людського в його фінальну життєву фазу.

^{158:3.6 (1755.6)} Після офіційної частини під час візиту Гавриїла і Отця Мелхіседека Ісус провів зі своїми Синами служіння неофіційну розмову, в якій він говорив з ними про справи всесвіту.

^{158:4.1 (1755.7)} Невдовзі перед сніданком рано вранці у вівторок Ісус та його товариши прибули до табору апостолів. Наближаючись, вони помітили великий натовп, який зібрався навколо апостолів й незабаром вони почули голосну розмову і суперечку, що мала своїм джерелом цю групу із приблизно п'ятдесяти осіб, до якої входили дев'ять апостолів і зібрання, що порівну складалося з книжників з Єрусалиму та віруючих учнів, які слідували за Ісусум та його товаришами під час їхньої подорожі із Магдали.

^{158:4.2 (1755.8)} Й хоча натовп брав участь у численних розмовах, головною темою для обговорення була справа певного громадянина Тіверіади, що прибув напередодні в пошуках Ісуса. Цей чоловік, Яків з Сафеду, мав сина близько чотирнадцяти років, єдиного свого нащадка, який сильно страждав від епілепсії. На додачу до цього нервового захворювання хлопець був одержимий одним з тих блукаючих гкідливих бунтівних проміжних створінь, що в ті часи ще були присутні на землі й були неконтрольовані, таким чином юнак був і епілептиком, і одержимим демоном.

^{158:4.3 (1755.9)} Протягом майже двох тижнів цей занепокоєний батько, другорядний чиновник Ірода Антипи, шукав Ісуса вздовж західних кордонів володінь Філіпа для того, щоб благати його вилікувати свого хворого сина. Він наздогнав групу апостолів лише близько полудня того дня, коли Ісус перебував на горі із трьома своїми апостолами.

^{158:4.4 (1756.1)} Дев'ять апостолів були дуже здивовані і сильно збентежені коли цей чоловік, в супроводі майже сорока інших людей, що шукали Ісуса, раптово натрапив на них. В момент прибуття цієї групи дев'ять апостолів, принаймні більшість із них, віддавались своїй старій спокусі — обговоренню того, хто має бути найпершим у майбутньому царстві; вони жваво сперечалися про можливі посади, на які будуть призначені окремі апостоли. Вони просто не могли повністю відійти від своєї омріяної протягом довгого часу ідеї матеріальної місії Месії. І тепер, коли Ісус особисто прийняв їхнє визнання того, що він і є насправді Визволитель — принаймні він визнав факт своєї божественності — що могло бути більш природним за обговорення своїх надій та амбіцій, які були найважливішими у їхніх серцях, під час цього короткого періоду відсутності Майстра. Вони були зайняті саме такими дискусіями, коли Яків із Сафеду та його друзі-шукачі Ісуса натрапили на них.

^{158:4.5 (1756.2)} Андрій підійшов, вітаючи цього батька та його сина, промовивши: "Кого ви шукаєте?", на що Яків відповів: "Мій добрий чоловіку, я шукаю вашого Учителя. Я шукаю зцілення для свого хворого сина. Я хотів би, щоб Ісус вигнав того диявола, який оволодів моєю дитиною". А потім батько розповів апостолам про те, як страждає його син, що багато разів він вже майже втрачав своє життя через згубні судоми.

^{158:4.6 (1756.3)} У той час, як апостоли слухали це, Симон Зілот і Юда Іскаріот вийшли до батька, промовляючи: "Ми можемо його вилікувати; вам не потрібно чекати на повернення Учителя. Ми посланці царства; ми більше не тримаємо ці речі в таємниці. Ісус — це Визволитель, й ключі від царства були передані нам". У цей момент Андрій і Фома радились між собою осторонь. Нафанаїл і інші апостоли дивилися на це із подивом; усі вони були вражені раптовою сміливістю, якщо не зухвалістю, Симона і Юди. Тоді батько сказав: "Якщо вам дано робити такі справи, благаю, скажіть ті слова, що визволять мою дитину від цього рабства". Тоді Симон виступив вперед і, поклавши руку на голову дитини, прямо подивився йому у вічі й наказав: “Вийди з нього, духу нечистий; в ім’я Ісуса, слухайся мене”. Але тоді у хлопчика стався лише ще більш жорстокий напад, під час якого книжники глузували з апостолів, а розчаровані віруючі терпіли глузування цих недоброзичливих критиків.

^{158:4.7 (1756.4)} Андрій був глибоко засмучений цією недоречною спробою та її сумною невдачею. Він запросив апостолів на нараду та молитву. Після того, як вони провели деякий час у роздумах, відчуваючи гострий жаль від своєї поразки та розуміючи те приниження, на яке вони себе прирекли, Андрій намагався вигнати демона в другій спробі, але лише невдача вінчала його зусилля. Андрій відверто визнав поразку й попросив батька залишитися з ними на ніч або й до повернення Ісуса, сказавши: "Можливо, цей різновид не вийде вигнати ніяк, окрім як через особистий наказ Учителя".

^{158:4.8 (1756.5)} Отже, в той час, коли Ісус спускався з гори у супроводі радісних та екстатичних Петра, Якова та Івана, їхні дев'ять братів також не спали через свою збентеженість та пригнічене почуття приниження. Вони були понурою й протвереженою групою. Але Яків із Сафеду не здавався. Хоча апостоли не змогли сказати йому того, коли саме Ісус може прийти з гори, він вирішив залишитись допоки Учитель не повернеться.

^{158:5.1 (1757.1)} З великим полегшенням дев'ять апостолів зустрічали Ісуса, що наближався до них, також їх потужно підбадьорив гарний настрій та незвичайний ентузіазм, який вони угледіли на обличчях Петра, Якова та Івана. Вони всі кинулися вперед, щоб привітати Ісуса та своїх трьох братів. Поки вони вітали оин одного, натовп підійшов до них, і Ісус запитав: "Про що ви так сперечались, коли ми наближалися до вас?" Але перш ніж розгублені та принижені апостоли змогли відповісти на це запитання Майстра, стурбований батько хворого хлопчика вийшов вперед і, ставши на коліна перед ногами Ісуса, сказав: "Майстере, в мене є син, єдина дитина, яким оволодів злий дух. Він не тільки кричить від жаху, піна спадає з його рота, він падає долі, як мертвий під час хворобливого нападу; але також цей злий дух, що опанував його, часто розривається у ньому в конвульсіях, іноді кидаючи його у воду та навіть у вогонь. З сильним скреготом зубів, внаслідок багатьох поранень моя дитина втрачає сили. Його життя гірше смерті; в його матері і у мене сумне серце та зламаний дух. Вчора близько полудня, шукаючи тебе, я наздогнав твоїх учнів, й поки ми чекали, твої апостоли спробували вигнати цього демона, але не змогли. А тепер, Учителю, чи зробиш ти це для нас, чи зцілиш мого сина?”

^{158:5.2 (1757.2)} Після того, як Ісус вислухав це прохання, він доторкнувся стоячого на колінах батька і велів йому піднятися, одночасно він опитав апостолів, що стояли поруч. Потім Ісус сказав всім, хто стояв перед ним: "О, безвірне та порочне покоління, як довго я буду терпіти вас? Як довго я буду з вами? Як довго це ще буде, перш ніж ви зрозумієте, що справи віри не можуть проявитись вашим сумнівним невір’ям?" А потім, вказуючи на збентеженого батька, Ісус сказав: "Приведи свого сина". І коли Яків привів хлопця до Ісуса, він запитав: "Скільки часу хлопець так мучиться?". Батько відповів: "З самого дитинства". І саме під час цієї розмови юнак впав проміж них, охоплений сильним нападом, скрегочучи зубами та з піною у роті. Після низки сильних конвульсій він завмер, лежачи перед ними, як мертвий. Тепер батько знову впав на коліна біля ніг Ісуса, благаючи Учителя, промовляючи: "Якщо ти можеш вилікувати його, я благаю тебе, змилосердися над нами і позбав нас від цієї біди". І коли Ісус почув ці слова, він подивився в стурбоване обличчя батька, сказавши: "Не ставте під сумнів силу любові мого Отця, а лише щирість і глибину вашої віри. Усе можливе для того, хто насправді вірує". І тоді Яків з Цфату сказав ті пам'ятні слова, в яких змішалась віра та сумніви: "Господи, я вірю. Я молюся, щоб ти допоміг моєму невірству".

^{158:5.3 (1757.3)} Коли Ісус почув ці слова, він виступив вперед і, взявши хлопця за руку, сказав: "Я зроблю це відповідно до волі мого Отця та на честь живої віри. Сину мій, встань! Вийди з нього, непокірний духе, і не вертайся назад до нього." І поклавши руку хлопця в руку батька, Ісус сказав: "Йди своєю дорогою. Отець виконав щире бажання твоєї душі." І всі, хто був присутній, навіть вороги ^{Ісуса, здивувалися тому, що вони побачили.}

^{158:5.4 (1757.4)} Дійсно, раптове повернення й споглядання цієї сцени поразки та розгубленості своїх братів апостолів після нещодавньої насолоди духовним екстазом в моменти переживання преображення Ісуса, призвело до позбуття зайвих ілюзій тих трьох апостолів, що супроводжували Ісуса на горі. І так було завжди з цими дванадцятьма посланцями царства. Вони ніколи не могли уникнути постійного чергування періодів піднесення та занепаду у своєму життєвому досвіді.

^{158:5.5 (1758.1)} Ця подія була випадком справжнього зцілення від подвійної хвороби, від фізичного та духовного недугу. Від тієї самої години хлопець був назавжди вилічений. Після того, як Яків покинув їх зі своїм відновленим сином, Ісус сказав: "Тепер ми вирушимо до Кесарії-Філіппійської; готуйтеся негайно". Й під час своєї подорожі на південь вся їхня група зберігала мовчання, а натовп слідував за ними позаду.

^{158:6.1 (1758.2)} Вони лишилися на ніч у Кельса; того вечора, після того як вони поїли та відпочили, дванадцять зібралися навколо Ісуса у саду, й Фома сказав: “Учителю, хоча ми, ті, хто залишився біля підніжжя гори, досі не знаємо про те, що сталося на горі, що так сильно підбадьорило тих з наших братів, які були з тобою, й також оскільки те, що сталося на горі, не може бути розголошене тепер, ми хочемо, щоб ти поговорив з нами про нашу невдачу і дав нам інструкції щодо цього”.

^{158:6.2 (1758.3)} І Ісус відповів Фомі, кажучи: “Все те, що ваші брати почули на горі буде вам відкрито в належний час. Але зараз я вкажу вам на причину вашої поразки у тому, що ви так нерозумно намагалися зробити. Під час, коли ваш Учитель і його товариши, ваші брати, вчора піднімались на гору з метою шукати і знайти глибше розуміння волі Отця й просити його про дари більшої мудрості, для того, щоб ефективніше виконувати його божественну волю, ви, ті, хто лишився тут на варті з моїми настановами прагнути набути більшого розуму й духовного усвідомлення та молитися з нами за більш повне одкровення волі Отця, не змогли проявити віру за вашим наказом, а натомість піддались спокусі й вашим старим негідним нахилам шукати собі кращого місця у царстві небесному — матеріальному та тимчасовому царстві, про яке ви досі мрієте. Ви чіпляєтесь за ці хибні концепції, незважаючи на мої численні ствердження про те, що царство моє не від світу цього.

^{158:6.3 (1758.4)} “Щойно ваша віра починає усвідомлювати справжню особистість Сина Людського, як ваше егоїстичне бажання мирських переваг повертається до вас й ви починаєте обговорювати між собою те, хто має бути найпершим у царстві небесному, царстві, якого, в тому вигляді, про який ви так наполегливо мрієте, не існує і ніколи не буде існувати. Хіба не казав я вам про те, що той, хто хоче бути найпершим у духовному царстві братерства Отця мого повинен стати найменшим у своїх власних очах і таким чином стати слугою братів своїх? Духовна велич полягає в любові, що розуміє, любові подібної до Божої, а не у насолодженні від використання матеріальної влади для піднесення самого себе. В тому, що ви намагались зробити, й з чим ви зазнали абсолютної невдачі, ваш намір не був чистим. Ваш мотив не був божественним. Ваш ідеал не був духовним. Ваші амбіції не були альтруїстичними. Ваші дії не ґрунтувались на любові, й мета, якої ви прагнули досягти не була волею Отця Небесного.

^{158:6.4 (1758.5)} “Як довго вам потрібно ще вчитися тому, що ви не зможете скоротити час перебігу уставлених природних явищ, окрім випадків, коли такі речі є відповідними до волі Отця? І також ви не можете робити духовну роботу за відсутності духовної сили. Навіть якщо у вас є для цього потенціал ви також не зможете зробити нічого без наявності того третього та суттєвого людського фактору, яким є особистий досвід володіння живою вірою. Невже вам треба завжди бачити матеріальні прояви як принади духовних реальностей царства? Невже ви не можете зрозуміти духовне значення моєї місії без необхідності видимої маніфестації незвичних речей? Коли вже можна буде покладатись на те, що ви будете дотримуватись вищих і духовних реалій царства незалежно від зовнішнього вигляду всіх матеріальних проявів?”

^{158:6.5 (1759.1)} Промовивши так до дванадцяти, Ісус додав: “А тепер йдіть відпочити, бо завтра ми повертаємось до Магдали і там приймемо рішення стосовно нашої подальшої місії в містах та селах Декаполісу. І завершуючи обговорення досвіду подій сьогоднішнього дня, дозвольте мені заявити кожному з вас те саме, що я сказав вашим братам на горі, і хай ці слова залишуться глибоко у вашому серці: Син Людський тепер ступає останнього ступеню його присвячення. Ми збираємось розпочати ті труди, що незабаром призведуть до великого й кінцевого випробування вашої віри та відданості, часи, коли я буду відданий в руки людей, які прагнуть мого знищення. І пам'ятайте, що кажу я вам: Сина Людського вб'ють, але він повстане наново”.

^{158:6.6 (1759.2)} Сумні, вони відійшли до сну. Вони були спантеличені; вони не могли зрозуміти цих слів. І хоча вони боялись питати ще щось про те, що він сказав, вони направду згадали все це після його воскресіння.

^{158:7.1 (1759.3)} Рано вранці цієї середи Ісус та дванадцять апостолів відправились з Кесарії Філіппової до парку Магдали біля Віфсаїди-Юлії. Апостоли спали дуже мало цієї ночі, й прокинувшись рано вони були готові йти в путь. Навіть флегматичні близнюки Алфеєві були шоковані цією розмовою про смерть Ісуса. В дорозі на південь, десь за Водами Мерому, Ісус вирішив пройти до Капернаума дамаською дорогою що проходить через Галілею, на яку вони натрапили; він зробив це, оскільки бажав уникнути книжників та інших людей, які, як знав Ісус, незабаром будуть слідувати за ними. Ісус вирішив зробити так, бо знав, що ті, хто йшли за ним, підуть на схід від Йорданської дороги, оскільки вони вважали що Ісус і апостоли будуть боятися йти територією Ірода Антипи. Ісус намагався уникнути своїх критиків і натовпу, який йшов за ними для того, щоб він міг залишитись наодинці зі своїми апостолами в цей день.

^{158:7.2 (1759.4)} Вони продовжували йти через Галілею допоки не настав час обіду, й тоді вони зупинилися в тіні, щоб підкріпитися. Як тільки вони почали їсти, Андрій, звертаючись до Ісуса, сказав: “Учителю, брати мої не розуміють твоїх глибоких слів. Нарешті ми повністю повірили в те, що ти Син Божий, і тепер ми чуємо від тебе ці дивні слова про те, що ти залишиш нас, про смерть. Ми не розуміємо твого вчення. Можливо ти говориш з нами притчами? Ми просимо тебе говорити з нами прямо і неприховано”.

^{158:7.3 (1759.5)} Відповідаючи Андрію, Ісус сказав: "Мої браття, саме через те, що ви визнали те, що я є Сином Божим, я зобов'язаний почати розкривати вам правду про кінець перебування Сина Людського на землі. Ви наполегливо чіпляєтесь за вірування в те, що я є Месією, й ви не залишаєте ідею про те, що Месія повинен сидіти на троні в Єрусалимі; й тому я наполягаю, що Син Людський мусить найближчим часом піти до Єрусалима, зазнати багатьох страждань, бути відкинутим книжниками, старшими і первосвящениками, і після всього цього бути вбитим та воскрести. І я не говорю з вами притчами; я говорю вам правду, щоб ви були готові до цих подій, коли вони раптово настануть". Поки Ісус ще говорив, Симон Петро, імпульсивно кинувшись до нього, поклав свою руку на плече Майстра і промовив: "Учителю, й хоча це не властиво нам сперечатись з тобою, але я заявляю, що ці речі з тобою ніколи не трапляться".

^{158:7.4 (1760.1)} Петро говорив так, тому що любив Ісуса; але людська натура Учителя розпізнала в цих словах доброзичливої прихильності ледь помітну витончену пораду, що спокушала його змінити своє рішення до кінця земного посвячення поводити себе виключно згідно волі Райського Отця. І саме через те, що він розпізнав приховану небезпеку в тому, щоб дозволити порадам навіть своїх ніжних і вірних друзів переконати його, він звернувся до Петра та інших апостолів, кажучи: “Відійдіть від мене. Ваші слова пахнуть духом мого супротивника, спокусника. Коли ви говорите так, ви не на моєму боці, а скоріше на боці нашого ворога. Промовляючи так ти робиш свою любов до мене каменем спотикання для виконання волі мого Отця. Зважайте не на людські шляхи, а на волю Бога”.

^{158:7.5 (1760.2)} Після того, як вони відійшли від первинного шоку через таке різке дорікання Ісуса, й перед продовженням своєї подорожі, Майстер також сказав: "Якщо хтось хоче іти за мною, нехай відкине самого себе, щоденно виконує свої обов'язки і слідує за мною. Бо хто хоче врятувати своє життя егоїстично, той втратить його, але хто втрачає своє життя заради мене та Євангелії, той збереже його. Що корисного людині в тому, щоб набути весь світ і втратити одночасно свою душу? Хіба може людина обміняти бодай щось на життя вічне? Не соромтеся мене та моїх слів у цьому грішному та химерному поколінні, так як і я не засоромлюся визнати вас, коли зі славою з'явлюся перед Отцем моїм у присутності всіх небесних військ. Менше з тим, багато хто з вас, тих хто зараз стоїть переді мною, не зазнає смерті, допоки не побаче, як це Царство Боже приходить із силою”.

^{158:7.6 (1760.3)} Таким чином Ісус чітко визначив дванадцяти болісний і суперечливий шлях, яким вони повинні йти, якщо хочуть слідувати за ним. Яким шоком були його слова для цих галилейських рибалок, що перебували у полоні мрії про земне царство з шанованими посадами в ньому для самих себе! Але їхні вірні серця були збуджені цим мужнім закликом, і жоден з них навіть і не думав покидати його. Ісус не залишав їх у конфлікті наодинці; він вів їх. Він просив лише, щоб вони хоробро слідували за ним.

^{158:7.7 (1760.4)} Повільно дванадцять апостолів почали усвідомлювати думку про те, що Ісус розповідає їм дещо про свою можливу смерть. Вони тільки почали неясно розуміти все те, що він говорив про свою смерть, тому його твердження про воскресіння з мертвих зовсім не лишило сліду в їхній свідомості. З часом Петро, Яків та Іван, згадуючи свій досвід на горі преображення, дійшли до більш повного розуміння деяких із цих речей.

^{158:7.8 (1760.5)} За все своє спільне з Учителем життя, дванадцять апостолів лише кілька разів бачили такий блиск в його очах і чули такі відверті слова докору, що їх він казав Петру та іншим того дня. Ісус завжди був терплячим до їхніх людських недоліків, але не тоді, коли він вбачав у цьому пряму загрозу його плану щодо беззастережного виконання волі Отця впродовж решти свого земного шляху. Апостоли були буквально приголомшені; вони були здивовані та налякані. Вони не могли знайти слів, щоб виразити своє відчуття суму. Повільно вони почали усвідомлювати, що саме має знести їх Учитель, й також те, що вони повинні пройти через ці випробування разом із ним; однак ще довгий час після цих перших натяків на неминучу трагедію його останніх днів вони все ще не могли повністю збагнути реальність цих прийдешніх подій.

^{158:7.9 (1761.1)} У тиші Ісус та дванадцять вирушили через Капернаум до свого табору в парку Магдали. Згодом настав південь, й хоча апостоли не розмовляли з Ісусом, вони багато говорили між собою, лише тільки Андрій говорив з Учителем.

^{158:8.1 (1761.2)} Увійшовши до Капернаума в сутінках, вони пройшли малолюдними шляхами безпосередньо до дому Симона Петра до вечері. Вони затримались в домі Симона на час, коли Давид Заведей готув їх перевезення через озеро, й тоді Ісус, поглянувши на Петра та інших апостолів, запитав: "Коли ви йшли разом сьогодні вдень, про що ви так палко розмовляли між собою?" Апостоли мовчали, бо багато з них продовжували ту саму дискусію, розпочату на горі Гермон, про те, які посади вони повинні будуть мати в майбутньому царстві; хто буде більш величним і так далі. Ісус, знаючи, про що вони думали цього дня, звернувся до одного з малих дітей Петра і, посадивши дитину серед них, сказав: "Істинно, істинно, кажу вам, якщо ви не зміните своє ставлення й не станете більше подібними до цієї дитини, ваші досягнення у царстві небесному будуть лише посередніми. Хто упокориться й стане, як це мале дитя, той буде найвеличнішим у царстві небесному. І хто приймає у собі такого малечу, отримує і мене. І ті, хто отримують мене, отримують також і Його — того, хто послав мене. Якщо ж ви хочете бути першими у царстві, прагніть служити цими добрими істинами своїм братам у плоті. Однак тому, хто спокушає й вводить в оману цю малечю, краще б йому було, якби навісили йому жорновий камінь на шию й закинули його у море. Якщо ж ті речі, які ви робите своїми руками, або те, що ви бачите своїми очима, віддаляє вас від прогресу у царстві, відкиньте ці свої омріяні ідоли, пожертвуйте ними, бо краще увійти в царство, позбувшись багатьох улюблених земних речей, ніж триматися цих кумирів й несподівано стати вигнанцями з царства. Але найбільше за все пильнуйте за тим, щоб не зневажати жодного з цих малих, бо ангели їхні завжди пильнують за ними, й небесні воїнства боронять їх."

^{158:8.2 (1761.3)} Коли Ісус закінчив говорити, вони сіли у човен і попливли до Магдали.