^{189:0.1 (2020.1)} НЕВДОВЗІ після поховання Ісуса в п'ятничний вечір, голова архангелів Небадону, який в той час перебував на Урантії, зібрав свою раду воскресіння сплячих вольових створінь і приступив до розгляду можливої техніки реконструкції Ісуса. Вони, збірні сини місцевого всесвіту, особистості, створені Михаїлом, взяли це на свою власну відповідальність; Гавриїл не був ініціатором їхнього зібрання. Близько опівночі вони дійшли висновку, що істота нічого не може зробити для того, щоб сприяти воскресінню Творця. Вони були схильні прийняти пораду Гавриїла, який вказував їм на те, що, оскільки Михаїл "поклав своє життя з власної свобідної волі, він також мав силу взяти його назад відповідно до свого власного рішення." Незабаром після закриття цієї ради архангелів, Носіїв Життя, а також їхніх різноманітних помічників по роботі із відновлення істот та створення моронтійної форми, Особистісний Узгоджувач Ісуса, який в той час особисто очолював об'єднані небесні сили на Урантії, промовив стурбовано чекавшим спостерігачам ці слова:

^{189:0.2 (2020.2)} "Жоден з вас не може нічим допомогти вашому Отцю-творцю у його поверненні до життя. В якості смертного створіння цього світу він пережив земну смерть; як Суверен всесвіту, він досі живий. Те, за чим ви зараз спостерігаєте, є ніщо інше, як смертний перехід Ісуса з Назарету від життя у плоті до життя в моронтії. Духовний перехід цього земного Ісуса було завершено тоді, коли я відокремився від його особистості і став вашим тимчасовим керівником. Ваш Творець-отець обрав шлях проходження крізь весь той досвід своїх смертних створінь, який вони отримують із часу свого народження у матеріальних світах, через свою природну смерть і воскресіння у моронтії, аж до статусу істинно духовного існування. Певну фазу цього досвіду ви і спостерігатимете нині, однак ви не можете брати участь в цьому процесі. Те, що зазвичай ви робите для створіння, ви не можете зробити для Творця. Син Творець має у собі власну силу присвячувати себе у подобі будь-кого з його власних створених синів; він має у собі силу покласти своє видиме життя і взяти його знову; і цю силу він має завдяки пряму велінню Отця у Раю, і я знаю, про що я кажу."

^{189:0.3 (2020.3)} І тоді, почувши те, як говорить Персоналізований Узгоджувач, всі вони перейшли у стан напруженого очікування, починаючи від Гавриїла і закінчуючи найбільш сумирним херувимом. Вони бачили смертне тіло Ісуса у гробниці; вони помічали ознаки всесвітньої активності свого улюбленого Суверена; і не розуміючи цей феномен, вони терпляче чекали на подальший розвиток подій.

^{189:1.1 (2020.4)} О другій сорок п'ять ранку, в неділю, Райська комісія із втілення, що складалась з семи неідентифікованих особистостей Раю, прибула на місце подій і негайно розгорнулась навколо гробниці. За десять хвилин до третьої із нової гробниці Йосипа почали виходити інтенсивні вібрації змішаної матеріальної та моронтійної активності, а о другій хвилині після трьох, цього недільного ранку, 9 квітня 30 року нашої ери, Ісус Назарянин в своїй особистості та у воскреслій моронтійній формі вийшов із гробниці.

^{189:1.2 (2021.1)} Одразу після того, як воскреслий Ісус вийшов із гробниці, в якій його було поховано, тіло з плоті, що у ньому він жив і працював на землі майже тридцять шість років, усе ще лежало там, в ніші гробниці, недоторкане і огорнуте в льняну пелену, саме так, як його поховали Йосип з товаришами у той п'ятничний вечір. Так само і камінь, що закривав вхід до гробниці не був зрушений з місця; печатку Пілата все ще не було порушено; солдати все ще були на варті. Стражі храму перебували на безперервному дозорі; римську варту було змінено о півночі. Жоден з цих стражів не підозрював, що той об'єкт, який вони пильнували вже повстав до нової та вищої форми існування, і що тіло, яке вони охороняли, тепер було лише непотрібною і відкинутою зовнішньою оболонкою, воно не мало більше жодного зв'язку з визволеною та воскреслою моронтійною особистістю Ісуса.

^{189:1.3 (2021.2)} Людство повільно усвідомлює той факт, що в усьому особистісному, матерія є скелетом моронтії, й вони разом є лише тінню вічно живої духовної реальності. Коли нарешті ви вже усвідомите, що час є рухомим відображенням вічності, а простір — це лише швидкоплинна тінь реальностей Раю?

^{189:1.4 (2021.3)} Наскільки ми можемо судити, жодна істота цього всесвіту, й також жодна з особистостей будь-якого іншого всесвіту не мали ніякого стосунку до цього моронтійного воскресіння Ісуса Назарянина. У п'ятницю він поклав своє життя як смертний царства; у неділю зранку він знову взяв його в якості моронтійного створіння системи Сатанія, Норлатіадек. Багато чого, що стосується воскресіння Ісуса ми не розуміємо. Однак ми знаємо, що воно відбулося саме так, як ми зазначили, й приблизно у наведений нами час. Також ми можемо зафіксувати, що всі відомі феномени, пов'язані з цим смертним переходом, або моронтійним воскресінням, відбулися саме там, у новій гробниці Йосипа, де смертні матеріальні залишки Ісуса лежали огорнуті у поховальні пелена.

^{189:1.5 (2021.4)} Ми знаємо те, що жодна із істот локального всесвіту не брала участі в цьому моронтійному пробудженні. Ми сприймали присутність семи особистостей Раю, що оточували гробницю, але ми не бачили, щоб вони виконували будь-які дії, пов'язані із пробудженням Майстра. Одразу після того, як Ісус постав поруч із Гавриїлом трохи вище гробниці, семеро Райських особистостей надали сигнал про свій намір негайного відбуття до Уверси.

^{189:1.6 (2021.5)} Дозвольте нам один раз і назавжди прояснити деякі концептуальні моменти стосовно воскресіння Ісуса, зробивши наступні ствердження:

^{189:1.7 (2021.6)} 1. Його матеріальне або фізичне тіло не було частиною воскреслої особистості. Коли Ісус вийшов із гробниці, тіло плоті його лишилось недоторкане усередині гробниці. Він вийшов із гробниці, в якій його було поховано, не рухаючи каменів, що закривали вхід і не порушуючи печатки Пілата.

^{189:1.8 (2021.7)} 2. Він вийшов із гробниці не як дух, й також не як Михаїл Небадонський; він не з'явився там в образі Суверенного Творця, таким, яким він був до свого втілення у подобі смертної плоті на Урантії.

^{189:1.9 (2021.8)} 3. Він вийшов із цієї гробниці Йосипа в тому самому вигляді — у подобі моронтійної особистості, — в якому воскреслі моронтійні висхідні істоти постають, виходячи із залів воскресіння першого осельного світу вашої локальної системи Сатанія. А присутність меморіалу Михаїла у першому світі системи осельних світів, в центрі великого внутрішнього двору залів воскресіння, наводить нас на припущення, що воскресіння Майстра на Урантії отримало деяке сприяння із цього першого осельного світу.

^{189:1.10 (2022.1)} Найперше, що зробив Ісус після свого виходу із гробниці було вітання Гавриїла й наказ йому продовжувати його виконавчу діяльність у керівництві справами всесвіту під командуванням Еммануїла; після цього він наказав голові Мелхіседеків передати його братські вітання Еммануїлу. По цьому він попросив Найвищого Едемії щодо засвідчення Найстарших Днів відповідно до його смертного переходу; і, звернувшись до присутніх моронтійних груп семи осельних світів, які зібрались тут, щоб привітати і зустріти їх Творця у вигляді істоти їхнього порядку, Ісус промовив до них перші слова свого посмертного життя. Моронтійний Ісус сказав: "Завершивши своє життя у плоті, я волію зупинитись тут на короткий час в цій перехідній формі для того, щоб глибше пізнати життя моїх висхідних істот і продовжити відкриття волі мого Райського Отця."

^{189:1.11 (2022.2)} Після того, як Ісус промовив ці слова, він надав сигнал своєму Особистісному Узгоджувачу, й усі особистості всесвіту, які зібрались на Урантії для того, щоб стати свідками воскресіння, були негайно відправлені назад, до виконання своїх відповідних всесвітніх обов'язків.

^{189:1.12 (2022.3)} Тепер Ісус розпочав свої контакти на моронтійному рівні, будучи представленим в якості істоти до вимог того нового життя, яке він вирішив прожити протягом свого короткого часу перебування на Урантії. Це введення в моронтійний світ потребувало більше години земного часу й двічі переривалось бажанням Ісуса поспілкуватись з його колишніми товаришами у плоті тоді, коли вони, прибувши з Єрусалиму були здивовані після того, як зазирнули у порожню гробницю і виявили те, що вони вважали доказами його воскресіння.

^{189:1.13 (2022.4)} І ось було завершено смертний перехід Ісуса — моронтійне воскресіння Сина Людського. Розпочався період перехідного досвіду Майстра в якості особистості, що знаходиться на шляху між матеріальним і духовним. Варто зауважити, що він зробив все це лише за допомогою властивої йому сили; ніяка інша особистість не надавала йому жодної допомоги. Тепер він живе, як Ісус моронтійний, й на самому початку цього його життя у моронтії, матеріальне тіло із плоті його все ще спокійно лежить у гробниці. Солдати усе ще стоять на варті, і печатка римського перфекта на каміннях усе ще не була зламана.

^{189:2.1 (2022.5)} Десять хвилин по третій, під час того, як воскреслий Ісус братався з моронтійними особистостями, що зібрались тут із усіх семи осельних світів Сатанії, голова архангелів — ангелів воскресіння — наблизився до Гавриїла й запитав його щодо смертного тіла Ісуса. Голова архангелів сказав: "Ми не можемо брати участь у посвятному досвіді моронтійного воскресіння Михайла, нашого суверена, однак ми хотіли б, щоб його смертні залишки були передані нам для здійснення їх негайного розкладання. Ми не пропонуємо задіяти нашу техніку дематеріалізації; ми хочемо лише запустити процес прискорення часу. Достатньо вже того, що ми бачили, як Суверен жив і помирав на Урантії; небесні воїнства варто було б було б позбавити необхідності пам'ятати також й про повільне розкладання людської форми Творця і Вседержителя всесвіту. В ім'я небесних розумних створінь всього Небадону я прошу про дозвіл на опіку над смертним тілом Ісуса Назаретського і право приступити до його негайного розкладання."

^{189:2.2 (2023.1)} Й після того, як Гавриїл порадився зі старшим Всевишнім Едемії, головному архангелу, представнику небесного воїнства було надано дозвіл розпоряджатись фізичними залишками Ісуса так, як він вважав за потрібне.

^{189:2.3 (2023.2)} Після того, як головному архангелу було узгоджено його запит, він запросив до помочі багатьох зі своїх товаришів, а також численних представників всіх укладів небесних особистостей, й по тому, послуговуючись допомогою проміжних створінь Урантії, вступив у володіння фізичним тілом Ісуса. Це мертве тіло було творінням повністю матеріальним; воно було фізичним і буквальним; його не можна було забрати із гробниці так, як це могла зробити моронтійна воскресла форма, що могла вийти з запечатаної гробниці. Із допомогою деяких допоміжних моронтійних особистостей, моронтійну форму можна в один час зробити подібною духу, так, що вона стає нейтральною відповідно до звичайної матерії, не взаємодіючі з нею; й в інший час її можна зробити видимою і доступною для контакту з матеріальними істотами, такими як смертні матеріальних світів.

^{189:2.4 (2023.3)} Готуючись до переміщення тіла Ісуса із гробниці для його гідного і шанобливого знищення через майже миттєвий розпад, вторинним проміжним створінням Урантії було доручено відкотити каміння від входу до гробниці. Найбільший з цих двох каменів був величезним кам'яним колом, дуже схожим на жорновий камінь, й він рухався канавою, вирізаною у скелі, так що його можна було накочувати і відкочувати для того, щоб відкривати чи закривати гробницю. Коли єврейські стражі та римські солдати, у сутінку ранку, побачили, що цей величезний камінь починає відкочуватися від входу до гробниці, очевидно, сам по собі — без будь-яких видимих засобів, що могли б пояснити цей рух — їх охопив страх та паніка, й вони похапцем втекли з місця подій. Євреї втекли до своїх домів, а потім повернулись, щоб повідомити про ці події своєму капітану у храмі. Римляни втекли до фортеці Антонія і повідомили про те, що вони бачили центуріону одразу, як тільки він прибув на службу.

^{189:2.5 (2023.4)} Єврейські лідери розпочали свою брудну справу вважаючи, що їм вдасться усунути Ісуса, пропонуючи хабарі зраднику Юді, і ось тепер, коли вони зіткнулися з цією незручною ситуацією, замість того, щоб думати про покарання стражів, які покинули свій пост, вони знову вдалися до хабарництва щодо цих стражів та римських солдат. Вони заплатили кожному з цих двадцяти людей гроші й наказали їм говорити всім: "Коли ми спали вночі, його учні накинулись на нас і забрали тіло". І також єврейські лідери надали цим солдатам свої офіційні завірення, пообіцявши захищати їх перед Пілатом у випадку, якщо губернатор дізнається, що вони прийняли хабар.

^{189:2.6 (2023.5)} Християнська віру в воскресіння Ісуса було засновано на факті "пустої гробниці". Й насправді, фактично гробниця була порожня, але це не є істиною воскресіння. Гробниця дійсно була порожня тоді, коли прибули перші віруючі, й цей факт, пов'язаний з незаперечним воскресінням Майстра, призвів до формулювання хибного вірування: вчення про те, що матеріальне і смертне тіло Ісуса піднялось з гробу. Істини духовних реальностей і вічних цінностей не завжди можна пояснити очевидними фактами. Хоча окремі факти і можуть бути істинними в плані фізичному, це не означає, що комбінація групи фактів обов'язково призведе до істинних духовних висновків.

^{189:2.7 (2023.6)} Гробниця Йосипа була порожня не тому, що тіло Ісуса було відновлене чи воскресло, а тому, що небесному воїнству було дозволено, у відповідності з їхнім проханням, забезпечити цьому тілу спеціальний і унікальний процес миттєвого розпаду, повернення "пороху до пороху", без затримок у часі й без проходження звичайних та видимих етапів смертного розпаду та матеріального розкладання.

^{189:2.8 (2024.1)} Смертні залишки Ісуса пройшли той самий природний процес елементного розпаду, властивий всім земним людським тілам, єдиною винятковою особливістю саме цього процесу було те, що у часі цей природний розпад був значно пришвидшений до такої межі, що він став майже миттєвим.

^{189:2.9 (2024.2)} Справжні свідчення воскресіння Михаїла мають духовну природу, і ці вчення підтверджуються свідченнями багатьох смертних царства, які зустріли, впізнали та спілкувалися з воскреслим моронтійним Майстром. Він став частиною особистого досвіду майже тисячі людей, перш ніж нарешті попрощався з Урантією.

^{189:3.1 (2024.3)} Невдовзі опісля четвертої години цього недільного ранку, Гавриїл викликав до себе архангелів й приготувався оголосити загальне воскресіння по завершенню епохи Адама на Урантії. Й тоді, коли величезне воїнство серафимів та херувимів, які брали участь у цій визначній події, був зібраний у відповідному вигляді, перед Гавриїлом з'явився моронтійний Михаїл, промовляючи: "Як Отець мій має життя у собі, саме так він надав його Сину, щоб він мав життя у собі також. І хоча я ще не повністю виконав свою місію з встановлення юрисдикції у всесвіті, це самообмеження ніяким чином не перешкоджає даруванню життя моїм сплячим синам; тож нехай почнеться скликання планетного воскресіння."

^{189:3.2 (2024.4)} Контур архангелів тоді вперше працював із Урантії. Гавриїл і воїнство архангелів перемістились у місце духовної полярності планети; й за сигналом Гавриїла в першому з осельних світів пролунав його голос, промовляючи: "Відповідно до мандата Михаїла, нехай померлі урантійського епохального періоду воскреснуть!" Тоді всі врятовані люди, всіх людських рас Урантії, які прибували у смертному сні ще з часів Адама, ті що іще не пройшли процес судочинства, з'явились у моронтійних залах воскресіння, підготовлені до моронтійного представлення. Й за мить серафими і їхні помічники вже були готові відправитись до осельних світів. Зазвичай серафічні вартівники, яких було призначено до групової опіки над врятованими смертними, в момент їх пробудження повинні бути присутні у моронтійних залах воскресіння, однак того разу вони знаходились у цьому світі через необхідність присутності тут Гавриїла у зв'язку з моронтійним воскресінням Ісуса.

^{189:3.3 (2024.5)} Незважаючи на те, що протягом багатьох віків з часів Адама і Єви безліч осіб, які мали особистих серафічних вартівників, і також ті, хто досяг необхідного рівня особистого духовного прогресу, перейшли до осельних світів, й також на те, що в цей період відбулось багато інших спеціальних і тисячолітніх воскресінь синів Урантії, таке планетарне скликання було третім, воно дійсно було повноцінним епохальним воскресінням. Перше епохальне воскресіння відбулось у часи прибуття Планетарного Принца, друге — у часи Адама, й це, третє, ознаменувало моронтійне воскресіння, смертний перехід Ісуса з Назарету.

^{189:3.4 (2024.6)} Тоді, коли сигнал про планетарне воскресіння був отриманий головою архангелів, Особистий Узгоджувач Сина Людського склав свої повноваження з керування небесними воїнствами, зібраними на Урантії, повертаючи всіх цих синів локального всесвіту до юрисдикції їхніх відповідних командирів. І зробивши це він відправився на Салвінгтон для того, щоб засвідчити перед Еммануїлом завершення смертного переходу Михаїла. Й за ним без затримки відбуло все те небесне воїнство, що не було більше потрібне для служіння на Урантії. Однак Гавриїл лишився на Урантії з моронтійним Ісусом.

^{189:3.5 (2025.1)} І цей переказ є свідченням подій, пов'язаних з воскресінням Ісуса від тих, хто бачив їх так, як вони відбувались насправді, переказ, позбавлений обмежень часткового та недосконалого людського сприйняття.

^{189:4.1 (2025.2)} Ближче до часу воскресіння Ісуса рано вранці цієї неділі необхідно зазначити, що десять апостолів перебували в ту ніч у будинку Іллі та Марії Марк, де вони спали у верхній кімнаті, відпочиваючи на тих самих ліжках, в яких вони відпочивали після своєї останньої вечері з Вчителем. Цього недільного ранку вони всі зібрались там, окрім Томаса. Томас був з ними декілька хвилин пізно в суботу увечері, коли вони вперше зібралися, однак йому було заважко бачити те, як виглядали апостоли, й крім цього витримувати думки про те, що трапилось із Ісусом. Лише поглянувши на своїх соратників він одразу покинув кімнату, відправившись до будинку Симона в Бетфаге, де він сподівався на самоті оплакувати свої біди. Всі апостоли страждали, й не стільки від сумніву та відчаю, скільки від страху, горя та сорому.

^{189:4.2 (2025.3)} У будинку Нікодима, разом із Давидом Зеведеєм та Йосипом з Аримафеї зібралось дванадцять-п'ятнадцять найкращих учнів Ісуса з Єрусалима. У домі Йосипа з Аримафеї зібралось близько п'ятнадцяти або двадцяти провідних віруючих жінок. В домі Йосипа в той час проживали лише ці жінки, й вони знаходились усередині будинку протягом тих годин суботнього дня відпочинку і вечора після цієї суботи, тому їм не було відомо про військову варту, що охороняла могилу; вони також не знали, що перед могилою було накочено також і другий камінь, й що обидва ці камені перебували під печаткою Пілата.

^{189:4.3 (2025.4)} Незадовго до третьої години цього недільного ранку, тоді, коли перші ознаки дня почали з'являтись на сході, п'ятеро з цих жінок вирушили до гробниці Ісуса. Вони приготували багато спеціальних лосьйонів для бальзамування; також вони взяли з собою достатньо льняного бандажу. Ці жінки мали намір більш ретельно змастити мертве тіло Ісуса й ще краще огорнути його новими пелюшками.

^{189:4.4 (2025.5)} Жінками, які вирушили до цієї місії з помазання тіла Ісуса, були: Марія Магдалина, Марія, мати близнюків Алфея, Саломея, мати братів Зеведея, Йоанна, дружина Чузи, та Сусанна, дочка Езри з Александрії.

^{189:4.5 (2025.6)} Було близько пів на четверту, коли ці п'ятеро жінок, завантажені своїми бальзамами, прибули до порожнього гробу. Виходячи з Дамаських воріт, вони зустріли кілька солдат, які тікали в місто у дещо панічному стані, й це змусило їх призупинитись на кілька хвилин; однак опісля не відбулось нічого несподіваного, й отже вони відновили свій рух.

^{189:4.6 (2025.7)} Жінки були дуже здивовані, побачивши камінь, відкочений від входу у гробницю, оскільки дорогою вони говорили проміж собою: "Хто допоможе нам відкотити камінь?". Поставивши свою ношу вони почали оглядатись одна до одної зі страхом й великим подивом. Поки вони стояли там, тремтячи від страху, Марія Магдалина наважилася обійти менший камінь та вступити до відкритої гробниці. Цю гробницю Йосипа було розташовано у його саду на схилі, на східній стороні дороги, й вхід у неї також знаходився зі сходу. У цей час вже було достатньо світанкового світла для того, щоб Марія змогла оглянути те місце, де до цього лежало тіло Майстра, і упевнитись в тому, що воно відсутнє. У кам'яній ніші, там, де вони поклали Ісуса, тепер Марія бачила лише згорнуту тканину, на якій раніш лежала його голова, й той бандаж, яким його було огорнуто, неушкоджений, а також той, що лишався лежати на камені ще до того, як небесне воїнство видалило його тіло. Покривальне простирадло лежало біля підніжжя поховальної ніші.

^{189:4.7 (2026.1)} Затримавшись на мить біля входу у гробницю, Марія (тільки но увійшовши до гробниці вона не могла бачити чітко) побачила, що тіла Ісуса там вже немає, а на його місці лежать лише погребальні тканини, і з неї вирвався крик тривоги і болю. Всі жінки були надзвичайно знервовані; вони були збуджені ще відтоді, як зустріли солдат, втікаючих в паніці біля міських воріт; отже, перелякані, вони утекли з великим поспіхом, як тільки почули повний болю стогін Марії. Й вони не зупинялись допоки не добігли аж до Дамаських воріт. Тоді Йоанна з відчуттям провини усвідомила, що вони покинули Марію; вона зібрала своїх товаришок, і вони рушили назад до гробниці.

^{189:4.8 (2026.2)} Коли вони знову наблизились до гробниці, налякана Магдалина, яка стала іще більш переляканою, вийшовши із гробниці і не побачивши своїх сестер, які повинні були б чекати на неї, тепер кинулась до них, збуджено вигукуючи: "Його там немає — вони забрали його!". Вона повела їх назад до гробниці для того, щоб всі вони увійшли і побачили те, що вона порожня.

^{189:4.9 (2026.3)} Після цього усі п'ятеро жінок сіли на камінь біля входу у гробницю й обговорили цю ситуацію. Їм досі іще не спало на думку те, що Ісус воскрес. Вони були усамітнені протягом усієї суботи, отже вони припустили, що тіло могло було бути переміщене в інше похоронне місце. Але розмірковуючи над цим варіантом розв'язку своєї дилеми, вони ні як не могли пояснити те, чому погребальна одеж досі лежала на своєму місці у повному порядку; як тіло могло було бути вилучене, коли сама перев'язь, у яку його було огорнуто, лишалась на місці й, здається, була у цілості на поховальному камені?

^{189:4.10 (2026.4)} Й тоді, коли ці жінки сиділи там у ранковий час світанку цього нового дня, поглянувши вбік вони помітили мовчазного й нерухомого незнайомця. На мить їх знову охопив страх, однак Марія Магдалина стрімко підбігла до цієї фігури і звернулась до нього так, ніби вона вирішила, що він може бути тим, хто доглядає цей сад; вона промовила: "Куди ви віднесли нашого Вчителя? Куди вони поклали його? Скажіть нам, щоб ми могли піти і забрати його." І коли незнайомець не відповів Марії, вона почала ридати. Тоді Ісус сказав їм: "Кого ви шукаєте?" Марія відповіла: "Ми шукаємо Ісуса, якого поклали спочивати в гробниці Йосипа, але він зник. Чи знаєте ви, куди вони його забрали?" Тоді Ісус сказав: "Чи не говорив вам цей Ісус, навіть іще у Галілеї, що він помре, але що він воскресне знову?" Ці слова збентежили жінок, але Майстер так змінився, що вони досі не впізнали його, оскільки він стояв спиною до тьмяного світла. І допоки вони думали над його словами, він звернувся до Магдалини знайомим голосом, промовляючи: "Маріє." Й коли вона почула це слово, це ніжне вітання, сказане зі знайомою їй симпатією, вона вже знала, що це і є голос Майстра; й вона кинулась на коліна перед ним, вигукнувши: "Мій Господь, мій Вчителю!" Й усі інші жінки впізнали, що той, хто стояв перед ними у своєму знаменному вигляді і є Майстер, й вони теж одразу впали перед ним на коліна.

^{189:4.11 (2027.1)} Ці людські очі змогли бачити моронтійну форму Ісуса завдяки служінню і особливій допомозі перетворювачів та проміжних створінь у співпраці із деякими моронтійними особистостями, які в той час супроводжували Ісуса.

^{189:4.12 (2027.2)} Й тоді, коли Марія зібралась обійняти його ноги, Ісус сказав: "Не торкайся мене, Маріє, бо я не такий, яким ти знала мене у плоті. В цій формі я буду із вами деякий час, перш ніж вознесусь до Отця. Але йдіть, ви всі тепер, і скажіть моїм апостолам — і Петру — про те, що я воскрес, і що ви говорили зі мною".

^{189:4.13 (2027.3)} Як тільки ці жінки прийшли до тями, відійшовши від шоку після свого здивування, вони поспішили назад до міста й до будинку Іллі Марка, де вони розповіли десяти апостолам про все, що із ними сталось; однак апостоли не були схильні їм вірити. Спочатку вони думали, що жінки бачили видіння, але коли Марія Магдалина повторила ті слова, які Ісус сказав їм, і коли Петро почув своє ім'я, він поспіхом вийшов із верхньої кімнати, й разом із Іваном, який слідував за ним, поспішив до гробниці, щоб побачити все на власні очі.

^{189:4.14 (2027.4)} Жінки переказували цю історію про свою розмову з Ісусом іншим апостолам, але вони не хотіли вірити; й вони також не хотіли піти і переконатись в цьому самостійно, так, як зробили Петро й Іван.

^{189:5.1 (2027.5)} Два апостоли поспішали до Голгофи і гробниці Йосипа; дорогою думки Петра хитались між страхом та надією; він боявся зустріти Майстра, але його надія живилась згадкою про те, що Ісус надіслав йому своє особливе слово. Він був напів-переконаний, що Ісус дійсно живий; він згадав його обіцянку воскреснути на третій день. Дивна річ, але ця обіцянка не спадала йому на думку з моменту розп'яття до того часу, коли він поспішав на північ крізь Єрусалим. Виходячи з міста, в душі Івана зростав дивний несамовитий порив радості і надії. Він був наполовину переконаний, що жінки дійсно бачили воскреслого Майстра.

^{189:5.2 (2027.6)} Іван, будучи молодшим за Петра, випередив його й першим добіг до гробниці. Він зупинився біля дверей, оглядаючи гробницю, де все було так, як розповідала Марія. Дуже скоро Симон Петро дістався гробниці й також, увійшовши, побачив ту саму порожню гробницю із так дивно розкладеною погребальною одіжжю. Й після того, як Петро вийшов з гробниці, а Іван також увійшов і побачив все на власні очі, по цьому вони обидва сіли на камінь, щоб обдумати значення того, що вони бачили і чули. Й сидячи там, вони згадували все, що їм було сказано про Ісуса, однак вони не могли чітко усвідомити, те що сталось.

^{189:5.3 (2027.7)} Напочатку Петро висловив припущення, що гробницю обікрали, що вороги викрали тіло, можливо, підкупивши вартових. Але Іван зазначив, що гробниця навряд чи залишилась у порядку, якщо б тіло вкрали, тож він поставив питання про те, як в цьому випадку погребальна одіж лишились на місці й була так очевидно недоторкана. І знову вони вдвох увійшли до гробниці, щоб іще уважніше розглянути погребальну одіж. Коли вони вдруге вийшли із гробниці, вони побачили, що Марія Магдалина повернулась і плаче перед входом. Марія прийшла до апостолів із вірою в те, що Ісус воскрес із могили, однак після того, як вони всі відмовились вірити її словам, вона відчувала себе пригніченою й упала в розпач. Марія прагнула повернутись ближче до гробниці, де, як їй здалося, вона почула знайомий голос Ісуса.

^{189:5.4 (2027.8)} Затримавшись тут після того, як Петро і Іван пішли, Марія побачила Майстра, що знову з'явився перед нею, промовляючи: "Не сумнівайся; знайди відвагу вірити в те, що ти бачила і чула. Повернись до моїх апостолів і знову скажи їм, що я воскрес, що я з'явлюся перед ними, і що тепер я відправлюсь перш від них у Галілею так, як і було мною обіцяно".

^{189:5.5 (2028.1)} Марія поспішила назад до будинку Марка і розповіла апостолам про те, що вона говорила із Ісусом знову, але вони не повірили їй. Однак повернувшись назад, Петро та Іван перестали висміювати її, будучи сповнені страхом і тривогою.