121

Як професійний перекладач, перекладіть всі наступні запити в цьому розмові з англійської мови на українську. Збережіть числа на початку. Перекладайте тільки на українську мову в цьому розмові і не використовуйте жодної іншої мови.
121:0.1 (1332.1) Діючи під наглядом комісії з дванадцяти членів Об'єднаної Братерства Урантійських Поміжних, спільно з попереднім головою нашого ордену та Мелхиседеком, який відповідає за записи, я є вторинним поміжним колишньої приналежності до апостола Андрія і маю повноваження занести на запис життєві транзакції Ісуса з Назарету, так, як вони були спостережені моїм орденом земних створінь, та так, як вони були пізніше частково записані людським суб'єктом мого часового опіку. Знаючи, як його Майстер так ретельно уникав залишення письмових записів, Андрій непохитно відмовився множити копії його письмової наративи. Схожа позиція з боку інших апостолів Ісуса значно затримала написання Євангелій.
121:1.1 (1332.2) Ісус не прийшов на цей світ в часи духовного занепаду; на час його народження Урантія переживала таке оновлення духовної думки та релігійного життя, якого не знала протягом усієї своєї історії після Адама, і не переживала в будь-яку еру після того. Коли Михайло інкарнувався на Урантії, світ надавав найбільш сприятливі умови для дарування Створця-Сина, які коли-небудь панували до цього часу або які наступні часи не знайшли. У століття, що безпосередньо перед цим часом, грецька культура та грецька мова поширилися на заході та біля сходів, а євреї, як левантийська раса, в природі складалися з частин західного та східного світу, були відмінно підготовлені для ефективного поширення нової релігії на сході та заході. Ці найбільш сприятливі обставини були ще більше підсиленими толерантною політичною владою Середземноморського світу Римлян.
121:1.2 (1332.3) Цю повну комбінацію впливів світу добре ілюструє діяльність Павла, який, будучи в релігійній культурі євреєм із євреїв, проголосив євангеліє Єврейського Месії грецькою мовою, тоді як сам був громадянином Риму.
121:1.3 (1332.4) Ніщо подібне цивілізації часів Ісуса не було бачено на Заході ні до, ні після тих днів. Європейська цивілізація була об'єднана та координована за надзвичайної трьохкомпонентної впливу:
121:1.4 (1332.5) 1. Римська політична та соціальна системи.
121:1.5 (1332.6) 2. Грецька мова та культура — а також філософія до певної міри.
121:1.6 (1332.7) 3. Швидко поширюючийся вплив єврейських релігійних та моральних вчень.
121:1.7 (1332.8) Коли народився Ісус, весь Середземноморський світ був об'єднаний імперією. Добрі дороги, вперше в історії світу, з'єднували багато основних центрів. Моря були очищені від піратів, і велика ера торгівлі та подорожей швидко продовжувалась. Європа не насолоджувалась іншим таким періодом подорожей та торгівлі до XIX століття після Христа.
121:1.8 (1333.1) Незважаючи на внутрішній мир та поверховий процвітання греко-римського світу, більшість мешканців імперії тужили у бідності та скудості. Мала верхівка була багата; мізерний та убогий нижній клас охоплював пересічну людність. У ті часи не було щасливого та процвітаючого середнього класу; він тільки почав з'являтись у римському суспільстві.
121:1.9 (1333.2) Перші зіткнення між розширюючимся римським та парфянським державами були завершені в тодішньому минулому, залишаючи Сирію в руках римлян. У часи Ісуса Палестина та Сирія насолоджувалися періодом процвітання, відносного миру та обширної комерційної взаємодії з країнами як на сході, так і на заході.
121:2.1 (1333.3) Євреї були частиною старішої семітської раси, до якої також належали Вавілоняни, Фенікійці та більш пізні вороги Риму, Картагеняни. Протягом першої частини першого століття після Христа євреї були найвпливовішою групою семітських народів, і вони займали особливо стратегічне географічне положення в світі, який тоді був управліним та організованим для торгівлі.
121:2.2 (1333.4) Багато великих шосе, що з'єднували народи античності, проходили через Палестину, що зробило її місцем зустрічі або перехрестям трьох континентів. Тут через Палестину по черзі проходили подорожі, торгівля та армії Вавилонії, Ассирії, Єгипту, Сирії, Греції, Парфії та Риму. З давніх-давен багато караванних маршрутів з Сходу проходили через цей регіон до кількох добрих морських портів на східному кінці Середземного моря, звідки кораблі перевозили вантажі до всього морського Заходу. І більше, ніж половина цього караванного трафіку проходила через або неподалік від маленького містечка Назарета в Галілеї.
121:2.3 (1333.5) Хоча Палестина була батьківщиною єврейської релігійної культури та місцем народження християнства, євреї були за кордоном у світі, мешкаючи в багатьох народах та торгуючи в кожній провінції римських та парфянських держав.
121:2.4 (1333.6) Греція забезпечила мову та культуру, Рим побудував дороги та об'єднав імперію, але розпорошення євреїв, з їх понад двома сотнями синагог та добре організованими релігійними спільнотами, розкиданими по всьому римському світу, забезпечило культурні центри, в яких нове євангеліє про Царство Небесне знайшло початковий прийом, і звідки воно подальшою поширилося до крайніх куточків світу.
121:2.5 (1333.7) У кожній єврейській синагозі був круг гентильних віруючих, «богобоязливих» чоловіків, і саме серед цього кругу проселитів Павло зробив більшу частину своїх перших прихильників до християнства. Навіть храм у Єрусалимі мав свій прикрашений двір для неєврейських віруючих. Була дуже тісна зв'язок між культурою, торгівлею та поклонінням Єрусалима та Антіохії. У Антіохії перші прихильники Павла були названі «християнами».
121:2.6 (1333.8) Централізація єврейського храмового поклоніння в Єрусалимі складала разом таємницю виживання їх монотеїзму та обіцянку виховання та поширення по всьому світу нового та розширеного уявлення про того одного Бога всіх народів і Отця всіх смертних. Служба в храмі в Єрусалимі представляла виживання релігійного культурного уявлення в обличчі краху наступності неєврейських національних володарів та расових переслідувачів.
121:2.7 (1334.1) Єврейський народ цього часу, хоч і під римською васалією, насолоджувався значним ступенем самоврядування і, пам'ятаючи про тоді тільки нещодавні героїчні вчинки звільнення, здійснені Юдою Маккавеєм та його безпосередніми наступниками, були переповнені очікуванням негайного з'явлення ще більшого визволителя, довго очікуваного Месії.
121:2.8 (1334.2) Таємниця виживання Палестини, царства євреїв, як напівнезалежної держави, була пов'язана з зовнішньою політикою римської влади, яка бажала зберегти контроль над палестинською магістраллю між Сирією та Єгиптом, а також західніми кінцями караванних маршрутів між Сходом та Заходом. Рим не бажав, щоб у Леванті з'явилася будь-яка сила, яка могла б обмежити його майбутнє розширення в цих регіонах. Політика інтриг, яка мала на меті підставити Селевкійську Сирію та Птолемеїв Египет проти один одного, вимагала підтримки Палестини як окремої та незалежної держави. Римська політика, дегенерація Єгипту та прогресивне ослаблення Селевкідів перед зростаючою потугою Партії пояснюють те, що на протязі декількох поколінь мала і слаба група євреїв могла зберегти свою незалежність проти обох Селевкідів на півночі та Птолемеїв на півдні. Цю випадкову свободу та незалежність політичного правління оточуючих і більш потужних народів євреї приписували тому, що вони були «обраним народом», до прямого втручання Ягве. Таке відношення расової переваги робило все тяжче їм переносити римську васалію, коли вона нарешті налетіла на їхню землю. Але навіть у цю сумну годину євреї відмовилися вивчити, що їхня світова місія була духовною, а не політичною.
121:2.9 (1334.3) Євреї були надзвичайно занепокоєні та підозрювані під час часів Ісуса, оскільки їх тоді правив іноземець, Ідумеєць Ірод, який захопив володіння над Юдеєю, ввібравшись до римських правителів. І хоч Ірод заявляв про свою вірність єврейським церемоніям, він продовжував будувати храми для багатьох чужих богів.
121:2.10 (1334.4) Дружні стосунки Ірода з римськими правителями зробили світ безпечним для єврейських подорожей і таким чином відкрили шлях для збільшення єврейської проникності навіть у віддалені частини Римської імперії та інших договірних націй з новим Євангелієм Царства Небесного. Правління Ірода також дуже сприяло подальшому змішуванню єврейської та геленістичної філософій.
121:2.11 (1334.5) Ірод побудував гавань Кесарії, що додатково допомогло зробити Палестину перехрестям цивілізованого світу. Він помер у 4 р. до н.е., а його син Ірод Антипа правив Галілеєю та Переєю під час юності та служіння Ісуса до 39 р. н.е. Антипа, як і його батько, був великим будівельником. Він перебудував багато міст Галілеї, зокрема важливий торговий центр Сефоріс.
121:2.12 (1334.6) Галілеяни не користувалися повним прихильністю іерусалимських релігійних лідерів та рабінів. Коли народився Ісус, Галілея була більш язичницькою, ніж єврейською.
121:3.1 (1334.7) Незважаючи на те, що соціально-економічний стан римської держави не був найкращим, широко поширений домашній мир і процвітання були сприятливими для пришестя Михаїла. У першому столітті після Христа суспільство Середземномор'я складалося з п'яти добре визначених верств:
121:3.2 (1335.1) 1. Аристократія. Верхні класи з грошима та офіційною владою, привілейовані та правлячі групи.
121:3.3 (1335.2) 2. Бізнес-групи. Купецькі князі та банкіри, торговці - великі імпортери та експортери - міжнародні торговці.
121:3.4 (1335.3) 3. Мала середня верства. Незважаючи на те, що ця група була дійсно мала, вона була дуже впливовою та забезпечувала моральну опору ранньої християнської церкви, яка спонукала ці групи продовжувати займатися своїми різними ремеслами та торгівлею. Серед євреїв багато фарисеїв належали до цього класу ремісників.
121:3.5 (1335.4) 4. Вільний пролетаріат. Ця група мала мало або зовсім не мала соціального становища. Хоча вони пишалися своєю свободою, вони були у значному невигідному положенні, тому що їм доводилось конкурувати з робочою силою рабів. Верхні класи дивилися на них з презирством, вважаючи, що вони безполезні, крім як для "продуктивних" цілей.
121:3.6 (1335.5) 5. Раби. Половина населення Римської держави складалась з рабів; багато з них були видатні особистості та швидко підіймалися серед вільного пролетаріату та навіть серед ремісників. Більшість були середніми або дуже низькими за рівнем.
121:3.7 (1335.6) Рабство, навіть відносно видатних народів, було характерною рисою римського військового завоювання. Влада господаря над його рабом була безумовною. Ранні християнські церкви складались переважно з низів населення та рабів.
121:3.8 (1335.7) Видатні раби часто отримували зарплату, та, заощаджуючи свої виплати, могли викупити свою волю. Багато з таких рабів, що були визволені, піднімалися на високі посади в державі, церкві та бізнес-світі. І саме такі можливості зробили ранню християнську церкву настільки толерантною до цієї зміненої форми рабства.
121:3.9 (1335.8) У римській імперії в першому столітті після Христа не було загального соціального проблеми. Більша частина населення вважала себе належними до тієї групи, до якої вони народилися. Існувала відкрита двері, через яку талановиті та здатні особистості могли піднестися з нижніх до вищих шарів римського суспільства, але люди взагалі були задоволені своїм соціальним становищем. Вони не були свідомими класу, і вони не розглядали ці класові відмінності як несправедливі або неправильні. Християнство в жодному разі не було економічним рухом з метою поліпшення становища депресивних класів.
121:3.10 (1335.9) Хоча жінки в Римській імперії насолоджувалися більшою свободою, ніж у своєму обмеженому становищі в Палестині, родинна відданість та природна любов євреїв далеко перевершували ту, що існувала в гентильському світі.
121:4.1 (1335.10) Християнство змогло прорости та дати багатий врожай морального характеру та духовних досягнень, оскільки серед благородних язичників існувала багата ґрунтова вода природної доброти та потенційного людського співчуття. За моральними показниками, язичники були трохи гіршими за євреїв, але світ язичників того часу перебував під впливом чотирьох великих філософських шкіл, які усі більш-менш випливали з ранішого платонізму греків. Ці школи філософії були:
121:4.2 (1335.11) 1. Епікурейська. Ця школа думки була присвячена досягненню щастя. Кращі епікуреї не віддавалися чуттєвим відпрацюванням. Ця доктрина допомагала римлянам уникнути більш небезпечної форми фаталізму; вона вчила, що люди можуть зробити щось, щоб покращити свій земний стан. Вона ефективно боролася з невігласною суперстицією.
121:4.3 (1336.1) 2. Стоїци. Стоїцизм був вищою філософією кращих класів. Стоїки вірили, що контролюючий Розум-Доля панує над усім природним. Вони вчили, що душа людини є божественною, що вона ув'язнена в злому тілі фізичної природи. Душа людини досягає свободи, живучи в гармонії з природою, з Богом; таким чином добро знаходиться в собі. Стоїцизм переходив до піднесеної моралі, ідеали якої жодна чисто людська філософська система ніколи не перевершувала. Хоча стоїки стверджували, що вони є "нащадками Бога", вони не знали його і, отже, не знайшли його. Стоїцизм залишався філософією, він ніколи не став релігією. Його послідовники намагалися налаштовувати свої розуми на гармонію Всесвітнього Розуму, але не могли уявити себе дітьми люблячого Отця. Павло сильно нахилявся до стоїцизму, коли писав: "Я навчився бути задоволеним у будь-якому стані".
121:4.4 (1336.2) 3. Кініки. Хоча кініки пов'язували свою філософію з Діогеном Афінським, вони отримали багато зі своєї доктрини з залишків вчення Махівенти Мелхізедека. Раніше цинізм був більше релігією, ніж філософією. Кініки зробили свою релігійно-філософську доктрину демократичною. На полях і на ринках вони постійно проповідували, що "людина може врятувати себе, якщо захоче". Вони пропагували простоту та доброчесність і закликали людей зустріти смерть без страху. Ці блукаві кінічні проповідники зробили багато, щоб підготувати духовно голодну популяцію до наступних християнських місіонерів. Їх план популярної проповіді був дуже схожим на стиль Послань Павла.
121:4.5 (1336.3) 4. Скептик. Скептицизм стверджував, що знання було хибним, а переконання та впевненість були неможливими. Це була чисто негативна позиція і ніколи не стала широко поширеною.
121:4.6 (1336.4) Ці філософії були напіврелігійними, вони часто були бадьорими, етичними і піднімали дух, але зазвичай були вищими за звичайний народ. З можливим винятком цинізму, вони були філософіями для сильних і мудрих, а не релігіями спасіння для навіть бідних і слабких.
121:5.1 (1336.5) Протягом попередніх століть релігія була переважно справою племені або нації; вона рідко ставала питанням індивідуума. Боги були племінними або національними, а не особистими. Такі релігійні системи мало задовольняли індивідуальні духовні прагнення звичайної людини.
121:5.2 (1336.6) На часі приходу Ісуса релігії Заходу включали в себе:
121:5.3 (1336.7) 1. Язичницькі культу. Це була комбінація грецької та латинської міфології, патріотизму та традиції.
121:5.4 (1336.8) 2. Поклоніння імператорові. Це божествення людини як символу держави серйозно обурювало євреїв і ранніх християн і призвело безпосередньо до жорстоких переслідувань обох церков римською владою.
121:5.5 (1337.1) 3. Астрологія. Ця псевдонаука Вавилону розвинулася в релігію на всій території греко-римської імперії. Навіть у двадцятому столітті людина не повністю звільнилася від цього суєтного вірування.
121:5.6 (1337.2) 4. Релігії таємниць. На цьому духовно голодному світі прорвалися великі кількості культів таємниці, нових і незвичайних релігій з Леванту, які сподобалися простому народу та обіцяли йому особисте спасіння. Ці релігії швидко стали прийнятим віровченням серед низів греко-римського світу. Вони багато зробили, щоб підготувати шлях для швидкого поширення значно кращих християнських вчень, які пропонували величний концепт Божества, пов’язаний з захоплюючою теологією для інтелектуалів та глибоким пропонуванням спасіння для всіх, включаючи невігласів, але духовно голодних простих людей тих часів.
121:5.7 (1337.3) Містичні релігії означали кінець національних вірувань та призвели до зародження численних особистих культів. Містика була багатогранною, але всі вони характеризувалися:
121:5.8 (1337.4) 1. Міфічна легенда, таємниця, звідки походить їх назва. Зазвичай ця таємниця стосувалася історії життя і смерті деякого божества і його повернення до життя, як це ілюструється в ученнях мітраїзму, який на деякий час був сучасником і конкурентом формуючоїся віри Павла християнства.
121:5.9 (1337.5) 2. Таємниці були не національні та міжрасові. Вони були персональними та братськими, що призводило до релігійних братств та численних сектантських організацій.
121:5.10 (1337.6) В їхніх службах переважали вражаючі церемонії ініціації та вражаючі святині поклоніння. Їхні секретні обряди та ритуали іноді були жахливими та огидними.
121:5.11 (1337.7) Але незалежно від того, якою була природа їхніх церемоній або ступінь їхніх пересадок, ці таємниці незмінно обіцяли своїм послідовникам спасіння, «звільнення від зла, виживання після смерті та безсмертя в блаженному світі поза цим світом скорботи та рабства».
121:5.12 (1337.8) Не робіть помилку, сплутуючи вчення Ісуса з таємницями. Популярність таємниць відображає бажання людини вижити, тож вони показують справжню жагу та спрагу до особистої релігії та індивідуальної праведності. Хоча таємниці не змогли задовольнити цю тягу, вони підготували шлях для наступного з’явлення Ісуса, який справді приніс у цей світ хліб життя та воду його.
121:5.13 (1337.9) Павло, намагаючись скористатися широким розповсюдженням кращих типів таїнних релігій, здійснив певні адаптації вчення Ісуса, щоб зробити його більш прийнятним для більшої кількості потенційних прихильників. Проте навіть компроміс Павла з вченнями Ісуса (християнство) був вищим за найкраще в таїнних релігіях тим, що:
121:5.14 (1337.10) 1. Павло проповідував моральне виправдання, етичне спасіння. Християнство вказувало на нове життя і проголошувало новий ідеал. Павло відкинув магічні обряди і церемоніальні заклинання.
121:5.15 (1337.11) Християнство пропонувало релігію, яка боролася з остаточними проблемами людства, бо воно не тільки пропонувало спасіння від скорботи і навіть смерті, але й обіцяло звільнення від гріха, яке наступає після здобуття праведного характеру з властивостями вічного виживання.
121:5.16 (1338.1) 3. Містика базувалась на міфах. Християнство, як проповідував Павло, ґрунтувалось на історичному факті: на пришестя Михаїла, Сина Божого, до людства.
121:5.17 (1338.2) Мораль серед неєвреїв не обов'язково пов'язувалася з філософією або релігією. Поза Палестиною люди часто не розуміли, що священик має жити морально. Єврейська релігія, а пізніше вчення Ісуса і еволююче християнство Павла були першими європейськими релігіями, які однією рукою притримували мораль, а другою - етику, вимагаючи від вірян звертати увагу на обидві.
121:5.18 (1338.3) У таке покоління людей, підпорядковане таким неповним системам філософії та збентежене такими складними культами релігії, народився Ісус у Палестині. І цьому ж самому поколінню він подарував своє Євангеліє особистої релігії — синовства з Богом.
121:6.1 (1338.4) До кінця першого століття до нашої ери релігійні погляди Єрусалиму були суттєво вплинуті та змінені грецькою культурною та філософською спадщиною. У тривалій боротьбі між поглядами східної та західної шкіл єврейської думки, Єрусалим та решта Заходу і Леванту взяли на вооруження західний єврейський або змінений геленістичний погляд.
121:6.2 (1338.5) У дні Ісуса в Палестині панували три мови: звичайні люди говорили на діалекті арамейської мови; священики та раббіни розмовляли на іврі; освічені люди та більш високі верстви юдей взагалі говорили на грецькій мові. Ранній переклад іврейських писань на грецьку в Александрії був відповідальним у значній мірі за подальше переважання грецького напрямку єврейської культури та теології. І твори християнських вчителів невдовзі з'являлися також на цій мові. Відродження юдаїзму починається з грецького перекладу іврейських писань. Це був життєвий вплив, який пізніше визначив напрямок християнської культу Павла на захід, а не на схід.
121:6.3 (1338.6) Хоча геленізовані єврейські вірування майже не були під впливом вчень Епікура, вони були дуже матеріально під впливом філософії Платона та доктрин самопожертви стоїків. Велике наступництво стоїцизму ілюструється Четвертою книгою Маккавеїв, а проникнення як філософії Платона, так і доктрин стоїцизму демонструється в Книзі Премудрості Соломона. Геленізовані євреї дали єврейським святим писанням таку алегоричну інтерпретацію, що не мали ніяких складнощів у відповідності єврейської теології з шанованою аристотельською філософією. Але все це призвело до руйнівного хаосу, поки ці проблеми не були взяті під контроль Філона Александрійського, який почав узгоджувати та систематизувати грецьку філософію та єврейську теологію у компактну та досить послідовну систему релігійних вірувань та практик. І цей пізніший навчання поєднаної грецької філософії та єврейської теології переважав у Палестині, коли жив і вчив Ісус, і який Павло використав як фундамент, на якому побудував свою більш розвинену та просвітлену культу Християнства.
121:6.4 (1338.7) Філон був великим учителем; після Мойсея не народилась така людина, яка б вплинула на етичну та релігійну думку західного світу так сильно. Щодо поєднання кращих елементів сучасних систем етичних та релігійних вчень, існує сім видатних людських вчителів: Сетард, Мойсей, Зороастер, Лао-цзе, Будда, Філон та Павло.
121:6.5 (1339.1) Багато, але не все з невідповідностей Філо, що виникли внаслідок спроби поєднати грецьку містичну філософію та римську стоїцистську доктрину з законопослушною теологією євреїв, Павло визнав та мудро усунув зі своєї дохристиянської базової теології. Філо прокладав шлях для Павла, аби повністю відновити концепцію Райської Трійції, яка довгий час перебувала у сплячці в єврейській теології. Єдине, в чому Павло не встиг перегнати Філо або перевершити вчення цього багатого та освіченого єврея з Александрії, - це доктрина про жертвопринесення; Філо вчив звільнення від доктрини про прощення тільки через пролиття крові. Він також, можливо, чіткіше усвідомлював реальність та присутність Регуляторів розуму, ніж Павло. Але теорія Павла про первородний гріх, доктрини про народжену вину та вроджене зло та викуп з нього були частково мітраїчними за походженням і мало що мали спільного з єврейською теологією, філософією Філо чи вченням Ісуса. Деякі аспекти вчення Павла про первородний гріх та жертвопринесення були оригінальними для нього.
121:6.6 (1339.2) Євангеліє Івана, останній з наративів земного життя Ісуса, було адресовано західним народам і подає свою історію в світлі поглядів пізніших александрійських християн, які також були учнями вчення Філо.
121:6.7 (1339.3) Близько в час Христа в Александрії відбулася дивна зміна відносин до євреїв, і з цього колишнього єврейського оплоту почалася хвиля жорстоких переслідувань, яка розповсюдилася навіть до Риму, де багато тисяч було вигнано. Але така кампанія зневаження тривала недовго, і незабаром імперський уряд повністю відновив обмежені свободи євреїв у всьому імперії.
121:6.8 (1339.4) Незважаючи на те, де євреї знайшли себе в розпорошенні від комерції або пригнічення, по всьому світу всі з однією згодою тримали свої серця зосередженими на святому храмі в Єрусалимі. Єврейська теологія вижила такою, якою її інтерпретували та практикували в Єрусалимі, незважаючи на те, що декілька разів вона була врятована від забуття за допомогою вчительів з Вавилонії.
121:6.9 (1339.5) До Єрусалиму на національні релігійні свята приходило до двох з половиною мільйонів розселених євреїв. І незалежно від теологічних або філософських розбіжностей між Східними (Вавилонськими) та Західними (Геленістичними) євреями, всі вони згодні в тому, що Єрусалим - центр їх поклоніння і завжди чекають на приход Месії.
121:7.1 (1339.6) К часам Иисуса иудеи прийшли до впевненого уявлення про своє походження, історію та майбутнє. Вони побудували жорстку стіну розриву між собою та поганським світом; вони дивилися на всі шляхи поган з повним зневагою. Вони вбирали букву закону та практикували форму самовдоволеності, що базується на хибній гордості походження. Вони сформулювали наперед задумані уявлення про обіцяного Месію, і більшість з цих очікувань уявляла Месію, який прийде як частина їх національної та расової історії. Для євреїв тих часів єврейська теологія була безповоротно засвоєною та остаточно визначеною.
121:7.2 (1339.7) Вчення та практики Ісуса щодо терпимості та доброти були протилежними до довгострокової позиції євреїв щодо інших народів, яких вони вважали язичниками. Протягом поколінь євреї годували відношення до зовнішнього світу, яке унеможливлювало їм прийняти вчення Вчителя щодо духовного братерства людини. Вони не бажали ділитися Яхве на рівних з іншими народами і також не бажали приймати як Сина Божого того, хто вчив такі нові та дивні доктрини.
121:7.3 (1340.1) Книжники, фарисеї та священики тримали євреїв у страшному рабстві ритуалів та легалізму, рабстві значно реальнішому, ніж політичне панування Риму. Євреї в добу Ісуса не лише були віддані закону, але також були повністю обмежені невільницькими вимогами традицій, які охоплювали й переплітали кожну сферу особистого та соціального життя. Ці дрібні регуляції поведінки переслідували та панували над кожним вірним євреєм, і не дивно, що вони негайно відкинули одного зі своїх, який не звертав уваги на їх святі традиції і наважився протистояти їх довговічним нормам соціальної поведінки. Вони з важкістю могли прийняти вчення того, хто не коливався зіткнутися з догмами, які вони вважали засвідченими Батьком Авраамом. Мойсей дав їм їхній закон, і вони не могли зробити компроміс.
121:7.4 (1340.2) До часу народження Христа, усне тлумачення закону визнаними вчителями, книжниками, стало вищою владою, ніж сам закон на письмі. І все це спрощувало завдання певним релігійним лідерам євреїв залучити народ проти прийняття нової госпелі.
121:7.5 (1340.3) Ці обставини зробили неможливим для євреїв виконання їхньої божественної долі, як посланців нового євангелія релігійної свободи та духовної свободи. Вони не могли розв'язати пута традиції. Єремія пророкував про "закон, що написаний на серці людини", Єзекіїль говорив про "новий дух, який має жити в душі людини", а Псалмопівець молився, щоб Бог "створив чисте серце всередині і оновив правий дух". Але коли єврейська релігія добрих справ та рабства закону стала жертвою застою традицій, рух релігійної еволюції перейшов на заході до європейських народів.
121:7.6 (1340.4) Таким чином, на зміну євреям було викликано інший народ, щоб нести передову теологію у світ, систему вчення, що включала філософію греків, закон римлян, мораль євреїв і госпел святості особистості та духовної свободи, сформульований Павлом і заснований на вченнях Ісуса.
121:7.7 (1340.5) Культ християнства Павла проявляв його мораль як єврейський рідний знак. Євреї розглядали історію як провидіння Бога – Яхве на роботі. Греки донесли до нового вчення чіткіші концепції вічного життя. Доктрини Павла в теології та філософії були вплинуті не тільки вченням Ісуса, але й Платоном і Філоном. У етиці його надихали не тільки Христ, але й стоїки.
121:7.8 (1340.6) Євангелія Ісуса, які були втілені в культі антиохійського християнства Павла, злиті з такими вченнями:
121:7.9 (1340.7) 1. Філософське міркування грецьких проселитів в юдаїзм, включаючи деякі з їхніх понять про вічне життя.
121:7.10 (1340.8) 2. Привабливі вчення домінуючих культів та містика, зокрема мітраїзмські доктрини про викуп, покуту та спасіння за жертвою, яку здійснив якийсь божество.
121:7.11 (1340.9) 3. Міцна мораль встановленої єврейської релігії.
121:7.12 (1341.1) Середземноморська Римська імперія, Партійське царство та прилеглі народи часів Ісуса мали прості та примітивні уявлення про географію світу, астрономію, здоров'я та хворобу; і зрозуміло, що їх дивували нові та вражаючі висловлювання плотника з Назарету. Уявлення про володіння духами, як добрими, так і поганими, застосовувалося не лише до людей, але й до кожної скелі та дерева, багато хто вважав, що вони населені духами. Це був час чарівництва, і всі вірили у дива як щось звичайне.
121:8.1 (1341.2) Нам довелося багато зусиль зробити, щоб скористатися та, в певній мірі, координувати наявні записи, що стосуються життя Ісуса на Урантії. Незважаючи на те, що ми мали доступ до загубленого запису Апостола Андрія і з користю скористалися співпрацею численних небесних істот, які були на Землі під час Михайлового втілення (особливо його персоналізованого Настановника), нашою метою було також скористатися так званими Євангеліями від Матвія, Марка, Луки та Йоана.
121:8.2 (1341.3) Ці записи Нового Заповіту виникли в таких обставинах:
121:8.3 (1341.4) 1. Євангеліє від Марка. Іван Марк написав найдавніше (крім нотаток Андрія), найкоротше і найпростіше життєпису Ісуса. Він представив Майстра як служителя, як людину серед людей. Незважаючи на те, що Марк був юнаком, який затримувався на багатьох зображених ним сценах, його запис є насправді Євангелієм за Симоном Петром. Він від самого початку пов'язаний був з Петром, а потім з Павлом. Марк написав цей запис за підбурюванням Петра і на щире прохання церкви в Римі. Знаючи, наскільки послідовно Майстер відмовлявся записувати свої вчення, коли був на землі і в тілі, Марк, так само, як апостоли та інші провідні учні, був коливався, щоб записати їх. Але Петро відчував, що церква в Римі потребує допомоги подібного письмового наративу, і Марк згодився зайнятися його підготовкою. Він зробив багато нотаток до того, як Петро помер у 67 р., і, відповідно до затвердженої Петром схеми, почав його написання незабаром після смерті Петра. Євангеліє було завершено наприкінці 68 р. Марк написав його виключно з пам'яті та з пам'яті Петра. Запис згодом було значно змінено, численні пасажі були вилучені, а в кінці додано деякі пізніші матеріали, щоб замінити втрачену останню п'яту частину першого рукопису, що був втрачений, ще до того, як його скопіювали. Цей запис Марка, разом з нотатками Андрія та Мат
121:8.4 (1341.5) 2. Євангеліє від Матвія. Євангеліє від Матвія називають записом життя Майстра, написаним для навчання єврейських християн. Автор цієї записки намагається постійно доводити, що багато з того, що він робив, було «виконано, щоб здійснились слова пророка». Євангеліє Матвія зображує Ісуса як сина Давида, зображаючи його як того, хто дуже поважає закон та пророків.
121:8.5 (1341.6) Апостол Матвій не написав цього Євангелія. Воно було написане Ізидором, одним з його учнів, який під час написання цього Євангелія скористався не тільки особистими спогадами Матвія, а й певним записом його власних згадок про вчинки Ісуса безпосередньо після розп'яття. Цей запис Матвія був написаний арамейською мовою, а Ізидор написав грецькою. У тому часі було звичаєм таким чином вшановувати своїх вчителів. Не було жодної наміри обману, давши авторство продукції Матвію.
121:8.6 (1342.1) Оригінальний запис Матвія був відредагований і доповнений в 40 році нашої ери, щойно він покинув Єрусалим, щоб зайнятися проповідництвом. Це був приватний запис, остання копія якого була знищена при пожежі в сирійському монастирі в 416 році.
121:8.7 (1342.2) Ізадор втік з Єрусалиму в 70 році після облоги міста арміями Тіта, з собою він взяв копію нотаток Матвія. У 71 році, коли жив у Пеллі, Ізадор написав Євангеліє від Матвія. Він також мав з собою перші чотири п'ятихи Маркового наративу.
121:8.8 (1342.3) 3. Євангеліє від Луки. Лука, лікар з Антіохії в Пісидії, був неєврейським прихильником Павла, і він написав зовсім іншу історію життя Вчителя. Він почав слідувати за Павлом та вчитися життю та вченню Ісуса в 47 році. Лука зберігає багато з «благодаті Господа нашого Ісуса Христа» у своєму записі, який він зібрав із Павла та інших. Лука представляє Вчителя як «друга митарів та грішників». Він не формулював свої багаті записи в Євангеліє, поки Павло не помер. Лука написав у 82 році в Ахаїї. Він планував три книги, що мали стосуватися історії Христа та християнства, але помер в 90 році, щойно закінчивши другу з цих робіт, «Дії апостолів».
121:8.9 (1342.4) Для складання свого Євангелія Лука спочатку сподівався на розповідь про життя Ісуса, яку Павло розповів йому. Тому Євангеліє Луки є в деяких відношеннях Євангелієм від Павла. Але у Луки було інші джерела інформації. Він не тільки спілкувався з десятками очевидців численних епізодів життя Ісуса, які він описує, але також мав при собі копію Євангелія від Марка, а саме перші чотири п'ятихи, повідомлення Ісидора та короткий запис, зроблений в 78 році н.е. в Антіохії віруючим на ім'я Седес. У Луки також була позбавлена і дуже відредагована копія деяких нотаток, які, як стверджувалося, були зроблені Апостолом Андрієм.
121:8.10 (1342.5) 4. Євангеліє від Івана. Євангеліє від Івана містить багато розповідей про діяльність Ісуса в Юдеї та навколо Єрусалима, які не містяться в інших записах. Це так зване Євангеліє від Івана, сина Зеведеєвого, і хоча сам Іван його не писав, він надихнув його написання. З моменту написання цього запису він кілька разів редагувався, щоб зробити вигляд, що було написано саме Іваном. Коли здійснювалося написання цього запису, Іван мав інші Євангелія, і він помітив, що багато чого було пропущено; відповідно він у 101 році надихнув свого співробітника, Натана, грецького юдаїзана з Кесарії, щоб він почав писати. Іван дав йому матеріал на основі своєї пам'яті та з посиланням на три вже існуючі записи. У Івана не було власних письмових записів. Епістола, відома як "Перше Іванове", була написана самим Іваном як супровідний лист до роботи, яку Натан виконав за його направленням.
121:8.11 (1342.6) Всі ці письменники презентували чесні зображення Ісуса, як вони його бачили, пам'ятали або дізнавалися про нього, і як їх уявлення про ці віддалені події були під впливом їх наступного прихильництва до теології християнства Павла. І ці записи, незважаючи на їхню недосконалість, були достатніми, щоб змінити хід історії Урантії протягом майже двох тисяч років.
121:8.12 (1343.1) [Подяка: Виконуючи своє завдання переформулювати навчання та переказувати діяння Ісуса з Назарету, я вільно користувався всіма джерелами записів та планетарної інформації. Моєю головною метою було підготувати запис, який не тільки стане освітнім для поколінь людей, які живуть зараз, але також буде корисним для всіх майбутніх поколінь. Я вибрав ту інформацію, яка найбільш підходить для досягнення цієї мети. Якщо це було можливо, я використовував чисто людські джерела. Тільки коли такі джерела відмовили, я вдалився до тих записів, які є позалюдними. Коли ідеї та концепції життя та навчання Ісуса були виражені зрозумілим для людини способом, я завжди віддавав перевагу таким, видимо, людським мисленнєвим моделям. Хоча я намагався налаштувати вербальний вираз краще відповідно до нашого уявлення про справжнє значення та справжню інтерпретацію життя та навчання Майстра, наскільки це було можливо, я дотримувався реальної людської концепції та мисленнєвої моделі в усіх своїх наративах. Я добре знаю, що ті концепції, які мають походження з людського розуму, будуть більш прийнятні та корисні для всіх інших людських розумів. Коли я не міг знайти необхідних концепцій у людських записах або у людських виразах, я наступним джерелом інформації став пам'ятником нашого порядку
121:8.13 (1343.2) Зібрані мною записи, на основі яких була складена ця повість про життя та вчення Ісуса, крім запису Апостола Андрія, містять мислі-кристали та найкращі концепти Його вчень зібрані від більше ніж двох тисяч людей, які жили на Землі від часів Ісуса до моменту написання цих відкриттів, більш точно переосмислення. Дозвіл на відкриття було використано лише тоді, коли людський запис та людські концепти не змогли забезпечити адекватний зразок мислення. Моя відкриттєва місія забороняла мені користуватися позаземними джерелами ні інформації, ні висловлювання до того часу, поки я не зможу свідчити, що не вдалося знайти потрібний концептуальний вираз виключно в людських джерелах.
121:8.14 (1343.3) Хоча я, за співпраці одинадцяти своїх колег-поміжників і під керівництвом Мелхиседека з реєстру, зображую цей наратив відповідно до моєї концепції ефективного розташування і на відповідь до мого вибору негайного вираження, більшість ідей і навіть деякі ефективні висловлювання, які я використовував, мали своє походження в розумах людей багатьох рас, які жили на землі протягом проміжних поколінь, аж до тих, хто ще живе на час проведення цього завдання. У багатьох відношеннях я служив більше як колекціонер і редактор, аніж як оригінальний повідомник. Я без зволікання використовував ті ідеї та концепції, переважно людські, які дозволили б мені створити найбільш ефективну портрету життя Ісуса, і які кваліфікували б мене переформулювати його неповторні вчення в найвражаючіших, допомагаючих і універсально піднімальних формулюваннях. В ім'я Братства Об'єднаних Поміжників Урантії, я найвдячніше визнаю нашу заборгованість перед усіма джерелами записів і концепцій, які були використані надалі в розширенні нашого переформулювання життя Ісуса на землі.