186

186:0.1 (1997.1) КОЛИ ІСУС і його обвинувачі відправилися до Ірода, Майстер звернувся до апостола Івана і сказав: "Іване, ти більше не можеш мені допомогти. Піди до моєї матері і приведи її, щоб вона побачила мене перед тим, як я вмру." Коли Іван почув прохання свого Учителя, хоча й неохоче залишаючи його самого сере
186:0.2 (1997.2) Декілька разів протягом ранку до Марти та Марії приносили вісті про перебіг суду над Ісусом. Але родина Ісуса не дісталася Віфанії до того, як лише кілька хвилин тому прибув Йоан, щоб передати прохання Ісуса побачити свою матір перед тим, як його вб'ють. Після того, як Йоан Зеведей розповів їм все, що сталося з моменту арешту Ісуса опівночі, Марія, його мати, відразу вирушила у супроводі Йоана, щоб побачити свого старшого сина. До того часу, коли Марія та Йоан дісталися міста, Ісус, супроводжуваний римськими солдатами, які мали його розп'яти, вже прибув на Голгофу.
186:0.3 (1997.3) Коли Марія, мати Ісуса, вирушила разом з Йоаном до свого сина, його сестра Рут відмовилася залишатися залишитись з рештою родини. Оскільки вона була впевнена, що супроводжуватиме свою матір, її брат Юда пішов з нею. Решта родини Майстра залишилася у Віфанії під керівництвом Якова, і майже кожну годину посланці Давида Зеведея приносили їм повідомлення про хід того жахливого процесу вбивства їх старшого брата, Ісуса з Назарету.
186:1.1 (1997.4) Було близько пів на дев'яту ранку цієї п'ятниці, коли слухання Ісуса перед Пілатом закінчилось, і Майстра було передано під варту римським солдатам, які мали його розп'яти. Як тільки римляни взяли Ісуса у своє володіння, капітан юдейської варти пішов зі своїми людьми назад до своїх кварталів у храмі. Верховний священик та його товариші з Синедріону йшли прямо за вартовими, йшучи прямо до свого звичайного місця зборів у залі з обробленого каменю в храмі. Тут вони знайшли багато інших членів Синедріону, які чекали, щоб дізнатися, що було зроблено з Ісусом. Коли Каїфа розповідав Синедріону про суд та засудження Ісуса, Юда з'явився перед ними, щоб вимагати своєї нагороди за ту роль, яку він зіграв у арешті свого Майстра та вироку на смерть.
186:1.2 (1997.5) Усі ці юдеї ненавиділи Юду; вони дивилися на зрадника лише з абсолютною презирством. Протягом суду над Ісусом перед Каїфою та під час його виступу перед Пілатом, Юда був засуджений своєю совістю за свою зрадницьку поведінку. І він також почав дещо розчаровуватися стосовно нагороди, яку він мав отримати як плату за свої послуги як зрадник Ісуса. Йому не подобалася прохолодність та відчуженість юдейських влади. Тим не менше, він очікував, що його щедро відзначать за його боягузливу поведінку. Він очікував, що його викличуть на повне засідання Синедріону, і там він почує, як його прославляють, поки вони надають йому належні відзнаки в знак великої послуги, яку, як він себе лестив, він зробив своєму народу. Уявіть собі, тому, велике здивування цього егоїстичного зрадника, коли слуга великого священика, торкнувшись його за плече, викликав його зовсім поза залою і сказав: "Юда, мені було доручено заплатити тобі за зраду Ісуса. Ось твоя нагорода." І так говорячи, слуга Каїфи подав Юді мішок, що містив тридцять срібняків - поточна ціна хорошого, здорового раба.
186:1.3 (1998.1) Юда був ошелешений, збентежений. Він поспішив назад, щоб увійти до залу, але його заборонили дверник. Він хотів звернутися до Синедріону, але вони його не допустили. Юда не міг повірити, що ці правителі юдей дозволять йому зрадити своїх друзів та свого Майстра, а потім запропонують йому в нагороду тридцять срібняків. Він був унижений, розчарований та абсолютно розгромлений. Він пішов від храму, буквально, як у трансі. Він автоматично сунув мішечок з грошима у свою глибоку кишеню, ту саму кишеню, в якій він так довго носив мішечок з апостольськими коштами. І він блукав містом за натовпами, які йшли спостерігати за розп'яттями.
186:1.4 (1998.2) Здалеку Юда побачив, як вони підняли перехрестя з Ісусом, прибитим до нього, і на цьому видовищі він поспішив назад до храму та, протиснувшись повз дверника, опинився перед Синедріоном, який ще засідав. Зрадник був майже без подиху і дуже розгублений, але йому вдалося вимовити ці слова: "Я згрішив, що зрадив невинну кров. Ви образили мене. Ви запропонували мені в нагороду за мою службу гроші - ціну раба. Я каюся, що зробив це; ось ваші гроші. Я хочу втекти від провини за цей вчинок."
186:1.5 (1998.3) Коли правителі юдей почули Юду, вони висміяли його. Один з них, що сидів біля місця, де стояв Юда, знаком вказав йому покинути залу і сказав: "Твого Майстра вже вбили римляни, а щодо твоєї провини, що нам до того? Дивись на це сам - і геть!"
186:1.6 (1998.4) Коли Юда покинув залу Синедріону, він витягнув тридцять срібняків з мішка та розкинув їх по всьому підлозі храму. Коли зрадник покинув храм, він був майже божевільний. Юда тепер переживав випробування усвідомленням справжньої природи гріха. Уся привабливість, зачарування та інтоксикація злочином зникли. Тепер злочинець стояв самотньо і віч-на-віч з вироком суду своєї розчарованої та розчарованої душі. Гріх був чарівним і пригодницьким у скоєнні, але тепер мусить стати перед обличчям збору голих та неромантичних фактів.
186:1.7 (1998.5) Цей колишній посол царства небесного на землі тепер блукав вулицями Єрусалиму, забутий та самотній. Його відчай був відчайдушним і майже абсолютним. Він продовжував свій шлях через місто та за муром, далі у страшну самотність долини Гінном, де він піднявся по крутих скелях, взяв пояс свого плаща, прикріпив один кінець до невеликого дерева, зав'язав інший навколо свого шиї, і кинувся з урвища. Ще до того, як він помер, вузол, який зв'язали його нервові руки, розв'язався, і тіло зрадника було розбите на шматки, коли воно впало на гострі скелі внизу.
186:2.1 (1999.1) Коли Ісуса арештували, він знав, що його робота на землі, в подобі смертної плоті, була завершена. Він повністю розумів, якої смерті він помре, і його мало хвилювали деталі його так званих судів.
186:2.2 (1999.2) Перед судом Синедріону Ісус відмовився відповідати на свідчення лжесвідків. Був лише одне питання, на яке завжди отримувалась відповідь, незалежно від того, хто його задав, друг чи ворог, і це було питання про природу та божественність його місії на землі. Коли його питали, чи є він Сином Божим, він неодмінно відповідав. Він непохитно відмовлявся говорити у присутності цікавого і злого Ірода. Перед Пілатом він говорив лише тоді, коли думав, що Пілат або якась інша щира особа можуть отримати краще знання правди від того, що він сказав. Ісус навчив своїх апостолів марноти кидати свої перли перед свинями, і тепер він наважився виконувати те, чому він навчав. Його поведінка в цей час була прикладом терпеливого покорення людської природи, що поєднувалося з величним мовчанням і суворою гідністю божественної природи. Він був цілком готовий обговорювати з Пілатом будь-яке питання, пов'язане з політичними звинуваченнями проти нього - будь-яке питання, яке він визнаває як належне до юрисдикції губернатора.
186:2.3 (1999.3) Ісус був переконаний, що воля Батька полягає в тому, щоб він підкорився натуральному і звичайному ходу людських подій, як це повинна робити будь-яка інша смертна істота, і тому він відмовився використовувати навіть свої чисто людські сили переконливої елоквентності, щоб вплинути на результат замахів своїх соціально близоруких і духовно осліплених однолітків. Хоча Ісус жив і помер на Урантії, його вся людська кар'єра, від початку до кінця, була спектаклем, що мав на меті впливати і навчати всю всесвіт, створену ним і незмінно підтримувану.
186:2.4 (1999.4) Ці короткозорі євреї непристойно галасували за смерть Майстра, поки він стояв там у страшному мовчанні, дивлячись на сцену смерті нації - власного народу його земного батька.
186:2.5 (1999.5) Ісус набув того типу людського характеру, який міг зберегти свою врівноваженість і декларувати свою гідність у випадку продовжуваних та безпідставних образ. Його не можна було запобігти. Коли його вперше напали слуга Анни, він лише натякнув на доцільність виклику свідків, які могли б належним чином свідчити проти нього.
186:2.6 (1999.6) Від початку до кінця, під час його так званого суду перед Пілатом, спостерігаючі небесні війська не могли утриматися від трансляції всесвіту зображення сцени "Пілат на суді перед Ісусом".
186:2.7 (1999.7) Коли перед Каїафою, і коли всі лжесвідчення розбилися, Ісус не вагався відповісти на питання великого священика, надавши таким чином у своєму свідченні те, що вони бажали як основу для його засудження за богохульство.
186:2.8 (1999.8) Майстер ніколи не проявляв найменшого інтересу до доброзичливих, але не цілком щиріх спроб Пілата здійснити його звільнення. Він дійсно співчував Пілату і щиро намагався просвітити його затемнений розум. Він був цілком пасивним до всіх закликів римського губернатора до євреїв відкликати свої кримінальні обвинувачення проти нього. Протягом всієї цієї печальної муки він поводився з простою гідністю та непоказним величчю. Він не відхилявся настільки, щоб навіть кидати відображення недостовірності на тих, хто хотів бути його вбивцями, коли вони запитали, чи є він "царем євреїв". З невеликим пояснюючим поясненням він прийняв цей титул, знаючи, що, хоча вони вирішили відмовити йому, він буде останнім, хто надасть їм справжнє національне керівництво, навіть у духовному сенсі.
186:2.9 (2000.1) Ісус сказав небагато під час цих судів, але він сказав достатньо, щоб показати всім смертним, який людський характер людина може вдосконалити у партнерстві з Богом, і відкрити всій вселенній спосіб, яким Бог може проявитися у житті створіння, коли таке створіння дійсно вибирає виконати волю Отця, тим самим ставши активним сином живого Бога.
186:2.10 (2000.2) Його любов до незнаючих смертних повністю виявляється у його терпимості та великому самоконтролі в обличчі насмішок, ударів та биття від грубих солдатів і немислячих слуг. Він навіть не розлютився, коли вони зав'язали йому очі і, насміхаючись, вдаривши його по обличчю, вигукнули: "Пророкуй нам, хто це був, що ударив тебе."
186:2.11 (2000.3) Пілат говорив правдивіше, ніж знав, коли, після того як Ісуса було піддано бичуванню, він представив його перед натовпом, вигукуючи: "Ось Чоловік!" Дійсно, Римський губернатор, що боявся, зовсім не уявляв, що саме в ту мить всесвіт стояв на увазі, дивлячись на цю унікальну сцену, коли його улюблений Суверен так покірно підданий ганьбі та ударам своїх затемнених і деградованих смертних суб'єктів. І коли Пілат говорив, по всьому Небадону відлуняло: "Ось Бог і Чоловік!" По всій всесвіту, безліч мільйонів людей від того дня продовжують дивитися на того Чоловіка, тоді як Бог Хавони, верховний правитель всесвіту всесвітів, приймає Чоловіка з Назарету як втілення ідеалу смертних створінь цього місцевого всесвіту часу і простору. У своєму неперевершеному житті він ніколи не зазнавав невдачі, відкриваючи Бога людині. Тепер, в цих останніх епізодах своєї смертної кар'єри та у наступній смерті, він зробив нове та зворушливе відкриття людини Богу.
186:3.1 (2000.4) Невдовзі після того, як Ісуса передали римським воїнам в кінці слухання перед Пілатом, відділення храмових вартових поспішно вирушило до Гефсиманії, щоб розсіяти або заарештувати послідовників Майстра. Але довго до їх прибуття ці послідовники розсіялися. Апостоли відступили до визначених місць прихистку; греки розійшлися і пішли до різних домів у Єрусалимі; інші учні також зникли. Давид Заведей вірив, що вороги Ісуса повернуться; тому він рано переніс п'ять або шість наметів вгору по ущелині біля місця, де Майстер так часто відступався до молитви та поклоніння. Тут він запропонував сховатися і водночас підтримувати центр або координаційну станцію для своєї служби кур'єра. Ледь Давид покинув табір, коли прибули храмові вартові. Не знайшовши нікого там, вони задовольнилися підпалюванням табору і поспішили назад до храму. Почувши їх звіт, Сангедрін був задоволений, що послідовники Ісуса були так налякані та приборкані, що не було небезпеки повстання або будь-якої спроби врятувати Ісуса від його катів. Нарешті вони змогли відчути полегшення, і тому розійшлися, кожен йшов своєю дорогою, щоб готуватися до Пасхи.
186:3.2 (2000.5) Як тільки Ісуса передали римським воїнам на розп'яття від Пілата, посол поспішив до Гефсиманії, щоб повідомити Давиду, і вже через п'ять хвилин бігуни були на шляху до Віфсаїди, Пелли, Філадельфії, Сидону, Шехему, Хеврону, Дамаску і Олександрії. І ці посланці несли новину, що Ісуса збираються розп'яти римляни за наполяганням правителів юдей.
186:3.3 (2001.1) Весь цей трагічний день, аж до моменту, коли нарешті поширилося повідомлення, що Майстра поклали в гробницю, Давид надсилав посланців приблизно кожні півгодини з повідомленнями до апостолів, греків та земної родини Ісуса, які зібралися в домі Лазаря в Віфанії. Коли посланці відправилися зі словом, що Ісуса поховали, Давид звільнив своє відділення місцевих бігунів на святкування Пасхи та на наступний суботній відпочинок, наказавши їм тихо звітовати йому в неділю рано в домі Нікодима, де він мав намір ховатися декілька днів з Андрієм та Симоном Петром.
186:3.4 (2001.2) Цей особливого розуму Давид Заведей був єдиним з провідних учнів Ісуса, який був схильний приймати буквальне і просте погляд на твердження Майстра, що він помре і "воскресне на третій день". Давид колись почув, як він робив це пророчество, і, будучи буквального розуму, тепер пропонував зібрати своїх посланців рано в неділю ранку в домі Нікодима, щоб вони були під рукою, щоб поширити новини у випадку, якщо Ісус воскресне з мертвих. Давид скоро виявив, що ніхто з послідовників Ісуса не очікував, що він так швидко повернеться з гробу; тому він мало говорив про свою віру і нічого про мобілізацію всієї його посланської сили рано в неділю ранку, крім бігунів, які були відправлені в п'ятницю рано в далекі міста і центри віруючих.
186:3.5 (2001.3) І так ці послідовники Ісуса, розкидані по Єрусалиму та його околицях, тієї ночі випробували Пасху, а наступного дня залишалися в усамітненні.
186:4.1 (2001.4) Після того як Пілат вимив руки перед натовпом, намагаючись уникнути вини за видання невинного чоловіка на розп'яття просто тому, що він боявся протистояти галасу правителів юдеїв, він наказав передати Майстра римським воїнам і дав слово їхньому капітану, що його слід негайно розп'яти. Взявши на себе відповідальність за Ісуса, солдати повели його назад у двір преторію, і після того, як зняли з нього мантію, яку на нього надів Герод, вони одягнули його в його власні одяги. Ці солдати глузували з нього та висміяли його, але не наносили подальшого фізичного карання. Тепер Ісус був наодинці з цими римськими солдатами. Його друзі були в хованці; його вороги пішли своєю дорогою; навіть Іван Заведей більше не був поруч з ним.
186:4.2 (2001.5) Було трохи після восьмої години, коли Пілат передав Ісуса солдатам, і трохи перед дев'ятою, коли вони вирушили до місця розп'яття. Під час цього періоду в понад півгодину Ісус ніколи не говорив жодного слова. Виконавча робота великої всесвіту була майже зупинена. Гавріїл та головні правителі Небадону або зібралися тут на Урантії, або ж уважно слухали космічні звіти архангелів, намагаючись бути в курсі того, що відбувається з Сином Чоловічим на Урантії.
186:4.3 (2001.6) До часу, коли солдати були готові вирушити з Ісусом до Голгофи, вони почали вражатися його незвичайним спокоєм та надзвичайною гідністю, його мовчазною терпимістю.
186:4.4 (2001.7) Багато часу на затримку виїзду з Ісусом до місця розп'яття було витрачено через останньохвилинне рішення капітана взяти з собою двох злочинців, які були засуджені на смерть; оскільки Ісуса мали розп'яти цього ранку, римський капітан подумав, що цим двом можна було б просто померти з ним, а не чекати кінця святкування Пасхи.
186:4.5 (2002.1) Як тільки злодіїв було готово, їх провели на внутрішній двір, де вони вперше поглянули на Ісуса, один з них вперше, але другий часто чув, як він говорив, як в храмі, так і багато місяців тому в таборі в Пеллі.
186:5.1 (2002.2) Немає прямого зв'язку між смертю Ісуса та юдейським Пасхою. Дійсно, Майстер в цей день, день підготовки до юдейського Пасхи, і приблизно в час жертвоприношення пасхальних ягнят у храмі, поклав своє життя в плоті. Але ця випадкова подія ніяк не вказує на те, що смерть Сина Людського на землі має будь-яке відношення до юдейської жертовної системи. Ісус був юдеєм, але як Син Людський він був смертним царств. Вже розповідані події, що призвели до цієї години майбутньої розп'яття Майстра, достатньо вказують на те, що його смерть приблизно в цей час була цілком природною і керованою людьми справою.
186:5.2 (2002.3) Це людина, а не Бог планувала і виконала смерть Ісуса на хресті. Дійсно, Отець відмовився втручатися в хід людських подій на Урантії, але Отець в Раї не встановив, не вимагав і не вимагав смерті свого Сина, як це було виконано на землі. Це факт, що якимось чином, раніше чи пізніше, Ісусу довелося б було зняти з себе своє смертне тіло, своє воплощення в плоті, але він міг виконати таке завдання безліччю способів, не вмираючи на хресті між двома злодіями. Все це було ділом людини, а не Бога.
186:5.3 (2002.4) У час свого хрещення Майстер вже завершив техніку необхідного досвіду на землі та в тілі, який був необхідний для завершення його сьомого та останнього вселенського дарування. Саме в цей час обов'язки Ісуса на землі були виконані. Все життя, яке він жив після цього, і навіть спосіб його смерті, були чисто особистим служінням з його боку на благо та піднесення його смертних створінь на цьому світі та на інших світах.
186:5.4 (2002.5) Євангеліє про добру новину, що смертний людина може вірою стати свідомим духом, що він є сином Божим, не залежить від смерті Ісуса. Правда, всі ці Євангеліє про Царство було надзвичайно прояснено смертю Майстра, але ще більше його життям.
186:5.5 (2002.6) Все, що Син Людський сказав або зробив на Землі, значно прикрасив вчення про синівство з Богом і братерство людей, але ці основні відносини Бога і людей притаманні космічним фактам любові Бога до своїх створінь і вродженої милосердності божественних Синів. Ці дотикові і божественно прекрасні відносини між людиною та її Творцем, на цьому світі та на всіх інших по всій всесвітності всесвітностей, існують звідки завжди; і вони в жодному розумінні не залежать від цих періодичних актів наділення Творчих Синів Бога, які таким чином приймають природу та подобу своїх створених розумінь як частину ціни, яку вони повинні заплатити за остаточне придбання необмеженого суверенітету над своїми відповідними локальними всесвітами.
186:5.6 (2002.7) Отець на небі любив смертного людину на Землі так само до життя і смерті Ісуса на Урантії, як він любив після цього перевершеного вияву співпартнерства людини та Бога. Ця могутня транзакція втілення Бога Небадону як людини на Урантії не може збільшити атрибути вічного, безкінечного та універсального Отця, але вона збагачує та просвітлює всіх інших адміністраторів та створінь всесвіту Небадону. Хоча Отець на небі не любить нас більше через це наділення Міхаїла, всі інші небесні інтелігенції роблять це. І це тому, що Ісус не тільки зробив відкриття Бога для людини, але він також зробив нове відкриття людини для Богів і для небесних інтелігенцій всесвіту всесвітів.
186:5.7 (2003.1) Ісус не збирається вмирати як жертва за гріх. Він не збирається викупляти вроджену моральну провину людської раси. У людства немає такої расової провини перед Богом. Провина - це винятково питання особистого гріха та свідомого, навмисного бунту проти волі Батька та адміністрації його Синів.
186:5.8 (2003.2) Гріх і бунт ніяк не пов'язані з основним планом дарування Райських Синів Бога, хоча нам здається, що план порятунку є умовною особливістю плану дарування.
186:5.9 (2003.3) Спасіння Бога для смертних Урантії було б таким же ефективним і непомилково впевненим, якби Ісуса не було вбито жорстокими руками невігласних смертних. Якби Вчителя приємно прийняли смертні на Землі і він відійшов від Урантії, добровільно відмовляючись від свого життя у тілі, факт любові Бога і милосердя Сина - факт синівства з Богом - ніяк не був би зачеплений. Ви, смертні, є синами Бога, і лише одна річ потрібна, щоб така істина стала фактичною у вашому особистому досвіді, а це ваша духовно народжена віра.