^{10:0.1 (108.1)} САМЕ Райська Трійця вічних Божеств забезпечує визволення Отця з абсолютизму особистості. Трійця досконало поєднує необмежене вираження безмежної особистої волі Бога з абсолютністю Божества. Вічний Син й різноманітні Сини божественного походження разом зі Сполученим Діячем та його всесвітніми нащадками забезпечують ефективне звільнення Отця від обмежень, інакше притаманних первинності, досконалості, незмінності, вічності, універсальності, абсолютності та нескінченності.

^{10:0.2 (108.2)} Райська Трійця ефективно забезпечує повне вираження й досконале відкриття вічної природи Божества. Окрім цього, незмінні Сини Трійці забезпечують повний та досконалий вияв божественної справедливості. Трійця є єдністю Божества, і ця єдність вічно ґрунтується на абсолютних основах божественної єдино-цілісності трьох первісних та координованих, спів-існуючих особистостей — Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа.

^{10:0.3 (108.3)} Оглядаючись назад у безкінечне минуле із поточного становища в колі вічності, ми вбачаємо лише одну направду неминучу річ, необхідність у справах всесвіту, що повинна була відбутися, і це є Райська Трійця. Я вважаю Трійцю неминучою. Оглядаючи минуле, теперішнє та майбутнє часу, я вважаю, що ніщо інше в усьому всесвіті всесвітів не було неминучим. Теперішній головний всесвіт, розглядаючи його в ретроспективі чи перспективі, є немислимим без Трійці. Враховуючи існування Райської Трійці, ми можемо постулювати альтернативні або навіть множинні способи творення речей всесвіту, але без Трійці Отця, Сина та Духа ми не можемо уявити, як Нескінченний міг би досягти потрійної та координованої персоналізації у протистоянні з абсолютною єдністю Божества. Жоден інший концепт творення не відповідає стандартам повноти абсолютності Трійці, властивої єдності Божества, разом з повнотою вольового вивільнення, що притаманна потрійній персоналізації Божества.

^{10:1.1 (108.4)} Видається, що Отець у вічному минулому базовим методом своєї дії обрав повсемісне самопоширення. В притаманній Вселенському Отцю безкорисливій, відданій, люблячій та приязній природі є щось таке, що змушує його лишати за собою лише ті повноваження та владу, якими, як він очевидно вважає, неможливо наділити, делегувати чи передати.

^{10:1.2 (108.5)} Вселенський Отець, наскільки це тільки можливо, відділив від себе усі ті свої частки, які можливо було передати будь-якому іншому Творцю чи створінню. Він делегував своїм божественним Синам та пов'язаним із ними інтелектам будь-яку владу та всі повноваження, які можна було делегувати. Він фактично передав своїм Суверенним Синам у їх відповідних всесвітах усі прерогативи адміністративної влади, які тільки було можливо передати. У справах локального всесвіту він зробив кожного Суверенного Сина-Творця так само досконалим, компетентним та повноважним, яким є Вічний Син у первісному та центральному всесвіті. Він віддав, фактично наділивши, з гідністю та святістю особистісного володіння, всього себе та всі свої атрибути, все, від чого він тільки міг би позбутися, у будь-який можливий спосіб, у всі часи, в будь-якому місці, буль-якій особистості та у всіх всесвітах, за винятком своєї власної оселі — свого центрального місця перебування.

^{10:1.3 (109.1)} Божественна особистість не егоцентрична; саморозподіл та розповсюдження особистості є характеристиками суті божественної волі. Створіння прагнуть до відбудови відносин з іншими особистісними створіннями; Творці прагнуть розділяти божественність зі своїми вселенськими дітьми; особистість Нескінченного виявляється в якості Вселенського Отця, який ділиться реальністю буття та рівноцінною власною суттю з двома рівноправними особистостями — Вічним Сином та Сполученим Діячем.

^{10:1.4 (109.2)} Наше знання особистості Отця та його божественних атрибутів завжди залежатиме від одкровень Вічного Сина, оскільки в момент здійснення спільного акту творіння, коли Третя Особа Божества виникла як особистість та втілила поєднані концепції своїх божественних батьків, Отець перестав існувати в якості безумовної особистість. З появою Сполученого Діяча та матеріалізацією центрального ядра творіння відбулися певні вічні зміни. Бог віддав себе, як абсолютну особистість своєму Вічному Сину. Таким чином, Отець дарує "особистість нескінченності" своєму єдинородному Синові, у той час як вони обидва дарують "спільну особистість" свого вічного об'єднання Безмежному Духові.

^{10:1.5 (109.3)} З цих та інших причин, що перевершують можливості уяви кінцевого розуму, людському створінню надзвичайно важко зрозуміти безмежну особистість Отця, за тим виключенням, коли вона універсально виявлена у Вічному Сині та, поряд із Сином, є універсально активною у Безмежному Духові.

^{10:1.6 (109.4)} Оскільки Райські Божі Сини відвідують еволюційні світи, й іноді навіть проживають на них в подобі смертного тіла, а також через те, що їхні посвяти дають змогу смертній людині реально здобувати деякі знання про природу та характер божественної особистості, отже, для надійної та достовірної інформації щодо Отця, Сина та Духа створіння планетарних сфер повинні звертати свою увагу саме на такі посвячення цих Райських Синів.

^{10:2.1 (109.5)} Отець використовуює техніку тринітізації, щоб відокремити від себе ту необумовлену духовну особистість, якою є Син, і, вчиняючи так, він стає Отцем цього самого Сина тим самим наділяючи себе необмеженою здатністю бути божественним Отцем усіх надалі створених, виявлених або інших персоналізованих типів інтелектуальних волевих істот. Як абсолютна та необумовлена особистість, Отець може діяти лише як Син і з Сином, але в якості Отеця особистості він продовжує надавати саму особистість різноманітним групам різнорівневих інтелектуальних вольових істот, а також вічно і особисто підтримувати люблячий зв'язок і близькі відносини з цією численною родиною дітей Всесвіту.

^{10:2.2 (109.6)} Після того, як Отць наділив особистість свого Сина повнотою себе самого; коли цей акт самовіддачі був завершений в його досконалості; з безмежної сили та природи, що виникли таким чином й існують у єдності Отця і Сина; вічні партнери разом забезпечують, виділяють і надають ті якості та атрибути, які разом установлюють іще одну подібну до них істоту; і ця спільна особистість, Безмежний Дух, завершує екзистенціальну персоналізацію Божества.

^{10:2.3 (110.1)} Син є невід'ємною частиною батьківства Бога. Дух є невід'ємним для братерства Другої та Третьої Особи. Три особи є мінімальною соціальною групою, але це найменша з усіх численних причин вірити в неминучість Спільного Діяча.

^{10:2.4 (110.2)} Перше Джерело та Центр є нескінченною батьківською особистістю, необмеженим джерелом особистості. Вічний Син є безумовною особистістю-абсолютом, тією божественною істотою, що видима і існує протягом всього часу та вічності в якості ідеального відкриття особистісної природи Бога. Нескінченний Дух є спільною об'єднаною особистістю, унікальним особистісним наслідком вічного союзу Отця та Сина.

^{10:2.5 (110.3)} Особистість Першого Джерела та Центру є особистістю нескінченності, за винятком абсолютної особистості Вічного Сина. Особистість Третього Джерела та Центру є надлишковим наслідком об'єднання звільненої особистості Отця та абсолютної особистості Сина.

^{10:2.6 (110.4)} Всесвітній Отець, Вічний Син та Нескінченний Дух є унікальними особистостями; жодна з них не є дублікатом; кожна є оригінальною; всі вони є об'єднаними.

^{10:2.7 (110.5)} Вічний Син самостійно переживає досвід повноти божественних особистісних стосунків, свідомість як синівства з Отцем, так і батьківства по відношенню до Духа, а також свідомість божественної рівності з обома — своїм предком-Отцем та партнером-Духом. Отець свідомий того, що має Сина, який є йому рівний, але Отець не знає предків. Вічний Син має досвід синівства, визнання особистісного походження, і одночасно Син усвідомлює себе спільним батьком, творцем, родителем Нескінченного Духа. Нескінченний Дух усвідомлює подвійне особистісне походження, але не має батьківського відношення щодо іншої, рівноправної божественної особистості. З Духом екзистенційний цикл божественної персоналізації досягає завершення; первинні особистості Третього Джерела та Центра є досвідними й усього їх — семеро.

^{10:2.8 (110.6)} Я походжу від Райської Трійці. Я знаю Трійцю як єдине Божество; я також знаю, що Отець, Син і Дух існують та діють в межах своїх визначених особистісних сфер. Я достеменно знаю, що вони не лише діють особисто і колективно, але що вони також координують свої дії, об'єднуючись в різних комбінаціях, таким чином, що зрештою вони функціонують у семи різних однинних та множинних конфігураціях. Й оскільки ці їх сім асоціацій вичерпують можливості такого божественного поєднання, реальності всесвіту неминуче з'являються у семи варіаціях цінностей, значень та типів особистості.

^{10:3.1 (110.7)} Незважаючи на те, що є лише одне Божество, існує три позитивні та божественні особистісні прояви цього Божества. Стосовно наділення людини божественними Узгоджувачами, Отець сказав: "Створімо смертну людину за нашою подобою". Урантійські твори неодноразово згадують про акти та діяння множинного Божества, що чітко вказує на визнання існування та діяльності трьох Джерел та Центрів.

^{10:3.2 (110.8)} Нас вчать, що Син та Дух підтримують однакові та рівні відносини з Отцем в Трійці. У вічності й в якості Божеств, вони, безсумнівно, поводять себе так — як рівні, однак у часі та в якості особистостей, вони, безсумнівно, проявляють різний характер своїх відносин. Споглядаючи всесвіти з Раю, ці відносини, здаються дуже схожими, але якщо дивитись на них зі світів простору, вони видаються цілком відмінними.

^{10:3.3 (111.1)} Божественні Сини направду є "Словом Бога", проте діти Духа є істинно "Божею Дією". Бог говорить через Сина і, разом з Сином, діє через Нескінченного Духа, у той час, як у всіх своїх всесвітніх діях Син та Дух надзвичайно злагоджені, працюючи, як два рівних брати з захопленням та любов'ю до поважаного та божественно шановного ними свого спільного Отця.

^{10:3.4 (111.2)} Отець, Син і Дух безумовно рівні за природою, у своєму бутті скоординовані, однак в їхніх всесвітніх вчинках є безсумнівні відмінності, й дуже скидається на те, що діючи окремо кожна особистість Божества обмежена в абсолютності.

^{10:3.5 (111.3)} До свого добровільного позбавлення від тієї особистості, сили та атрибутів, що їх становлять Син та Дух, Всесвітній Отець, здавалося б (з філософської точки зору), був безумовним, абсолютним та нескінченним Божеством. Але таке теоретичне Перше Джерело та Центр без Сина, ніяк не можна вважати Всесвітнім Отцем; батьківство не реальне без синівства. Більше того, Отець, аби бути абсолютним в повному розумінні цього слова, колись, в якомусь вічно віддаленому моменті минулого, мусів існувати наодинці. Але він ніколи не мав такого усамітненого існування; Син і Дух співвічні з Отцем. Перше Джерело та Центр завжди було і завжди буде вічним Отцем Первісного Сина і, разом із Сином, вічним прабатьком Нескінченного Духа.

^{10:3.6 (111.4)} Ми бачимо, що Отець позбавив себе всіх прямих проявів абсолютності, окрім абсолютного батьківства й абсолютної волі. Ми не знаємо, чи є воля невід'ємним атрибутом Отця; ми можемо лише спостерігати, що він не позбавив себе сили волі. Така нескінченність волі мусить бути вічно притаманна Першому Джерелу та Центру.

^{10:3.7 (111.5)} Наділяючи абсолютністю персону Вічного Сина, Вселенський Отець позбавляється кайданів абсолютізму особистості, але, зробивши це, він здійснює крок, що назавжди робить неможливим його самостійну діяльність в якості абсолютної особистості. Із остаточною персоналізацією співіснуючої Божественності — Спільного Діяча — виникає критична триєдина взаємозалежність трьох божественних особистостей щодо повноти функціонування Божественності в абсолюті.

^{10:3.8 (111.6)} Бог є Отцем-Абсолютом усіх особистостей у всесвіті всесвітів. Отець є особисто абсолютним в свободі дії, але повсюду у всесвітах часу та простору, створених, тих, що створюються, й тих, які іще лише будуть створені, Отець не є виразно абсолютним в якості тотального Божества, за виключенням його проявлення у Райській Трійці.

^{10:3.9 (111.7)} Поза Гавоною, у проявлених феноменальних всесвітах, Перше Джерело та Центр діє наступним чином:

^{10:3.10 (111.8)} 1. Як творець, через Синів-Творців, своїх “онуків”.

^{10:3.11 (111.9)} 2. Як всесвітня керюча особистість, через гравітаційний центр Раю.

^{10:3.12 (111.10)} 3. Як дух, через Вічного Сина.

^{10:3.13 (111.11)} 4. Як розум, через Спільного Творця.

^{10:3.14 (111.12)} 5. Як Отець він підтримує батьківський контакт зі усіма створіннями через свій контур особистості.

^{10:3.15 (111.13)} 6. Як особистість в усьому творінні він діє безпосередньо через свої ексклюзивні частки або фрагменти — для смертних людей ними є Узгоджувачі Мислення.

^{10:3.16 (111.14)} 7. Як тотальне Божество він функціонує лише в Райській Трійці.

^{10:3.17 (112.1)} Всі такі делегації повноважень і сфер діяльності, самостійно здійснені Всесвітнім Отецем й виконані ним цілком і повністю відповідно своєї власної волі. Всемогутній Отець цілеспрямовано допускає такі обмеження щодо влади у всесвіті.

^{10:3.18 (112.2)} Виглядає так, що Вічний Син в усіх духовних аспектах діє з Отцем як одне ціле, якщо не брати до уваги наділення Божественними фрагментами та іншу до-особистісну діяльність. Крім цього, Син не пов'язаний безпосередньо із інтелектуальною діяльністю матеріальних створінь, і також не задіяний в процесах, пов'язаних з перетворенням сили і енергії матеріальних всесвітів. В якості абсолютної особистості Син діє лише у сфері духовного всесвіту.

^{10:3.19 (112.3)} Нескінченний Дух є дивовижно універсальним і неймовірно різноманітним у всіх своїх діях. Він творить у сферах розуму, матерії та духа. Сполучений Діяч представляє собою асоціацію Отця-Сина, але він також функціонує самостійно. Він не пов'язаний безпосередньо з фізичною гравітацією, духовною гравітацією або з контуром особистості, однак він певною мірою бере участь у всіх інших активностях всесвіту. Й хоча може здаватись, що він залежить від цих трьох екзистенційних і абсолютних сил тяжіння і контролю, виглядає так, що Нескінченний Дух здатен вправлятися з ними. Він здатен використовувати це обдарування троїчною здібністю багатьма різними шляхами, навіть для подолання і видимої нейтралізації проявів первинних сил та енергій, аж до остаточних меж абсолютності. В певних ситуаціях ці три сили тяжіння і надконтролю долаються абсолютно, включаючи навіть первинні прояви космічної реальності.

^{10:4.1 (112.4)} З усіх абсолютних об'єднань, Райська Трійця (перша триєдність) є унікальною, як виняткове об'єднання особистісної Божественності. Бог діє як Бог тільки у відношенні до Бога та до тих, хто може знати Бога, але як абсолютне Божество — тільки в Райській Трійці та у відношенні до всесвітньої тотальності.

^{10:4.2 (112.5)} Вічне Божество є ідеально об'єднаним; водночас, існує три абсолютно індивідуалізовані особи Божества. Райська Трійця дає можливість одночасного виявлення всього різноманіття характерних рис і нескінченних сил Першого Джерела та Центру та його вічних рівноправних партнерів, а також усієї божественної єдності всесвітніх функцій неподільного Божества.

^{10:4.3 (112.6)} Трійця є об'єднанням нескінченних осіб, які функціонують у неособистому статусі, але не всупереч особистості. Наступний приклад є примітивним, однак ілюстративним: Отець, син та онук можуть створити спільну установу, яка буде неособистісною, але все ж-таки підконтрольною виявленню кожної їньої особистої волі.

^{10:4.4 (112.7)} Райська Трійця є реальною. Вона існує як Божественне об'єднання Отця, Сина і Духа; однак Отець, Син або Дух, або ж будь-яке їх парне об'єднання можуть діяти відносно до цієї самої Райської Трійці. Отець, Син та Дух можуть взаємодіяти чином, відмінним від їхнього методу дії в Трійці, однак не в якості трьох Божеств. Як особистості, вони можуть взаємодіяти як завгодно, але таке об'єднання не буде еквівалентно їх об'єднанню в Трійці.

^{10:4.5 (112.8)} Завжди пам'ятайте — те, що робить Нескінченний Дух, є функцією Сполученого Діяча. Як Отець, так і Син діють через нього, в ньому і так, як він. Але було б марною справою намагатися ще більше прояснити таємницю Трійці: три як один і в одному, й один як двоє, що діє за двох.

^{10:4.6 (112.9)} Трійця настільки пов'язана із всіма справами всесвіту, що її слід враховувати у наших спробах прояснити цілісність будь-якої окремої космічної події або ж відносин між особистостями. Трійця функціонує на всіх рівнях космосу, смертна ж людина обмежена кінцевим рівнем; тому людині доведеться вдовольнитися її кінцевою концепцією — Трійці як Трійці.

^{10:4.7 (113.1)} Будучи смертними у плоті, ви повинні сприймати Трійцю відповідно до вашого індивідуального рівню просвіти у гармонії з реакціями вашого розуму та душі. Вам може бути відомо дуже мало про абсолютність Трійці, але сходячи в напрямку до Раю, багато разів ви будете вражені послідовними одкровеннями і несподіваними відкриттями того, наскільки довершеною та остаточною, якщо не абсолютною є Трійця.

^{10:5.1 (113.2)} Особисті Божества мають свої атрибути, але навряд чи буде доречним говорити про наявність атрибутів у Трійці. Це об'єднання божественних істот доцільно розглядати як таке, що має функції — управління правосуддям, відношення до всеосяжності, координація подій, та космічний верховний контроль. Ці функції є активно найвищi, остаточні та (у межах Божественності) абсолютні допоки у них задіяні всі живі реальності особистісних цінностей.

^{10:5.2 (113.3)} Функції Райської Трійці є не просто сумою наочної наділеності божественністю Отця із тими спеціалізованими унікальними атрибутами, що притаманні персоналізованому існуванню Сина та Духа. Об'єднання трьох Райських Божеств у Трійці призводить до еволюції, здійснення та обоження нових значень, цінностей, сил та можливостей для універсальних одкровення, дії та управління. Живі об'єднання, людські сім'ї, соціальні групи або Райська Трійця розширюються не через звичайне арифметичне додавання. Груповий потенціал завжди значно перевищує просту суму атрибутів складових осіб.

^{10:5.3 (113.4)} Трійця зберігає унікальне ставлення до всього всесвіту минулого, теперешнього та майбутнього саме в якості Трійці. Функції Трійці найкраще розглядати у зв'язку із аспектами відношення Трійці до всесвіту. Такі аспекти ставлення є синхронними й можуть бути множинними щодо будь-якої ізольованої ситуації чи події:

^{10:5.4 (113.5)} 1. Ставлення до Кінцевого. Максимальне самообмеження Трійці полягає у її ставленні до кінцевого. Трійця не є особою, як і Верховна Істота не є виключною персоналізацією Трійці, однак Верховний є найбільш найближеною ідеєю до зосередження сили та особистості Трійці яку можуть осягнути кінцеві створіння. Отже, Трійця у відношенні до кінцевого іноді називається Трійцею Верховності.

^{10:5.5 (113.6)} 2. Ставлення до Абсонітного. Райська Трійця має ставлення до тих рівнів існування, які є вищими за кінцеві, але нижчими за абсолютні; це відношення іноді позначається як Трійця Граничності. Ні Граничне ані Верховне не представляють Райську Трійцю цілком, однак у певних межах й відповідно до належних ним рівнів, видається, що кожен з них представляє Трійцю протягом доособистісних епох досвідно-силового розвитку.

^{10:5.6 (113.7)} 3. Абсолютне Ставлення Райської Трійці має відношення до абсолютних рівнів існування й досягає кульмінації у тотальному Божестві.

^{10:5.7 (113.8)} Нескінченна Трійця залучає координовані дії всіх триєдиних відносин Першого Джерела та Центру — як необожнених, так і обожнених — й тому вона дуже складно піддається усвідомленню особистостей. Розглядаючи Трійцю як безмежну, не ігноруйте сім триєдностей; пам'ятаючи про них ви зможете уникнути певних труднощів в розумінні й частково розрішити певні парадокси.

^{10:5.8 (114.1)} Однак я не володію мовою, яка б дозволила мені передати обмеженому людському розуму повну істину і вічну важливість Райської Трійці, а також природи вічного взаємозв'язку трьох істот безкінечної досконалості.

^{10:6.1 (114.2)} Увесь закон бере свій початок в Першому Джерелі та Центрі; він і є закон. Управління духовним законом притаманне Другому Джерелу та Центру. Виявлення закону, поширення та тлумачення божественних правил є функцією Третього Джерела та Центру. Застосування закону, правосуддя, є галуззю Райської Трійці й звершується певними Синами Трійці.

^{10:6.2 (114.3)} Правосуддя вкорінене в універсальному всесвітньому суверенітеті Райської Трійці, але доброчесність, милосердя і істина є всесвітнім служінням тих божественних особистостей, які об'єднуючись у Божестві становлять Трійцю. Справедливість не є ставленням Отця, Сина чи Духа. Справедливість є ставленням Трійці — відношенням цих особистостей любові, милосердя та служіння. Жодне з Райських Божеств не заохочує здійснення правосуддя. Правосуддя ніколи не є особистим ставленням; воно завжди є функцією групи.

^{10:6.3 (114.4)} Докази, основа справедливості (правосуддя у гармонії з милосердям), надаються особистостями Третього Джерела і Центру, які є спільними представниками Отця та Сина для всіх сфер і інтелектів розумних істот усього створіння.

^{10:6.4 (114.5)} Вирок, фінальне впровадження правосуддя відповідно до доказів, наданих особистостями Нескінченного Духа, є завданням Сталих Синів Трійці, істот, що поділяють природу Трійці, маючи об'єднані властивості Отця, Сина та Духа.

^{10:6.5 (114.6)} Ця група Синів Трійці включає такі особистості:

^{10:6.6 (114.7)} 1. Тринітизовані Таємниці Верховності.

^{10:6.7 (114.8)} 2. Вічні Днів.

^{10:6.8 (114.9)} 3. Древні Днів.

^{10:6.9 (114.10)} 4. Досконалі Днів.

^{10:6.10 (114.11)} 5. Заключні Днів.

^{10:6.11 (114.12)} 6. Єдині Днів.

^{10:6.12 (114.13)} 7. Правдиві Днів.

^{10:6.13 (114.14)} 8. Вдосконалювачі Мудрості.

^{10:6.14 (114.15)} 9. Божественні Радники.

^{10:6.15 (114.16)} 10. Всессвітні Цензори.

^{10:6.16 (114.17)} Ми є дітьми трьох Райських Божеств, що функціонують в якості Трійці, і я теж маю честь належати до десятого порядку цієї групи, Всесвітніх Цензорів. Ці порядки не відображують ставлення Трійці y загальному універсальному значенні; вони представляють таке колективне ставлення Божества лише у сферах виконавчого правосуддя — справедливості. Ці групи істот були створені Трійцею навмисне саме для тієї роботи, до якої вони призначені, й вони представляють Трійцю лише щодо тієї діяльності, для якої вони і були персоналізовані.

^{10:6.17 (115.1)} Древні Днів та їхні партнери, що походять від Трійці визначають і впроваджують істинне правосуддя верховної справедливості у семи надвсесвітах. В центральному всесвіті такі функції існують лише в теорії; там справедливість є самоочевидною у своїй досконалості, бо досконалість Хавони виключає будь-яку можливість дисгармонії.

^{10:6.18 (115.2)} Справедливість — це колективне розуміння праведності; милосердя є її особистим виявом. Милосердя — це відношення любові; дію закону характеризує точність; божественний суд є душею справедливості, що завжди відповідає правосуддю Трійці, завжди вдовольняє божественну любов Бога. Будучи сприйнятим всебічно й ​​повністю усвідомленим, справедливе правосуддя Трійці повністю збігається з милосердною любов'ю Всесвітнього Отця. Однак людина не володіє таким повним усвідомленням божественної справедливості. Таким чином, з точки зору людини, особистості Отця, Сина і Духу, будучи об'єднані в Трійці, націлені на скоординоване служіння любові і закону в емпіричних всесвітах часу.

^{10:7.1 (115.3)} Перша, Друга та Третя Особи Божества рівні один одному, й вони є єдині. "Господь наш Бог — Бог єдиний". Божественна Трійця вічних Божеств несе у собі досконалість мети та єдність у її втіленні. Отець, Син і Сполучений Діяч істинно і божественно єдині. Воістину вірно написано: "Я перший і останній, й окрім мене немає Бога".

^{10:7.2 (115.4)} На кінцевому рівні, в уявленні смертних, Райська Трійця, так само, як і Верховна Істота, мають відношення лише до тотальної цільності: усієї планети, усього всесвіту, всього надвсесвіту, суцільного великого всесвіту. Таке ставлення до всеосяжності існує тому, що Трійця є сукупністю Божества, а також із багатьох інших причин.

^{10:7.3 (115.5)} Верховна Істота є чимось меншим та дещо іншим у порівнянні із Трійцею, тим, що діє у всесвітах кінцевості; однак в певних межах та протягом сучасної епохи неповної персоналізації сили, це еволюційне Божество виглядає таким, що й направду відображає відношення Трійці Верховності. Отець, Син і Дух не взаємодіють з Верховною Істотою особисто; протягом нинішньої всесвітньої епохи вони співпрацюють із нею в якості Трійці. Відповідно до нашого розуміння вони підтримують схожі стосунки з Остатóчним. Часто ми вдаємось до припущень відносно того, якими будуть особисті відносини між Райськими Божествами та Богом Верховним тоді, коли він нарешті досягне свого розвитку, але ми насправді цього не знаємо.

^{10:7.4 (115.6)} Ми не вважаємо надконтроль Верховності повністю передбачуваним. Більше того, ця непередбачуваність, здається, відрізняється певною незавершеністю розвитку, що є, безсумнівно, відмінною рисою незавершеності Верховного, а також незавершеності обмеженої кінцевої реакції на Райську Трійцю.

^{10:7.5 (115.7)} Смертний розум може відразу ж пригадати тисячу і одну річ — катастрофічні природні лиха, жахливі нещасні випадки, трагічні катастрофи, болісні хвороби та планетарні біди — і запитати, чи пов'язані ці події з невідомими змінами в цьому ймовірному функціонуванні Верховної Істоти. Відверто кажучи, ми не знаємо; ми не маємо достеменної відповіді на це питання. Але ми спостерігаємо, що з часом усі подібні, складні та більш чи менш незбагненні ситуації завжди у результаті призводять до благополуччя та прогресу всесвітів. Ймовірно, обставини існування і незрозумілі перипеті життя заплетені в багатозначний й високоціннісний візерунок із допомогою і через функціонування Верховного та надконтролю Трійці.

^{10:7.6 (116.1)} В якості Божої дитини ви можете свідчити про особисте і любляче відношення Бога-Отця в усіх його діяннях. Однак ви не завжди здатні зрозуміти те, як саме численні всесвітні дії Райської Трійці сприяють добробуту окремого смертного в еволюційних світах простору. Впродовж розвитку вічності вся діяльність Трійці іще виявить свою сукупну значущість і свій дбайливий характер, але вона не завжди видається такою істотам часу.

^{10:8.1 (116.2)} Багато істин та фактів, які мають стосунок до Райської Трійці можна зрозуміти, й тоді лише частково, усвідомивши діяльність, що долає межі кінцевого.

^{10:8.2 (116.3)} Було б недоцільно обговорювати функції Трійці Граничної, однак можна розкрити, що Бог Граничний є тим проявом Трійці, що сприймається Трансценденталами. Ми схильні вірити в те, що уніфікація головного всесвіту — наслідок дії Граничного і є, ймовірно, відображенням деяких, але не всіх, аспектів абсонітного надконтролю Райської Трійці. Граничний володіє потенціалом маніфестації Трійці відносно абсонітного лише так, як і Верховний відповідно й частково представляє Трійцю відносно кінцевого.

^{10:8.3 (116.4)} Всесвітній Отець, Вічний Син та Безмежний Дух, у певному розумінні, є складовими особистостями тотального Божества. Їх об'єднання у Райській Трійці та абсолютна функція Трійці еквівалентні функції тотального Божества. Й таке остаточне завершення Божества перевершує як кінцеве, так і абсонітне.

^{10:8.4 (116.5)} Хоча жодна з осіб Райських Божеств фактично не втілює всі можливості Божества, вони досягають цього разом утрьох. Видається, що три нескінченні особистості є мінімально достатньою кількістю, необхідною для активації доособистісного та екзистенціального потенціалу тотального Божества — Божества Абсолютного.

^{10:8.5 (116.6)} Ми знаємо Всесвітнього Отця, Вічного Сина та Безмежного Духа в якості осіб, але особисто я не знаю Божество Абсолютне. Я люблю й поклоняюсь Богові-Отцю; однак Божество Абсолют я поважаю і шаную.

^{10:8.6 (116.7)} Одного разу я перебував у всесвіті, де певна група істот вчила, що у вічності завершувачі із часом стануть дітьми Абсолютного Божества. Але я не схильний до прийняття цього варіанту вирішення таємниці, що охоплює майбутнє завершувачів.

^{10:8.7 (116.8)} Корпус Завершувачів, серед іншого, об'єднує смертних часу та простору, які досягли досконалості в усьому тому, що стосується волі Божої. Як створіння та у межах можливостей створінь, ці особистості повною мірою й істинно знають Бога. Знайшовши таким чином Бога як Отця всіх істот, ці завершувачі повинні колись розпочати пошуки Отця надкінцевого. Але ці пошуки передбачають охоплення абсонітної природи остаточних атрибутів та характеру Райського Отця. Вічність покаже, чи можливе таке досягнення, однак ми переконані, що навіть якщо завершувачі таки і зможуть охопити цю остаточність божественності, вони, швидше за все, не будуть у змозі досягти надостаточних рівнів абсолютного Божества.

^{10:8.8 (116.9)} Ймовірно, що завершувачі частково досягнуть Абсолютного Божества, але навіть якщо вони це зроблять, все одно в вічності вічностей проблема Всесвітнього Абсолюту продовжуватиме й надалі інтригувати, приваблювати своєю таємницею, спантеличувати і кидати виклик завершувачам, що крокують шляхом сходження і прогресу; й це буде так, оскільки ми вбачаємо, що ступінь незбагненності космічних відносин Всесвітнього Абсолюту матиме тенденцію до зростання пропорційно до розширення матеріальних всесвітів разом із системою їх духовного управління.

^{10:8.9 (117.1)} Тільки нескінченність може розкрити Отця-Нескінченного.

^{10:8.10 (117.2)} [Підготовлено Всесвітнім Цензором, що діє відповідно до повноважень наданих Древніми Днями, постійно проживаючих на Уверсі.]