^{5:0.1 (62.1)} В РАЗІ неможливості кінцевого розуму людини усвідомити те, яким чином неосяжний і величний Бог, Всесвітній Отець, сходить зі своєї вічної обителі в безмежній досконалості аби зблизитися з окремою людською істотою, незважаючи на цю неможливість, кінцевий інтелект людини все одно може бути певним стосовно істинного факту єднання з божественним на тій тільки підставі, що істинна й справжня частка живого Бога постійно перебуває в розумі кожного морально свідомого смертного Урантії із нормальним розумом. Настроювачі Мислення, які оселяються в людині, є частками вічного Божества Райського Отця. Вам не треба шукати Бога десь далеко, поза межами присутності духовної реальності й усвідомлення внутрішнього досвіду своєї власної душі; саме тут ви можете знайти Бога та спробувати дійти із ним єдності.

^{5:0.2 (62.2)} Бог розподілив безмежність своєї вічної природи в екзистенційних реаліях своїх шести абсолютних і пов'язаних з ним сутностей, але в той же час він може будь-коли вступати в прямий і особистий контакт з будь-якою частиною, фазою або типом творіння за посередництва своїх до-особистісних часток. Крім цього, Вічний Бог залишив собі привілей наділення особистістю божественних Творців та живих істот у всесвіті всесвітів, а також — прерогативу підтримувати безпосередній батьківський зв'язок з усіма цими особистісними істотами через контур особистості.

^{5:1.1 (62.3)} Кінцева істота не здатна наблизитись до нескінченного Отця не тому, що Отець відсторонюється від неї, навпаки, так відбувається через саму кінцевість створених істот і властиві їм матеріальні обмеження. Ступінь духовної різниці між найвищою особистістю в усьому всесвіті та нижчими групами створених інтелектів немислима. Якби було можливо інтелектам нижчих порядків миттєво опинитись у присутності самого Отця, вони б і тоді не змогли зрозуміти, що вони знаходяться саме там. Вони б так само не усвідомлювали присутності Всесвітнього Отця, як і під час перебування у своєму теперішньому середовищі. Смертну людину попереду чекає ще дуже довгий шлях, якій їй необхідно здолати, перш ніж вона зможе послідовно, в межах реальних можливостей просити безпечного проводу до райської присутності Всесвітнього Отця. Багато разів іще людина повинна бути видозмінена в дусі, перш ніж вона досягне того рівня, на якому у неї з'явиться те духовне бачення, що дозволить угледіти хоча б одного з Семи Верховних Духів.

^{5:1.2 (62.4)} Наш Отець не ховається; він не перебуває в свавільному відлюдненні. Отець задіяв ресурси божественної мудрості у нескінченних зусиллях відкрити себе дітям своїх всесвітніх володінь. Безмежна велич та невиразнa щедрість, пов'язані з досконалістю його любові, спонукають Отця до спілкування із кожною створеною істотою, яка може зрозуміти, полюбити або наблизитись до нього; таким чином, саме ті, притаманні вам обмеження, невід'ємні від вашої кінцевої особистості та матеріального існування, визначають час, місце та обставини, за яких ви зможете досягти мети подорожі сходження смертної особи і опинитись в присутності Отця в центрі всього сущого.

^{5:1.3 (63.1)} І хоча, щоб наблизитись Райської присутності Отця, вам доводиться довго чекати на своє особисте досягнення найвищих кінцевих рівнів духовного прогресу, незважаючи на це вам слід радіти, усвідомлюючи свою постійну можливість миттєвого зв'язку із подарованим вам духом Отця, який так тісно пов'язаний з вашою внутрішньою душею та духовним "я".

^{5:1.4 (63.2)} Смертні реалій часу та простору можуть мати великі відмінності у своїх вроджених здібностях та інтелектуальних даруваннях, вони можуть послуговуватись з надзвичайно сприятливих умов соціального розвитку та морального прогресу, або ж вони можуть страждати від браку практично будь-якої людської допомоги в культурному плані та в інших очікуваних видах досягнень цивілізації; але незважаючи на все це, можливості індивідуального духовного прогресу на шляху сходження є рівними для всіх; зростаючі рівні духовного сприйняття та космічних значень здобуваються абсолютно незалежно від усіх згаданих соціоморальних відмінностей, притаманних різноманітним матеріальним середовищам еволюційних світів.

^{5:1.5 (63.3)} Хоча смертні Урантії можуть відрізнятися своїми інтелектуальними, соціальними, економічними та навіть моральними можливостями та обдаруваннями, пам'ятайте, що їхні духовні надбання мають однакову природу, однак є унікальними. Всі вони користуються однією і тією самою божественною присутністю, що подарована їм самим Отцем, всім їм надана однакова можливість вступати в особистий інтимний зв'язок з цим внутрішнім духом божественного походження, водночас всі вони так само можуть чинити свій вибір, надаючи Таємничому Доглядачу свою згоду на в його духовному провідництві, яке є також принципово однаковим для всіх людей.

^{5:1.6 (63.4)} Якщо смертна людина відчуває щирий духовний поклик, якщо вона беззастережно присвячує себе виконанню волі Отця, то, оскільки вона потаємно, але певно духовно наділена внутрішнім і божественним Настроювачем, у сукупному досвіді цієї особистості, в якості вищого наслідку, не може не з'явитися досвід пізнання Бога та надзвичайна впевненість в житті вічному, метою якого є пошук і знаходження Бога у поступовому досвіді становлення все більш і більш схожим на нього.

^{5:1.7 (63.5)} Людина духовно наділена проживаючим у ній і переживаючим смерть Настроювачем Мислення. Якщо такий людський розум щиро і духовно вмотивований, якщо така людська душа бажає пізнати Бога та стати схожою на нього, направду хоче виконувати волю Отця, то не існує і не може існувати ані якого негативного впливу, пов'язаного з ізоляцією в смертному тілі, ані якої іншої позитивної сили, що ймовірно, була б здатна на втручання ззовні, які б могли перешкодити такій божественно вмотивованій душі безпечно піднятися до порталів Раю.

^{5:1.8 (63.6)} Отець бажає, щоб усі його створіння перебували в особистому спілкуванні з ним. В Раю він має достатньо місця, щоб прийняти всіх тих, чий статус існування в вічності та духовна природа роблять можливим таке звершення. Тому зафіксуйте у своїй філософії тепер і назавжди: Кожному з вас і всім нам, Бог є доступним, Отець є досяжним, шлях є вільний; сили божественної любові, методи і засоби божественного управління, все це взаємопов'язане в спільних зусиллях сприяти просуванню кожного гідного розуму кожного всесвіту в напрямку Райської присутності Всесвітнього Отця.

^{5:1.9 (63.7)} Той факт, що в індивідуальний процес досягнення Бога залучено величезний об'єм часу, не робить присутність та особистість Нескінченного менш реальною. Ваше сходження є частиною кругообігу семи над-всесвітів, і хоча у цьому процесі ви безліч разів будете обертатись довкола цих систем, вам слід очікувати, що духовно і за своїм статусом ви будете постійно рухатись до центру. Ви можете розраховувати на те, що будете перенесені зі сфери на сферу, із зовнішніх контурів все ближче до внутрішнього центру, й одного дня, без сумніву, ви постанете у божественній і центральній присутності і, так би мовити, побачите його віч-на-віч. Все це є питанням досягнення фактичних і буквальних духовних рівнів; і ці духовні рівні можуть бути досягнуті будь-якою істотою, що наділена Таємничим Доглядачем і яка згодом навічно зіллється з цим Настроювачем Мислення.

^{5:1.10 (64.1)} Є помилкою вважати, що в дусі Отець захований від своїх створінь, навпаки, так багато із його створінь самі переховуються від нього в тумані власних свавільних рішень, тимчасово відрізаючи себе від спілкування з його духом та духом його Сина, обираючи замість союзу з Богом власні спотворені шляхи, потураючи самовпевненості свого власного обмеженого розуму і своєї недуховної природи.

^{5:1.11 (64.2)} Смертний може наближатися до Бога і може неодноразово відмовлятися від божественної волі доти, допоки він має силу вибору. Людину не приречено на остаточну загибель допоки вона не втрачає можливість обирати волю Отця. Серце Отця ніколи не закривається для потреб та прохань його дітей. Лише тоді нащадки Отця назавжди закривають свої серця його принадній силі, коли вони остаточно і назавжди втрачають бажання виконувати його божественну волю — пізнавати його і ставати схожими на нього. Подібним чином, вічна доля людини вирішена тоді, коли злиття з Настроювачем проголошує всесвіту про те, що ця висхідна істота нарешті зробила свій остаточний і незворотний вибір жити волею Отця.

^{5:1.12 (64.3)} Великий Бог вступає у прямий контакт зі смертними людьми та дарує частку своєї безмежної, вічної та незбагненної природи, щоб перебувати і жити в них. Разом із людиною Бог вирушає у вічну подорож. Віддавши себе проводу духовних сил, що перебувають всередині та навколо вас, ви не зможете зазнати невдачі в досягненні тієї високої долі, яку було визначено люблячим Богом в якості всесвітньої мети його висхідних створінь еволюційних світів космосу.

^{5:2.1 (64.4)} Фізична присутність Нескінченного є реальністю матеріального всесвіту. Інтелектуальна присутність Божественності має бути визначена глибиною індивідуального інтелектуального досвіду та еволюційним рівнем особистості. Духовна присутність Божественності повинна бути диференційована у всесвіті відповідно до потреби. Вона визначається духовною спроможністю сприйняття та ступенем присвячення волі створіння виконанню божественної волі.

^{5:2.2 (64.5)} Бог живе в кожному зі своїх синів, народжених у дусі. Райські Сини завжди мають доступ до присутності Бога, "правої руки Отця", всі його особистісні створіння мають доступ до "надрів Отця". Йдеться про контур особистісного зв'язку — де би, коли б і як би не встановлювався контакт чи інший зв'язок зі Вселенським Отцем, цей спосіб передбачає особистий, самоусвідомлений контакт та взаємозв'язок із ним, будь то в центральному місці його перебування чи в якомусь іншому визначеному місці, приміром на одній з семи священних сфер Раю.

^{5:2.3 (64.6)} Однак зауважте, що ні будь-де в природі, ані навіть у житті інших смертних, що пізнали Бога, божественну присутність неможливо відкрити настільки повно і певно, як це можна зробити намагаючись вступити у взаємозв'язок із проживаючим всередині вас Таємничим Доглядачем, Райським Настроювачем Мислення. Що за прикра помилка — марити про Бога далеко в небі в той час, коли дух Всесвітнього Отця живе всередині вашого власного розуму!

^{5:2.4 (64.7)} Саме завдяки цій частині Бога, що проживає у вас, а також в міру досягнення прогресу в процесі своєї гармонізації із духовним провідництвом Настроювача, ви можете сподіватись на краще впізнання присутності та перетворюючої сили інших духовних впливів, що оточують вас та впливають на вас, при цьому не функціонуючі в якості вашої невід'ємної частини. І навіть факт відсутності інтелектуального усвідомлення такого близького й особистого контакту з внутрішнім Настроювачем у підсумку не спростовує цей піднесений досвід. Докази єднання з божественним Настроювачем повною мірою містяться у природі та кількості плодів духа, що з'являються в життєвому досвіді кожного окремого віруючого. "За плодами їхніми пізнаєте ви їх."

^{5:2.5 (65.1)} Малодуховному, матеріальному розуму смертної людини надзвичайно складно пережити виразне усвідомлення духовної діяльності таких божественних сутностей, як Райські Настроювачі. Поступово, мірою того, як душа, що є спільним творінням розуму людини і Настроювача, стає все більш реальною, одночасно з цим процесом відбувається розвиток нового аспекту свідомості душі, який здатен відчувати присутність, розпізнавати духовне провідництво й інші над-матеріальні дії Таємничих Доглядачів.

^{5:2.6 (65.2)} Увесь спектр взаємодії з Настроювачем включає моральний статус, ментальну мотивацію та духовний досвід. Самореалізація цих досягнень в основному, хоча і не виключно, обмежена сферами свідомості душі, але саме докази такої реалізації виявляються й рясніють проявленням духовних плодів у житті цих особистостей, що вступають у контакт із своїм внутрішнім духом.

^{5:3.1 (65.3)} Хоча Райські Божества з точки зору всесвіту єдині, у своїх духовних стосунках з такими істотами, подібними до тих, що населяють Урантію, вони окрім цього, одночасно є трьома різними окремими особами. Божества різняться в тих аспектах, що стосуються особистих звернень, спілкування і взаємодії, а також інших близьких відносин. У найглибшому розумінні поклоніння, ми поклоняємося Вселенському Отцю, і лише йому. Істинно, що ми можемо поклонятися, і дійсно поклоняємось, Отцю в такому вигляді, яким він проявляє себе у своїх Синах-Творцях, але навіть в їхній подобі, безпосередньо чи опосередковано, він все одно лишається Отцем, тим самим Отцем, якому ми поклоняємося та якого ми щиро обожнюємо.

^{5:3.2 (65.4)} Прохання всіх видів належать до сфери компетенції Вічного Сина та структур його духовної організації. Молитви, інше формальне спілкування, все окрім релігійного вшанування та поклоніння Всесвітньому Отцю — всі ці аспекти зазвичай стосуються локального всесвіту і не виходять за межі юрисдикції Сина-Творця. Але поклоніння, безсумнівно, замкнене і зав'язане на персону самого Творця через функцію особистісного контуру Отця. Також ми віримо в те, що присутність духа Отця фасилітує процес отримання або реєстрації Отцем того вшанування, яке оселена Настроювачем істота виказує йому. Існує величезна кількість доказів, які підтверджують це переконання, також я обізнаний в тому, що всі категорії фрагментів Отця уповноважені реєструвати справжнє поклоніння своїх суб'єктів належним чином перед Всесвітнім Отецем. Без сумніву, Настроювачі також використовують прямі перед-особистісні канали зв'язку з Богом, також вони у змозі використовувати контури духовної гравітації Вічного Сина.

^{5:3.3 (65.5)} Поклоніння — це цілком окреме явище, що існує заради самого поклоніння; молитва включає елемент зацікавленості особистості або створіння; існує велика різниця між поклонінням та молитвою. Справжнє поклоніння цілком і повністю вільне від акценту на власній особистості, воно зовсім не містить будь-яких елементів особистого інтересу; ми поклоняємось Богу тільки за те, що він такий, яким ми його розуміємо. Поклоніння не просить нічого й не очікує нічого отримати навзаєм для того, хто проявляє поклоніння. Ми вклоняємось Отцю не тому, що ми можемо отримати щось від такого вшанування; поклоніння і відданість, яку ми виказуємо Отцю — це природні та спонтанні реакції визнання його неперевершеної особистості, його люблячої природи та прекрасних рис його характеру.

^{5:3.4 (65.6)} У той момент, коли складова власної зацікавленості втручається в поклоніння, це щире відчуття із поклоніння перетворюється на молитву, яка тепер відповідно має бути спрямована до особи Вічного Сина або Сина-Творця. Але в практиці релігійного досвіду не існує жодних причин, з яких молитва не може бути адресована Богу Отцю, як частина істинного поклоніння.

^{5:3.5 (66.1)} Перебуваючи зануреними у практичні справи свого буденного життя ви знаходитесь під опікою духовних особистостей, що походять від Третього Джерела та Центру; ви взаємодієте із представниками Сполученого Діяча. Таким чином: Ви вклоняєтесь Богу; молитесь і спілкуєтесь із Сином; в усіх аспектах, що стосуються вашого земного життя ви знаходитесь у робочому зв'язку з різними інтелектами Безкінечного Духа, що діють на вашій планеті та в усьому вашому всесвіті.

^{5:3.6 (66.2)} Творці або Суверенні Сини, що визначають долю локальних всесвітів представляють як Всесвітнього Отця, так і Вічного Райського Сина. Всесвітні Сини є тими, хто від імені Отця приймає віросповідне поклоніння; й у межах своїх творінь вислуховує й отримує прохання від усіх тих, хто молиться. Фактично, якщо брати до уваги все те, що стосується досягнення практичних цілей та здійснення конкретних намірів синів і дочок вашого локального всесвіту, Син Михаїл і є Богом. Він є персоніфікацією Всесвітнього Отця та Вічного Сина в вашому локальному всесвіті. Безкінечний Дух підтримує особистий контакт з дітьми світів локального всесвіту через материнських Духів Всесвітів, адміністративних та творчих партнерів Райських Синів-Творців.

^{5:3.7 (66.3)} Щире поклоніння означає мобілізацію всіх сил людської особистості під провідом еволюціонуючої душі в одночасному її підпорядкуванні впливу пов'язаного Настроювача Мислення, який спрямовує особистість до Бога. Розум з його матеріальними обмеженнями ніколи не зможе стати високосвідомим істинного значення справжнього поклоніння. Усвідомлення людиною реальності досвіду поклоніння в основному визначається прогесивними змінами в статусі її еволюціонуючої безсмертної душі. Духовне зростання самої душі відбувається цілком незалежно від інтелектуальної самосвідомості.

^{5:3.8 (66.4)} Досвід поклоніння полягає в величних намаганнях сполученого з вами Настроювача повідомляти божественному Отцю невимовні прагнення й потреби людської душі, які неможливо виразити; тієї самої душі, яка є спільним творінням розуму смертного, що прагне Бога, та безсмертного Настроювача, який розкриває Бога людині. Тому поклоніння є актом згоди матеріального розуму на здійснення спроби його духовного "я" під керівництвом пов'язаного з ним духа, встановити зв'язок із Богом в якості віросповідного сина Всесвітнього Отця. Смертний розум погоджується на поклоніння; безсмертна душа прагне й ініціює поклоніння; божественна присутність Настроювача забезпечує здійснення самого акту такого поклоніння від імені смертного розуму та безсмертної еволюціонуючої душі. Справжнє поклоніння, в підсумку, стає досвідом, що реалізується на чотирьох космічних рівнях: інтелектуальному, моронтійному, духовному та особистісному — рівнях усвідомлення розуму, душі, духа, а також їх об'єднання в досвіді особистості.

^{5:4.1 (66.5)} Мораль еволюційних релігій змушує людей прямувати до Бога, мотивуючи їх силою страху. Релігії одкровення приваблюють людей на пошуки Бога любові, стимулюючи в людях бажання бути схожими на нього. Але релігія — є не лише пасивним відчуттям "абсолютної залежності" та "впевненості у продовженні життя після смерті"; це також живий і динамічний досвід досягнення божественності, що спирається на служінні людству.

^{5:4.2 (66.6)} Визначними і безпосередніми результатами істинної релігійності людини є виникнення в її людському досвіді стійкої єдності, тривалого миру та глибокого переконання. Для примітивної людини навіть політеїзм є відносним об'єднанням еволюціонуючої концепції Божества; політеїзм є монотеїзмом в процесі його становлення. Раніше чи пізніше Богу судилося стати прийнятим в якості реальності цінностей, сутності значень та життя істини.

^{5:4.3 (67.1)} Бог не лише визначає долю; він і є вічним призначенням людини. Вся нерелігійна людська діяльність прагне схилити всесвіт до спотворюючого служіння людському его; істинно релігійна особистість прагне ототожнити себе зі Всесвітом, й після цього присвятити діяльність цього об'єднаного "я" служінню всесвітній родині, людській та надлюдській.

^{5:4.4 (67.2)} Сфери філософії та мистецтва знаходяться проміж нерелігійною та релігійною діяльністю людського "я". Через мистецтво та філософію матеріально спрямована людина залучається до роздумів про духовні реальності та всесвітні цінності вічних значень.

^{5:4.5 (67.3)} Усі релігії вчать поклонінню Божеству, а також деякій доктрині людського спасіння. Буддійська релігія обіцяє спасіння від страждань, нескінченний мир; юдаїзм обіцяє спасіння від труднощів, процвітання, засноване на праведності; грецька релігія обіцяла спасіння від дисгармонії, від потворності завдяки сприйняттю краси; християнство обіцяє спасіння від гріха, святість; іслам впроваджує визволення від суворих моральних стандартів юдаїзму та християнства. Релігія Ісуса є спасінням від власного его, визволенням від зла відокремленості створіння в часі, а також у вічності.

^{5:4.6 (67.4)} Єврейська релігія була заснована на доброчесності; релігія греків — на красі; обидві ці релігії шукали істини. Ісус відкрив Бога любові, а любов сама по собі охоплює істину, красу і доброчесність.

^{5:4.7 (67.5)} Зороастрійці мали релігію моралі; індуси — релігію метафізики; конфуціанці — релігію етики. Ісус жив релігією служіння. Усі ці релігії мають цінність, оскільки вони є справжнім наближенням до релігії Ісуса. Релігії призначено стати реальністю духовного єднання всього того, що є добрим, прекрасним та істинним у людському досвіді.

^{5:4.8 (67.6)} Грецька релігія мала гасло "Пізнай себе"; євреї спрямовували своє вчення на "Пізнання Бога"; християни проповідують євангеліє, спрямоване на "пізнання Господа Ісуса Христа"; Ісус проголосив благу звістку про "пізнання Бога і себе як сина Божого". Всі ці різні концепції призначення релігії визначають ставлення людини до різних життєвих ситуацій, а також є провісниками глибини її поклоніння та природи і характеру її молитви. Духовний статус будь-якої релігії можна визначити за природою і характером її молитв.

^{5:4.9 (67.7)} Концепція напівлюдського та ревнивого Бога є неминучим переходом між політеїзмом та вищим за нього монотеїзмом. Екзальтований антропоморфізм є найвищим рівнем досягнення чисто еволюційної релігії. Християнство піднесло концепцію антропоморфізму із людського ідеалу до трансцендентного і божественної концепту особистості прославленого Христа. Цей ідеал є найвищою формою антропоморфізму, яку людина зможе будь-коли осягнути.

^{5:4.10 (67.8)} Християнське розуміння Бога є спробою поєднати три окремі вчення:

^{5:4.11 (67.9)} 1. Єврейська концепція — Бог, як поборник моральних цінностей, праведний Бог.

^{5:4.12 (67.10)} 2. Грецька концепція — Бог, як всеоб'єднувач, Бог мудрості.

^{5:4.13 (68.1)} 3. Концепція Ісуса — Бог, як дійсний живий друг, люблячий Отець, як божественна присутність.

^{5:4.14 (68.2)} Вочевидь, що складна християнська теологія зіштовхнулася з великими труднощами у досягненні послідовності. Цю складність додатково обтяжує той факт, що вчення раннього християнства загалом ґрунтувалися на особистому релігійному досвіді трьох різних осіб: Філона Александрійського, Ісуса з Назарету та Павла з Тарсу.

^{5:4.15 (68.3)} Вивчаючи релігійне життя Ісуса, сприймайте його позитивно. Думайте не стільки про його безгрішність, скільки про його праведність, його сповнене любов'ю служіння. Ісус звеличив пасивну любов, розкриту в єврейській концепції про небесного Отця, до вищого рівня активної, прихильної до створінь любові Бога, який є Отцем кожної окремої індивідуальності, і навіть грішника.

^{5:5.1 (68.4)} Джерелом моралі є аргументація самоусвідомлення; мораль вища тваринного рівня свідомості, однак, незважаючи на це, мораль є цілком і повністю еволюційною за своїм походженням. Під час свого розгортання, крім всього іншого, людська еволюція передбачає розвиток усіх необхідних обдарувань, які є передумовами наділення людини Настроювачами Мислення та присвячення людству Духа Істини. Але досягнення певних моральних рівнів не звільняє людину від необхідності реальної боротьби за своє земне життя. Фізичне оточення людини передбачає боротьбу за існування; соціальні умови вимагають етичних адаптацій; моральні обставини вимагають прийняття певних рішень, які б ґрунтувалися на вищих досяжних людині мотивах; духовний досвід людини, що усвідомлює існування Бога вимагає від неї знайти його і щиро прагнути бути подібним до нього.

^{5:5.2 (68.5)} Релігія не ґрунтується на фактах науки, зобов'язаннях суспільства, припущеннях філософії чи обов'язках, які передбачає собою мораль. Релігія — це окрема сфера реакції людини на її життєві ситуації, релігія незмінно проявляє себе на всіх стадіях після-морального розвитку людини. Релігія може просочувати собою всі чотири рівні реалізації цінностей й отримання зиску від братерства у всесвіті: фізичний або матеріальний рівень самозбереження; соціальний або емоційний рівень спільноти; моральний рівень усвідомлення обов'язку; духовний рівень свідомості всесвітнього братерства, що досягається через божественне поклоніння.

^{5:5.3 (68.6)} Прагматичний вчений розглядає Бога як Першопричину, Бога сили. Емоційний митець вбачає у Бозі ідеал краси, Бога естетики. Мислячий філософ часом схильний до визнання Бога всесвітньої єдності, такого, навіть, як пантеїстичне Божество. Релігійна людина віри вірить у Бога, що сприяє спасінню людини, Отця на небі, Бога любові.

^{5:5.4 (68.7)} Моральна поведінка завжди передує розвитку еволюційної релігії і навіть є частиною релігії одкровення, однак вона ніколи не охоплює весь релігійний досвід. Бажання служити іншим — це наслідок морального мислення та релігійного життя. Технічно, сама по собі моральна поведінка не в стані призвести до досягнення людиною вищих духовних рівнів релігійного досвіду. Поклоніння абстрактній красі не є поклонінням Богу; також не є поклонінням Богу екзальтація природою чи благоговіння перед єдністю.

^{5:5.5 (68.8)} Еволюційна релігія є матір'ю науки, мистецтва та філософії, які сукупно змогли піднести людину до рівня чутливості релігії одкровення, що забезпечило собою можливість прийняття людьми дару Настроювачів і прибуття Духа Істини. Еволюційне тло людського існування бере свій початок у релігії і закінчується також нею, хоча це і є цілком різні якості релігії, одна еволюційна і біологічна, інша одкровенна і періодична. Таким чином, хоча релігія і є нормальним і природним явищем для людини, вона не є чимось обов'язковим. Людина не має бути релігійною проти своєї волі.

^{5:5.6 (69.1)} Релігійний досвід, будучи по суті духовним, ніколи не може бути повністю зрозумілим матеріальним розумом; отже, так виникає призначення теології — психології релігії. Основна доктрина людського розуміння Бога створює парадокс у кінцевому розумі. Людській логіці та кінцевому розуму майже неможливо узгодити між собою концепцію внутрішньої божественності, Бога, що знаходиться всередині і є частиною кожної окремої індивідуальності, з ідеєю трансцендентності Бога, його божественного володарювання над всесвітом всесвітів. Аби обґрунтувати розумне поклоніння та затвердитись у надії на виживання особистості, ці дві фундаментальні і суттєві концепції існування Божества повинні бути уніфіковані їх об'єднанні вірою й доведені до концепції всесущності особистого Бога і реалізації внутрішньої присутності фрагменту цього Бога. Труднощі й парадокси властиві релігії тому, що реалії релігії знаходяться поза межами здатності смертного до її інтелектуального розуміння.

^{5:5.7 (69.2)} Навіть під час свого тимчасового перебування на землі смертна людина здобуває у своєму релігійному досвіді три великі втіхи:

^{5:5.8 (69.3)} 1. В інтелектуальному плані людина досягає вдоволення від більш уніфікованого людського самоусвідомлення.

^{5:5.9 (69.4)} 2. У філософському плані вона насолоджується обґрунтованістю своїх ідеалів і моральних цінностей.

^{5:5.10 (69.5)} 3. В духовному плані людина зростає, отримуючи досвід божественного братерства, духовно насолоджуючись істинним поклонінням.

^{5:5.11 (69.6)} Богосвідомість, така, якою вона переживається еволюціонуючими смертним світів, повинна складатися з трьох змінних факторів, трьох різних рівнів реалізації реальності. Першим таким рівнем є інтелектуальна свідомість — усвідомлення ідеї Бога. Після цього йде рівень свідомості душі — реалізація ідеалу Бога. Останнім рівнем є свідомість духа — реалізація духовної реальності Бога. Уніфікуючи ці фактори божественної реалізації, і не настільки важливо якою неповною може бути ця уніфікація, смертна особистість завжди охоплює всі рівні свідомості завдяки усвідомленню особистості Бога. В тих смертних, які досягли Корпусу Завершення, всі ці фактори з часом призведуть до реалізації верховності Бога і в подальшому можуть завершитись реалізацією кінцевості Бога, а саме — якогось з аспектів абсонітної надсвідомості Райсього Отця.

^{5:5.12 (69.7)} І хоча сам по собі досвід Богосвідомості лишається незмінним із покоління в покоління, людське розуміння філософської ідеї Бога та його теологічне визначення повинні змінюватися з кожною новою епохою. Знання Бога, тобто релігійна свідомість, є справжньою дійсністю всесвіту, однак незалежно від того, наскільки справжнім (реальним) є релігійний досвід, він завжди повинен бути готовим витримати розумну критику і пройти через резонну філософську інтерпретацію; релігійний досвід у сукупності всього людського досвіду не має прагнути стати окремою річчю-в-собі.

^{5:5.13 (69.8)} Вічне спасіння особистості цілком залежить від вибору смертного розуму, рішення якого визначають потенціал виживання безсмертної душі. Коли розум вірить в Бога, а душа знає Бога; коли, за підтримки Настроювача, вони разом прагнуть Бога, тоді спасіння є гарантованим. Обмеження інтелекту, нестача освіченості, відсутність культури, низький соціальний статус, і навіть неповноцінність стандартів людської моралі — фактори, що є результатами відсутності необхідних освітніх, культурних та соціальних передумов, не можуть завадити ефективній присутності божественного духу в таких нещасних й по-людськи обмежених, але віруючих особах. Оселення в людині Таємничого Спостерігача являє собою початок і надає гарантію можливого потенційного зростання та виживання безсмертної душі.

^{5:5.14 (70.1)} Здатність смертних батьків до зачаття не залежить від їхньої освіти, культури, соціального чи економічного статусу. Єднання батьківських факторів в природних умовах цілком достатньо для запліднення дитини. Людський розум, що розрізняє добро і зло, має здатність поклонятися Богу і перебуває в союзі з божественним Настроювачем, — ось все, що потрібно смертному для того, щоб ініціювати і сприяти народженню своєї безсмертної душі, яка в свою чергу має потенціал виживання; все це можливе, якщо наділена духом людина дійсно шукає Бога і щиро бажає стати подібним до нього, чесно обираючи виконання волі Отця небесного.

^{5:6.1 (70.2)} Всесвітній Отець — це Бог особистостей. Царина особистостей всесвіту, від найнижчої матеріальної смертної істоти, що володіє статусом особистості до найвищих осіб творців, які мають високе становище і божественний статус, має свій центр та сходиться у Всесвітньому Отці. Бог Отець — це дарувальник та заступник кожної особистості. Райський Отець також є долею всіх тих кінцевих особистостей, які чистосердно обирають виконання божественної волі, тих, хто любить Бога і прагне бути подібним до нього.

^{5:6.2 (70.3)} Особистість є однією з нерозгаданих таємниць всесвітів. Ми можемо сформувати адекватні концепти тих факторів, що входять до складу різних порядків і рівнів особистості, але ми не розуміємо до кінця справжню природу самої особистості. Ми чітко розрізняємо численні фактори, які, будучи поєднані воєдино, складають собою форму, в якій існує людська особистість, але ми до кінця не усвідомлюємо природу та значення такої кінцевої особистості.

^{5:6.3 (70.4)} Особистість — це потенціал, притаманний усім тим створінням, які володіють даром розуму у межах від мінімальної самосвідомості до максимальної Богосвідомості. Але ні розум, ні дух, ані фізична енергія самі по собі не є особистістю. Особистість — це та якість і цінність космічної реальності, яка дарована живим системам пов'язаних і скоординованих енергій матерії, розуму та духу особисто Богом Отцем. Особистість також не є досягненням прогресу. Особистість може бути матеріальною чи духовною, однак особистість або є, або вона відсутня. Ніщо інше за особистісне ніколи не досягає жодного особистого рівня, винятком може бути лише пряма дія Райського Отця.

^{5:6.4 (70.5)} Присвячення особистості — виключна функція Всесвітнього Отця — це персоналізація живих енергетичних систем, яким він надає властивості відносної творчої свідомості та самостійний вільний вольовий контроль. Не існує особистості осторонь від Бога Отця, як і не могло б існувати жодної особистості, якби не Бог Отець. Фундаментальні атрибути людської сутності, так само, як і Настроювач, який фактично є абсолютним ядром людської особистості, все це є даром Всесвітнього Отця, який діє у своїй виключній особистісній сфері космічного служіння.

^{5:6.5 (70.6)} Настроювачі до-особистісного статусу оселяються в численних типах смертних створінь тим самими гарантуючи цим істотам можливість збереження життя після земної смерті, а також можливість у подальшому персоналізуватися в якості моронтійних істот, які володіють потенціалом духовного досягнення аж до остаточного рівню. Адже коли такий розум істоти, обдарований особистістю наділяється фрагментом духу вічного Бога, до-особистісним дарунком особистісного Отця, тоді ця кінцева особистість здобуває потенціал божественного і вічного, прагнучи досягнути долі, спорідненої з Остаточним, і навіть воліючи досягнення реалізації Абсолютного.

^{5:6.6 (71.1)} Здатність набуття божественної особистості притаманна до-особистісному Настроювачу; здатність набуття людської особистості є потенціалом обдарованої космічним розумом людської істоти. Але особистість смертної людини, діючої на основі досвіду, неможливо виявити, як активну та функціональну реальність допоки визвольна божественність Всесвітнього Отця не торкнеться матеріального носія смертної істоти, розпочинаючи таким чином її подорож морями досвіду в якості самосвідомої та (відносно) вільної у визначенні свого шляху самотворчої особистості. Матеріальне «я» істиннно і безумовно особистісне.

^{5:6.7 (71.2)} Матеріальне «я» володіє особистістю і ідентичністю, тимчасовою ідентичністю; до-особистісний духовний Настроювач також володіє ідентичністю, але ідентичністю вічною. Ця матеріальна особистість і ця духовна до-особистість здатні до такого об’єднання своїх творчих атрибутів, результатом якого може стати народження ідентичності безсмертної душі, яка у змозі пережити смерть.

^{5:6.8 (71.3)} Таким чином, забезпечивши зростання безсмертної душі та звільнивши внутрішнє Я людини від кайданів абсолютної залежності від попередньої причинності, Отець відходить осторонь. Й тепер сама людина, звільнена таким чином від кайданів причинно-наслідкових зв'язків, принаймні в тому, що стосується її вічної долі й духовної поживи, що забезпечує зростання невмирущого Я, тобто душі, вирішує самостійно, сприяти їй або перешкоджати створенню цього переживаючого смерть і вічного Я, і це лише їй самій дозволено обирати. Жодна інша істота, сила, творець або група в усьому безмежному всесвіті всесвітів не може будь-яким чином втрутитись, порушивши абсолютний суверенітет вільної волі смертного, оскільки він діє в сфері реальності вибору стосовно вічної долі власної особистості. Стосовно вічного спасіння Бог визначив суверенітет матеріальної та смертної волі, і це рішення є абсолютним.

^{5:6.9 (71.4)} Обдарування створінь особистістю передбачає їх відносне звільнення від підневільної відповіді на попередню причинність; особистості всіх таких моральних істот, еволюційних або ні, відцентровані в особистості Всесвітнього Отця. Вони вічно тяжіють його присутності у Раю завдяки тій властивості буття, що фактично являє собою неосяжне всесвітнє родинне коло сфери братерства вічного Бога. Божественна якість природної безпосередності присутня у кожній особистості.

^{5:6.10 (71.5)} Контур особистості всесвіту всесвітів зосереджено в особі Всесвітнього Отця, Райський Отець особисто свідомий щодо існування, а також перебуває в особистому контакті з усіма особистостями всіх рівнів, які володіють самосвідомістю. І ця особистісна свідомість стосовно всього творіння існує незалежно від місії Настройщиків Думки.

^{5:6.11 (71.6)} Так само, як усі гравітаційні поля беруть свій початок, а також повертаються до Острова Рай, так, як увесь інтелект бере свій початок і сходиться в Сполученому Діячі, а увесь дух — у Вічному Сині, подібним чином всі особистості охоплюються контуром особистої присутності Всесвітнього Отця, і цей контур безпомилково транслює поклоніння усіх особистостей Первісній та Вічній Особистості.

^{5:6.12 (71.7)} Щодо тих особистостей, в яких не перебуває Настроювач: Всесвітній Отець також наділяє їх правом і можливістю свободного вибору, ці істоти таким же чином включені у великий контур божественної любові, в особистісний контур Всесвітнього Отця. Бог забезпечує суверенний вибір усіх справжніх особистостей. Ніяка особистісна істота не може бути примушена стати на шлях вічної подорожі; портал вічності відкривається лише у відповідь на добровільний вибір волевільних синів Бога вільної волі.

^{5:6.13 (72.1)} Цей виклад є представленням моїх зусиль у намаганні зобразити відносини живого Бога до дітей часу. Й після усього вищесказаного я не в стані зробити нічого більш корисного, аніж іще раз повторити, що Бог — ваш Всесвітній Отець, а всі ви — його планетарні діти.

^{5:6.14 (72.2)} [Це п'ятий та останній документ із серії, що представляє собою оповідання про Всесвітнього Отця, викладене Божественним Радником Уверси.]