^{4:0.1 (54.1)} ВСЕСВІТНІЙ Отець має вічний намір, відносно матеріальних, інтелектуальних та духовних феноменів всесвіту всесвітів; Отець повсякчасно втілює цей задум. Бог створив всесвіти своєю вільною і суверенною волею, і він створив їх відповідно до свого премудрого та вічного наміру. Навряд чи хтось окрім Райських Божеств та їхніх найвищих партнерів, дійсно гарно свідомий стосовно вічного наміру Бога. Навіть величні мешканці Раю мають дуже різні переконання щодо природи вічного наміру Божеств.

^{4:0.2 (54.2)} Не складно зробити висновок, що, власне, вдоволення божественної природи було головною метою створення ідеального центрального всесвіту Гавона. Гавона дійсно може служити всім іншим всесвітам, я�� зразкове творіння; вона також служить в якості фінальної школи паломникам часу на їхньому шляху до Раю; однак таке надзвичайне творіння мусить існувати перш за все задля втіхи й насолоди ідеальних та нескінченних Творців.

^{4:0.3 (54.3)} Дивовижний план удосконалення еволюційних смертних і подальше досягнення ними Раю та Корпусу Завершення з метою забезпечення подальшого навчання для виконання деякої не розкритої майбутньої праці, здається, наразі є одним з головних завдань семи над-всесвітів і їхніх численних підпорядкованих частин; але ця схема сходження заради духовного росту та навчання смертних часу та простору зовсім не є ексклюзивним заняттям розумових істот всесвіту. Безумовно, існує багато інших захоплюючих справ, що займають час та залучають енергію небесних сил та воїнств.

^{4:1.1 (54.4)} Протягом багатьох епох мешканці Урантії невірно розуміли провидіння Боже. Так, зовнішній божественний вплив на ваш світ у формі провидіння дійсно існує, але цей вплив не є свавільним, інфантильним, а також матеріальним, як собі уявляло його багато смертних. Провидіння Бога полягає у взаємопов'язаній діяльності небесних істот та божественних духів, які відповідно до космічного закону неухильно працюють для ствердження слави Бога та заради духовного розвитку його дітей у всесвіті.

^{4:1.2 (54.5)} Невже у своєму розумінні концепції відношення Бога до людини ви не можете досягти того рівня, який дійсно дозволить вам визнати, що гаслом всесвіту є прогрес? Багато віків людська раса боролась заради досягнення свого теперішнього становища. Протягом усіх цих тисячоліть Провидіння працювало відповідно до плану прогресивної еволюції. На практиці ці дві думки не суперечать одна одній, вони можуть бути несумісні хіба що у хибних людських концепціях. Божественне провидіння ніколи не суперечить істинному людському прогресу, ані матеріальному, ані духовному. Провидіння завжди узгоджене із незмінною і досконалою природою верховного Впорядника Законів.

^{4:1.3 (55.1)} "Бог правовірний" та "усі його заповіді справедливі." "Праведність його визначена самими небесами." "Навіки, о Господи, слово твоє скріплене небом. Доброчесність твоя усім поколінням належить; ти створив землю, і перебуває вона незмінно." "Він є правдивим Творцем."

^{4:1.4 (55.2)} Не існує обмежень щодо сил чи особистостей, які Отець не зміг би використовувати задля сприяння своїй меті і підтримки своїх творінь. "Вічний Бог — прихисток наш, що таїть у собі вічні обійми Божі." "Той, хто живе в під покровом Всевишнього — в тіні Всемогутнього перебуває." "Ось той, хто береже нас, і він не спить і не дрімає." "Ми знаємо, що всі речі синхронно служать на благо тим, хто любить Бога," "бо очі Господні споглядають праведних, й вуха його прислухаються до молитв їхніх."

^{4:1.5 (55.3)} Бог підтримує "все словом своєї сили." І коли відбувається народження нових світів, він "насамперед відправляє своїх Синів, і тоді вони створюються." Бог не тільки творить, але й "береже їх усіх." Бог постійно підтримує всі матеріальні речі і всіх духовних істот. Всесвіти споконвічно стабільні. Посеред видимої нестабільності є стабільність. В самому ядрі енергетичних потрясінь і фізичних катаклізмів зоряних сфер є певність і глибинний порядок.

^{4:1.6 (55.4)} Всесвітній Отець не відмовився від управління всесвітами; він не є бездіяльним Божеством. Якби Бог перестав бути утримувачем всього творіння, яким він є зараз, в світі негайно відбулась би всесвітня катастрофа. Окрім Бога, не залишилось би такого явища, як реальність. У цю саму мить, так само, як і в далекі часи минулого й у вічному майбутньому, Бог продовжує підтримувати всесвіт. Божественне охоплення простягається навколо кругообігу вічності. Всесвіт не заведений, як годинник, для того, щоб працювати лише певний період часу, і після його завершення припинити своє функціонування; навпаки — все у всесвіті постійно оновлюється. Отець нескінченно генерує енергію, випромінює світло, ллється життям. Робота Бога є буквальною, так само, як i духовною. "Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю підвісив."

^{4:1.7 (55.5)} Істота мого порядку здатна бачити кінцеву гармонію, а також — виявляти далекосяжну та глибинну координацію в рутинних справах адміністрування всесвіту. Багато з того, що здається смертному розуму роз’єднаним і випадковим у моєму розумінні виглядає впорядкованим та конструктивним. Однак, у всесвітах відбувається дуже багато із того, що я також не розумію в повній мірі. Я вже давно вивчаю, і більш-менш знайомий з визнаними силами, енергіями, розумами, моронтіями, духами та особистостями місцевих всесвітів і над-всесвітів. Я маю загальне розуміння того, як функціонують ці явища і діють ці особистості; крім цього я дуже добре обізнаний щодо тієї роботи, яку виконують акредитовані духовні інтелекти великого всесвіту. Незважаючи на всі мої пізнання в царині феноменів всесвітів я також постійно стикаюсь з космічними реакціями, які я не в змозі повністю зрозуміти. Регулярно я натрапляю на нібито випадкові об’єднання взаємозв’язків сил, енергій, інтелектів та духів, які не можу задовільно пояснити.

^{4:1.8 (55.6)} Я володію достатньою компетентністю, щоб відстежити та проаналізувати діяльність і результат діяльності всіх тих явищ, що безпосередньо виникають завдяки функціонуванню Всесвітнього Отця, Вічного Сина, Безмежного Духа і, у значній мірі, Остріва Рай. Однак мене збентежує зустріч з тим, що виглядає проявом їх таємничих рівноправних сутностей — трьох Абсолютів потенційності. Ці Абсолюти, здається, перевершують матерію, перевищують розум і переважають над духом. Я постійно відчуваю себе заплутаним і часто засмученим своєю неспроможністю зрозуміти цю складну поведінку, яку я відношу до присутності та дії Необмеженого Абсолюту, Божественного Абсолюту та Всесвітнього Абсолюту.

^{4:1.9 (56.1)} Ці Абсолюти, судячи з усього, мають бути не повністю розкритими присутностями з-поза меж всесвіту, які, у проявах космічної потенційності та у функціонуванні інших надкінцевостей, унеможливлюють будь-яку впевненість у передбаченнях, що їх могли б зробити фізики, філософи чи навіть релігієзнавці щодо того, як саме першооснови сили, концепції чи духу реагуватимуть на вимоги, які можуть скластись в реальності у комплексних ситуаціях, що включають у себе верховні узгодження та граничні цінності.

^{4:1.10 (56.2)} Існує також органічна єдність у всесвітах часу та простору, яка, здається, лежить в основі всієї структури відтворення космічних подій. Ця жива присутність прогресуючої Верховної Істоти, ця всеприсутність Проектованої Незавершеності незбагненним чином час від часу проявляється у вигляді того, що здається дивовижно випадковою координацією очевидно непов’язаних між собою подій у всесвіті. Такі ситуації мусять бути функцією Провидіння — сферою діяльності Верховної Істоти та Спільного Вершителя.

^{4:1.11 (56.3)} Я схильний вважати, що саме цей обширний і в цілом�� такий, що не піддається розпізнаванню, контроль координації та взаємозв'язків всіх фаз та форм діяльності у всесвіті змушує таку різноманітну та на перший погляд безнадійно заплутану суміш фізичних, розумових, моральних та духовних явищ безпомилково працювати на славу Бога та на благо людей і ангелів.

^{4:1.12 (56.4)} Але в більш широкому розумінні, очевидно, що "випадковості" космосу є безсумнівною частиною кінцевої драми часопросторової пригоди Безмежного у його вічній маніпуляції Абсолютами.

^{4:2.1 (56.5)} Природа є в обмеженому розумінні фізичною оселею Бога. Модель поведінки або дії Бога обмежується та тимчасово видозмінюється експериментальними планами та еволюційними моделями локального всесвіту, сузір'я, системи чи планети. Бог діє відповідно до чітко визначеного, незмінного, непорушного закону на теренах всього широко розкинутого головного всесвіту, однак він видозмінює модель своєї дії з тою метою, щоб сприяти координації та балансу у поведінці кожного окремого всесвіту, сузір'я, системи, планети та особистості у відповідності з локальними обставинами, цілями та планами обмежених в часі та просторі проектів еволюційного розвитку.

^{4:2.2 (56.6)} Тому природа, як її розуміє смертна людина, представляє собою базову основу та фундаментальний фон для незмінного Божества і його непохитних законів, що модифікуються, зазнають флуктуацій внаслідок, або перетворень через вплив локальних планів, задумів, моделей і умов, які були започатковані та втілюються планетарними силами та особистостями локального всесвіту, сузір’я чи системи. Наприклад: Божі закони, визначені в Небадоні, були змінені планами, встановленими Сином-Творцем та Творчим Духом цього локального всесвіту; на додаток до цього, на подальше виконання цих законів також вплинули помилки, зрада та повстання деяких з істот-мешканців вашої планеті, а також істот, що мають приналежність до вашої власної планетарної системи Сатанія.

^{4:2.3 (56.7)} Природа — це часово-просторова результуюча двох факторів: по-перше, незмінності, досконалості та непохибності Божества Раю, і по-друге, експериментальних планів, а також хибних планів, що було втілено в результаті грубих помилок або через повстання, незавершеності розвитку та недосконалості мудрості усіх істот з-поза меж Раю, від найвищих до найнижчих. Тому природа несе у собі однорідний, незмінний, величний та дивовижний зв'язок досконалості що бере початок у колі вічності; але в кожному всесвіті, на кожній планеті та у кожному індивідуальному житті ця природа видозмінюється, трансформується, й можливо навіть спотворюється через вчинки, помилки та нелояльність, невірність істот еволюційних систем і всесвітів; тому природі судилося завжди мати мінливий характер, норовливий, хоча і стабільний в глибині, варіабельний відповідно до діючих процедур локального всесвіту.

^{4:2.4 (57.1)} Природа — це досконалість Раю, поділена на незавершеність, зло та гріховність недорозвинутих всесвітів. Таким чином, результат цього виразу представляє собою як досконале, так і неповне, як вічне, так і тимчасове. Постійна еволюція змінює природу, збільшуючи в ній вміст досконалості Раю та зменшуючи вміст зла, помилкових адаптацій та дисгармонії відносної реальності.

^{4:2.5 (57.2)} Бог особисто не присутній у природі чи в будь-яких силах природи, оскільки феномен природи є результатом накладення недосконалостей прогресивної еволюції та, іноді, наслідків повстання і бунту, на райські основи універсального закону Бога. Природа, будучи такою, якою вона представлена на Урантії, або на іншій схожій планеті, ніколи не повинна вважатися адекватним виразом, вірним зображенням, правдивим відтворенням всемудрого та нескінченного Бога.

^{4:2.6 (57.3)} Природа вашого світу є виявом законів досконалості, втілених еволюційними планами локального всесвіту. Яке безглуздя поклонятися природі тільки тому, що вона у обмеженому, умовному сенсі пронизана Богом; тільки тому, що вона дійсно є однією із фаз всесвітньої і, отже, божественної сили! Крім цього природа також є проявом незавершеного, неповного, недосконалого розвитку, росту та прогресу всесвітнього експерименту з космічної еволюції.

^{4:2.7 (57.4)} Видимі вади природного світу не означають присутність відповідних дефектів в характері Бога. Такі моменти недосконалості скоріше є чимось на зразок необхідних і незамінних окремих кадрів кінострічки вічно рухомого кола нескінченності. Саме ці зображення окремих недоліків на тлі безперервного руху досконалості дозволяють смертному розуму матеріальної людини у часі та просторі кинути свій швидкоплинний погляд на божественну реальність. Матеріальні прояви божественності видаються еволюційному розуму людини дефективними лише тому, що смертна людина наполегливо продовжує бачити природні феномени своїми матеріальними очима, людським природним баченням без допомоги моронтійної моти чи одкровення, що компенсує моту у світах часу.

^{4:2.8 (57.5)} Природу зіпсовано, її прекрасне обличчя вкрите шрамами, її риси опалені наслідками повстання, потворної поведінки, хибного мислення мільярдів з тих створінь, які є її частиною, однак незважаючи на це доклали своїх зусиль до її спотворення в часі. Ні, природа не є Богом. Природа —це не є об'єкт для поклоніння.

^{4:3.1 (57.6)} Занадто довго людина думала про Бога як про когось подібного до самого себе. Бог не є, ніколи не був і ніколи не буде гнівним, заздрісним, ненависним чи ревнивим до людини або до будь-якої іншої істоти всесвіту всесвітів. Знаючи, що Син-Творець мав намір зробити людину шедевром планетарного творіння та володарем усієї Землі, видовище того, як людина підкоряється своїм власним низьким і грубим пристрастям, ідолопоклонництво людини перед фетишами з дерева, каменю, золота, прояви людського егоїстичного честолюбства — всі ці жалюгідні сцени спонукають Бога та його Синів ревнувати за саму людину, за її відданість, вірність та поклоніння, за її увагу, але ніколи не ревнувати до неї, виказуючи гнів, ненависть чи заздрість.

^{4:3.2 (57.7)} Вічний Бог неспроможний до гніву та злості у тому розумінні, в якому людина сприймає ці емоції. Ці почуття нікчемні та зневажливі; вони ледве варті того, щоб називатися людськими, не кажучи вже про те, щоб бути божественними; таке ставлення абсолютно не властиве досконалій природі та милосердному характеру Всесвітнього Отця.

^{4:3.3 (58.1)} Багато, занадто багато складнощів в розумінні Бога, що їх мають смертні Урантії, пов'язані з далекосяжними наслідками повстання Люцифера та зради Калігастії. На планетах, не відокремлених від всесвітніх контурів через гріх, еволюційні раси в змозі сформулювати набагато кращі уявлення про Всесвітнього Отця; вони менше страждають від плутанини, спотворення та викривлення значень понять і концепцій.

^{4:3.4 (58.2)} Бог не жалкує ні про що із того, що він коли-небудь зробив, робить зараз або зробить будь-коли. Він всемудрий, а також всемогутній. Мудрість людини зростає через випробування та помилки людського досвіду; мудрість Бога полягає в безумовній досконалості його безмежного розуміння всесвіту, і це божественне передбачення ефективно направляє його творчу вільну волю.

^{4:3.5 (58.3)} Всесвітній Отець ніколи не робить нічого, що спричиняє подальший смуток чи жаль, але ж вольові істоти, яких планують і створюють його особистісні Творці у зовнішніх всесвітах, своїм невдалим вибором інколи викликають емоції божественної скорботи в особистостях їхніх батьків-Творців. І хоча Отець не робить помилок, не шкодує, не відчуває жалю чи смутку, він є істотою, що виказує батьківську ласку, а його серце, безсумнівно, страждає, у випадку якщо його діти не можуть сягнути тих духовних рівнів, які вони насправді здатні здобути завдяки допомозі, що так щедро надана їм через наявні плани духовних досягнень та всесвітню програму вознесіння смертних.

^{4:3.6 (58.4)} Нескінченна доброта Отця поза межами усвідомлення кінцевого розуму, що обмежений часом; саме тому для ефективного виявлення всіх аспектів відносного добра завжди повинен бути доступний контраст із порівняльним злом (не гріхом). Недосконала прозорливість смертного розуму може вбачати досконалість божественної доброти тільки тому, що ця божественна доброта знаходиться в контрастному об'єднанні з відносною недосконалістю, присутнєю у взаємозв'язках часу і матерії що рухається в просторі.

^{4:3.7 (58.5)} Характер Бога є безмежно надлюдським; тому ще перед тим як така природа божественності зможе бути хоча б навіть осягнута вірою кінцевого розуму людини, вона повинна бути персоналізована так, як, наприклад, вона персоналізована у божественних Синах.

^{4:4.1 (58.6)} Бог є єдиною стабільною, самодостатньою та незмінною сутністю у всьому всесвіті всесвітів, він не має нічого, що могло б бути ззовні відносно нього, поза його межами, нічого, що для нього було б в минулому чи у майбутньому. Бог є цілеспрямована енергія (творчий дух) та абсолютна воля, що існують самі-у-собі, вони є універсальними.

^{4:4.2 (58.7)} Оскільки Бог самоіснуючий, він абсолютно незалежний. Сама ідентичність Бога протистоїть змінам. "Я, Господь, я не змінююсь." Бог є незмінним; але лише тільки досягнувши статусу мешканця Раю ви зможете почати розуміти, як саме Бог може переходити від простоти до складності, від тотожності до варіативності, від спокою до руху, від безмежності до кінцевості, від божественного до людського та від єдності до подвійності та триєдності. Таким чином Бог може змінювати прояви своєї абсолютності, оскільки божественна незмінність не означає нерухомості; Бог має волю — він і є самою волею.

^{4:4.3 (58.8)} Бог є сутністю, якій властива абсолютна самовизначеність; його реакції на всесвіт не мають обмежень крім тих, які встановлені ним самим, акти його вільного волевиявлення зумовлені лише тими божественними якостями та досконалими атрибутами, які за своєю суттю характерні його вічній природі. Тому Бог відноситься до Всесвіту так, як тільки це може робити істота остаточної доброти, що на додаток володіє вільною волею творчої нескінченності.

^{4:4.4 (58.9)} Отець-Абсолют є творцем центрального і досконалого всесвіту та Отцем усіх інших Творців. Особистістю, добром та численними іншими характеристиками, Бог ділиться з людьми та іншими істотами, але нескінченність волі належить лише йому. Бог обмежений у своїх творчих діях лише нахилами своєї вічної природи та вимогами своєї нескінченної мудрості. Бог особисто обирає лише те, що є нескінченно досконалим; звідси походить надзвичайна досконалість центрального всесвіту; і хоча Сини-Творці повністю розділяють його божественність, й навіть аспекти його абсолютності, вони не повністю обмежені тією фінальною кінцевістю мудрості, яка спрямовує нескінченність волі Отця. Отже, в порядку синівства Михаїлів, творча свобода волі стає іще активнішою, цілком і повністю божественною та майже остаточною, якщо не абсолютною. Отець є нескінченним і вічним, однак відкидати можливість його вольового самообмеження означає заперечувати саму концепцію його вольової абсолютності.

^{4:4.5 (59.1)} Абсолютність Бога пронизує всі сім рівнів реальності всесвіту. В своїй цілісності ця абсолютна природа підпорядкована стосункам Творця з його родиною всесвітніх створінь. Бездоганна точність може характеризувати триєдину справедливість у всесвіті всесвітів, але у всіх своїх величезних родинних відносинах з істотами часу Бог всесвітів керується саме почуттям божественної зворушливості. Перш за все і завжди — безкінечний Бог є Отцем. З усіх можливих титулів і імен, за якими він відповідним чином може бути відомий, я отримав інструкції зображати Бога всього творіння саме як Всесвітнього Отця.

^{4:4.6 (59.2)} Здійснення суверенної волі Бога-Отця не керується силою, виповнення його волі також не є керованим лише інтелектом; божественна особистість визначає себе як таку, що міститься в дусі і проявляє себе для всесвітів як любов. Тому в усіх своїх особистих стосунках з особистостями створінь всесвітів Перше Джерело й Центр завжди й незмінно є люблячим Батьком. Бог є Отцем у найвищому розумінні цього слова. Він вічно вмотивований досконалим ідеалізмом божественної любові, й ця його ніжна природа знаходить своє найсильніше вираження та найбільше вдоволення в тому, щоб любити і бути любимим.

^{4:4.7 (59.3)} В науці Бог є Найпершою Причиною; в релігії — всесвітнім і люблячим Отцем; в філософії — єдиною сутністю, що існує сама по собі, існування якої не залежить від будь-якої іншої сутності чи істоти, й яка так милосердно дарує реальність існування усім речам, предметам, об'єктам та усім іншим істотам. Але необхідне одкровення для того, щоб довести те, що Перша Причина науки, �� також самодостатня Єдність філософії є Богом релігії, повним милосердя та доброчинності, який заручився діяти на користь вічного спасіння своїх земних дітей.

^{4:4.8 (59.4)} Ми прагнемо концепції Нескінченного, але вклоняємось ми тому ідеалу Бога, який ми знаємо і розуміємо виходячи з нашого досвіду, відповідно до нашої можливості в будь-якому місці та в будь-який час осягнути фактори особистості і божественності нашого найвищого уявлення про Божество.

^{4:4.9 (59.5)} Свідомість переможного земного існування людини з'являється з тієї віри створіння, що стикаючись із жахливим видовищем людських обмежень, наважується кинути виклик кожній поточній миті життя дотримуючись непохильного ствердження: Навіть якщо я не зможу цього зробити, в мені живе той, хто може і зробить це, бо я маю у собі частинку Абсолютного Отця всього всесвіту всесвітів. І це є "та перемога, що долає світ — ваша віра."

^{4:5.1 (59.6)} Релігійна традиція — це недосконало збережені записи особистого досвіду тих людей, що знали Бога в минулому; однак такі записи не є надійним джерелом настанов щодо релігійного життя, також вони не є джерелом правдивої інформації про Всесвітнього Отця. Стародавні вірування неодмінно зазнавали змін, оскільки, фактично, примітивні люди були міфотворцями.

^{4:5.2 (60.1)} На Урантії одне із найбільш суттєвих джерел плутанини щодо природи Бога виникає з неспроможності ваших священних книг чітко вирізнити особистості Райської Трійці, розмежувавши Райське Божество і творців та адміністраторів локального всесвіту. Впродовж минулих судних періодів, ваші священники і пророки виказали лише часткове розуміння цього питання, не змігши впевнено розрізнити Планетарних Князів, Суверенних Правителів Систем, Отців Сузір'я, Творців-Синів, Володарів Hад-всесвіту, Верховну Істоту та Всесвітнього Отця. Багато послань від підлеглих особистостей, таких як Носії Життя та ангели різних порядків, у ваших записах були представлені як такі, що надійшли від самого Бога. Урантійська релігійна думка все ще плутає споріднені особистості Божества із самим Всесвітнім Отцем, звертаючись до них під одним й тим самим ім'ям.

^{4:5.3 (60.2)} Люди Урантії продовжують страждати відчуваючи на собі вплив примітивних концепцій усвідомлення Бога. Боги, що лютують у бурі, розхитують землю та кидають людей долілиць у своєму гніві, що заподіюють свої гнівні вироки під час голоду та повеней — все це суть боги примітивної релігії; вони не є Богами, що живуть і керують всесвітами. Такі концепції — реліквії тих часів, коли людина усе ще вважала, що всесвітом керують, пануючи в ньому, капризи таких уявних богів. Однак не зважаючи на це, смертна людина починає усвідомлювати, що вона насправді живе в реальності відносного закону та порядку, хоча б тоді, коли це стосується адміністративної політики та поведінки Верховних Творців і Вищих Регуляторів.

^{4:5.4 (60.3)} Варварська ідея вмиротворення розгніваного Бога, примирення ображеного Владики, здобуття прихильності Божества через жертвоприношення, покаяння, і навіть через пролиття крові, представляє собою релігію примітивну і незрілу, філософію негідну просвітленого віку науки і істини. Такі переконання є абсолютно відразливі для небесних істот і божественних правителів, що служать у всесвітах і керують ними. Наскільки ж це зневажливо для Бога — вірити, стверджувати або вчити, що невинна кров повинна бути пролита для того, щоб здобути його благосклонність або відвести вигаданий божий гнів.

^{4:5.5 (60.4)} Євреї вірили, що "без пролиття крові не може бути прощення гріхів". Й хоча Мойсей і зробив помітний крок уперед, заборонивши людські жертвоприношення і замінивши їх в примітивному розумі своїх наївних віруючих кочівників на церемоніальні жертвоприношення тварин, вони все одно не змогли позбутися старої та язичницької ідеї про те, що богів неможливо примирити, окрім як через вигляд крові.

^{4:5.6 (60.5)} Посвята Сина Раю вашому світу була невід'ємною частиною завершення планетарної епохи; ця посвята було неминучою, однак вона була здійснена не тільки лише задля того, щоб завоювати прихильність Бога. Цій посвяті судилося стати фінальним особистим актом Сина Творця у його довгій пригоді з набуття суверенітету в своєму всесвіті через свій особистий досвід. Вчення про те, що батьківське серце у всій своїй суворій байдужості і жорсткості було настільки нечутливим до нещасть і смутків його власних створінь, про те, що його ніжне милосердя не виявляло себе доти, допоки він не побачив свого бездоганного Сина, що спливає кров’ю і помирає на хресті Голгофи — таке вчення є наругою над величним характером Бога!

^{4:5.7 (60.6)} Але мешканці Урантії знайдуть визволення від цих давніх помилок та язичницьких забобонів щодо природи Всесвітнього Отця. Одкровення істини Бога вже народжується; людській расі призначено пізнати Всесвітнього Отця у всій тій красі його характеру та привабливості його атрибутів, що настільки дивовижно було зображено Сином Творцем, який перебував на Урантії в якості Сина Людського і Сина Божого.

^{4:5.8 (61.1)} [Подано Божественним Радником Уверси.]